Справа № 2-а-14753/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 грудня 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Хлюстіна Ю.М.
при секретарі судового засідання - Красних І.О.
за участю сторін:
від позивача представник - ОСОБА_1 (по довіреності)
від відповідача представник - Ковачов О.М.(по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення № 0036971701/0 від 12.12.2008 року, -
ВСТАНОВИВ:
До суду з адміністративним позовом звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення № 0036971701/0 від 12.12.2008 року, мотивуючи це тим, що акт перевірки №12284/17-112/2611507031 від 04.12.2008 року, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, був складений відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, а саме не правильне трактування відповідачем нормативних актів, безпосередньо Указу Президента України від 03.07.1998. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Основним правовим документом, що регулює діяльність фізичних осіб - підприємців, що перебувають на спрощеній системі оподатковування, є Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року. Згідно даного Указу №727/98 фізична особа - підприємець може перебувати на спрощеній системі оподатковування, якщо «обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень» При цьому у п. 5 ч. 1 Указу №727/98, дається визначення «виручка от реалізації продукції», а саме «виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)», тобто в Указі №727/98 дається розшифровка, що може бути реалізацією продукції - це реалізація товарів або реалізація робіт або реалізація послуг або усе разом взяте.
Згідно ст. 1000 ЦК України, «за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя».
Згідно ст.1011 ЦК України, «за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента».
Іншими словами, виконання договору доручення, комісії однозначно розглядається ЦК України як надання (продаж) послуг, а відповідно до цього, плата по такому договору повинна розглядатися як оплата за услуги.
Але відповідач вважає, що підприємець, що займається посередницькою діяльністю, на підставі укладених договором комісії, займається саме реалізацією товару, тим самим відповідач вимагає включати у валові видатки суму, фактично отриману платником єдиного податку на розрахунковий рахунок від здійснення операції із продажу комісійного товару (включаючи й суму комісійної винагороди).
У зв'язку з тим, що в Указі №727/98 не дане визначення «продаж товарів», на яке посилається відповідач, а дане визначення дано в Законі України №334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту «Закон №334/94»), у якому сказане, що продаж товарів - «будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів». Більше того, у ч. 2 п. 1.31. Закону №334/94, чітко зазначено, що не є продажем товарів, а саме «не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари».
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити. Свої заперечення мотивував тим, що за результатами перевірки правильності визначення обсягу виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 було встановлено порушення останнім ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а саме ФОП ОСОБА_3 перевищив обсяг виручки від реалізації товарів (робіт та послуг) понад 500 тис. грн.
У разі порушення вимог ст. 1 Указу, зокрема, якщо у звітному періоді (кварталі, році) обсяг виручки ФОП – платника єдиного податку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) перевищив 500 тис. грн., то такий підприємець, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, на підставі вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» з врахуванням положень ст. 9, п. 22.10 ст. 22 Закону України від 22.05.2003 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб». В порушення ст. 5 Указу №727/98 ФОП ОСОБА_3 з 01 січня 2008 року на загальну систему оподаткування, обліку та звітності не перейшов.
В порушення вимог ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» з урахуванням п.п. 9.12.1. п. 9.12. ст. 9 Закону України від 22.05.2006 року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено заниження позивачем суми валового доходу в сумі 567 761,81 грн. (без ПДВ), в т.ч.: 4 кв. 2007 року (грудень 2007 року) в сумі 92 283,74 грн. (без ПДВ), (сума валового доходу з ПДВ – 110 740,49 грн.), за 1-3 квартали 2008 року на 475 478,07 грн. (без ПДВ), (сума валового доходу з ПДВ 570 573,68 грн.), в т.ч. по періодах: 1 кв. 2008 року – 101 808,83 грн.; 2 кв. 2008 року – 273 288,41 грн.; 3 кв. 2008 року – 100 380,83 грн.
У результаті чого, було встановлено порушення заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 26 618,91 грн., в т.ч.: за 4 кв. 2007 року в сумі – 1 576,55 грн., за 01.01.2008р. – 30.09.2008р. в сумі – 25 042,36 грн. У зв’язку з чим, ДПІ у Приморському районі м. Одеси вважає, що податкове повідомлення-рішення від 12.12.2008 року №0036971701/0 прийнято правомірно відповідно до вимог чинного законодавства.
Вив чивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, а також дослідивши обставини якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа – підприємець виконавчим комітетом Одеської міської ради 09 липня 2001 року, номер запису 25560010001028563, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (аркуш справи 23) та знаходиться на обліку як платник єдиного податку.
З 11.11.2008 року по 24.11.2008 року державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання, суб’єктом господарської діяльності – фізичною особою ОСОБА_3Є, вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2008 року. Термін перевірки було продовжено згідно наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 25.11.2008 №1437 з 25.11.2008 року по 01.12.2008 року, за наслідками якої було складено акт №12284/17-112/2611507031 від 04.12.2008 року (аркуші справи 6-18).
Судом встановлено, що в ході проведення перевірки були встановлені порушення позивачем ст. 1 Указу Президента України від 03.07.1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»; ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» зі змінами та доповненнями з урахуванням пп.9.12.1. п.9.12. ст.. 9 Закону України від 22.05.2006. №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»; ч. 1 п. 4 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» зі змінами та доповненнями та абзацу «в» пп.19.1. ст. 19 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб».
На підставі акту перевірки, з посиланням на п.п. "г" п. п. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року N2181-III, відповідно до ст.ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 року N 13-92 , зі змінами та доповненнями пп.9.12.1. п.9.12. ст. 9 Закону України від 22.05.2006. №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами та доповненнями відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення N0036971701/0 від 12.12.2008 року, яке позивачем було отримане 15.12.2008 року, за яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з прибуткового податку з громадян в загальній сумі 26 618,91 грн.
Суд вважає, що посилання відповідача стосовно того, що підприємець, що займається посередницькою діяльністю, на підставі укладених договорів комісії, зобов'язаний включати у валові доходи суми, фактично отримані платником єдиного податку на розрахунковий рахунок від здійснення операції із продажу комісійного товару, включаючи й суму комісійної винагороди - є необґрунтованим та суперечить чинному законодавству України з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 грудня 2006 року між ТОВ «Укрбудкомплект» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір комісії № 1/12 від 01.12.2006р. ( арк. справи 27-28), згідно п. 1.1. якого комісіонер зобов`язаний за дорученням комітента здійснювати в інтересах останнього від свого імені угоди з продажу продукції. Відповідно до п. 4.2. договору № 1/12 від 01.12.2006р. датою поставки продукції на комісію рахується дата відвантаження, що вказана у видатковій накладній яка надається комісіонеру. Згідно п.2.6. договору комісіонер зобов`язаний поводити розрахунок з комітентом за продукцію, отриманою згідно договору на протязі 3-х днів з дня отримання коштів на розрахунковий рахунок комісіонера за продану продукцію.
Як вбачається з договору комісії № 1/12 від 01.12.2006р. комітент постачав товар, а комісіонер згідно видаткових накладних реалізовував його та розраховувався з комісіонером за проданий товар на протязі 3-х днів з дня надходження коштів на розрахунковий рахунок комісіонера за продану продукцію, що підтверджується копією накладної від 26 грудня 2006 року ( арк. справи 119) та копією форми Ф-10 (арк. справи 120).
Також судом встановлено, що 01 січня 2006 року та 01 січня 2007 року між ДП «ОЗСМ» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договори комісії № 03 від 01.01.2006р. ( арк. справи 29-30) та №1 від 01.01.2007р. згідно п. 1.1. яких комісіонер зобов`язаний за дорученням комітента здійснювати в інтересах останнього від свого імені угоди з продажу продукції. Відповідно до п. 4.2. вищевказаних договорів датою поставки продукції на комісію рахується дата відвантаження, що вказана у видатковій накладній яка надається комісіонеру. Згідно п.2.6. договорів комісіонер зобов`язаний поводити розрахунок з комітентом за продукцію, отриманою згідно договору на протязі 3-х днів з дня отримання коштів на розрахунковий рахунок комісіонера за продану продукцію.
Згідно вищезазначених договорів комісії № 1 від 01.01.2006р. та 01.01.2007р. комітент постачав товар, а комісіонер згідно видаткових накладних реалізовував його та розраховувався з комісіонером за проданий товар на протязі 3-х днів з дня надходження коштів на розрахунковий рахунок комісіонера за продану продукцію, що підтверджується копіями видаткових накладних ( арк. справи 128-142), виписками з рахунків і копіями платіжних доручень (арк. справи 143-172), а також копією форми Ф-10 (арк. справи 173).
В судовому засіданні встановлено, що 01 квітня 2007 року між ПП «Сонант ЮГ» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір комісії № 1 від 01.04.2006р. ( арк. справи 33-34) згідно п. 1.1. якого комісіонер зобов`язаний за дорученням комітента здійснювати в інтересах останнього від свого імені угоди з продажу продукції. Відповідно до п. 4.2. договору датою поставки продукції на комісію рахується дата відвантаження, що вказана у видатковій накладній яка надається комісіонеру. Згідно п.2.6. договору комісіонер зобов`язаний поводити розрахунок з комітентом за продукцію, отриманою згідно договору на протязі 3-х днів з дня отримання коштів на розрахунковий рахунок комісіонера за продану продукцію.
Згідно вищевказаного договору комісії № 1 від 01.04.2006р. комітент постачав товар, а комісіонер згідно видаткових накладних реалізовував його та розраховувався з комісіонером за проданий товар на протязі 3-х днів з дня надходження коштів на розрахунковий рахунок комісіонера за продану продукцію, що підтверджується копіями видаткових накладних ( арк. справи 66-82), виписками з рахунків і копіями платіжних доручень (арк. справи 83-114), а також копією форми Ф-10 (арк. справи 118).
Основним правовим документом, що регулює діяльність фізичних осіб - підприємців, що перебувають на спрощеній системі оподатковування, є Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року.
Згідно даного Указу №727/98 фізична особа - підприємець може перебувати на спрощеній системі оподатковування, якщо «обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень».
При цьому у п. 5 ч. 1 зазначеного Указу №727/98, дається визначення «виручка от реалізації продукції», а саме «виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг)», тобто в указі №727/98 дається розшифровка, що може бути реалізацією продукції - це реалізація товарів або реалізація робіт або реалізація послуг або усе разом взяте.
Згідно ст. 1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Згідно ст.1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Суд вважає, що договір комісії не передбачає переходу права власності від комітента до комісіонера на товар що передається.
Також виконання договору доручення, комісії однозначно розглядається Цивільним кодексом України як надання (продаж) послуг, а відповідно до цього, плата по такому договору повинна розглядатися як оплата за услуги.
Проте, відповідач вважає, що підприємець, що займається посередницькою діяльністю, на підставі укладених договорів комісії, займається саме реалізацією товару, тим самим відповідач вимагає включати у валові видатки суму, фактично отриману платником єдиного податку на розрахунковий рахунок від здійснення операції із продажу комісійного товару (включаючи й суму комісійної винагороди).
У зв'язку з тим, що в Указі №727/98 не дане визначення «продаж товарів», на яке посилається відповідач, а дане визначення дано в Законі України №334/94 «Про оподаткування прибутку підприємств», у якому зазначено, що продаж товарів - «будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів».
Частиною 2 п. 1.31. зазначеного Закону №334/94, чітко зазначено, що не є продажем товарів, а саме «не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари».
Суд встановив, що згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Цивільного кодексу України, у валовий доход підприємець зобов'язаний включати тільки суму винагороди за надану послугу, а ні як не суму, фактично отриману платником єдиного податку на розрахунковий рахунок при здійсненні операції із продажу комісійного товару (включаючи й суму комісійної винагороди).
Згідно п.6 ст. 3 Закону України від 25.06.1991. №1251-ХІІ «Про систему оподаткування», одним із принципів побудови та призначення системи оподаткування є рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Також згідно п. 7.9.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 334/94, для юридичних осіб встановлено, що з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту, то такий принцип, з урахуванням п.6 ст. 3 Закону України від 25.06.1991. №1251-ХІІ «Про систему оподаткування» повинен бути застосований і до фізичних осіб – підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідач – ДПІ у Приморському районі м. Одеси, заперечуючи проти позову, не довів суду правомірність винесення оскаржуємого позивачем податкового повідомлення – рішення № 0036971701/0 від 12.12.2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про систему оподаткування», указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ст. ст. 2,4,6, 71-72, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси у повному обсязі.
Визнати протиправним податкове повідомлення – рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0036971701/0 від 12.12.2008 року.
Скасувати податкове повідомлення – рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0036971701/0 від 12.12.2008 року.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десяти денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Суддя: