Київський районний суд м. Одеси

м. Одеса, вул.Варненська, 3б, 65080, (0482) 718-99-43

Справа №2-3139/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2010 року

Київський районний суд міста ОСОБА_1 у складі: Головуючого - судді Непоради М. II.

при секретарі -        Яіцької А.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову ВГІРФО Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, відділ опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідача про визнання відповідача та її неповнолітнього сина ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивачів позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був сповіщений про дату, час та місце розгляду справи, не повідомив суд про поважні причини своєї відсутності, тому суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.

В свою чергу представник відповідача раніше у судовому засідання позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники ВГІРФО Київського РВ ГУМВС України в Одеській області у судове засідання не з'явились, але суду раніше надані клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представники відділу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з'явились, хоча були сповіщені про дату, час та місце розгляду справи, не повідомили суд про поважні причини своєї відсутності, тому суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча відповідно до ст.ст. 75-78 Цивільного процесуального кодексу України, був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини своєї неявки у судове засідання не повідомив, клопотання від відповідача про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

На підставі статті 169 Цивільного процесуального кодексу України, якщо суд не має відомостей про причини неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних та доказів.

Відповідно до статті 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлень про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши думку, доводи та пояснення позивача, дослідивши матеріали справі; встановивши дійсні правовідносини, які виникли між сторонами справи, оцінивши вс докази зібрані у справі у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягаюті задоволенню виходячи з наступного:

В мотивування позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що він 01.02.1981 року отримав ордер на вселення у квартиру № 58. буд. № 46 по вул. академіка Корольов; у м. Одесі. Разом із ним право на вселення у зазначену квартиру отримали його жінк; ОСОБА_7 та донька ОСОБА_1

У 1989 році позивач одружився з ОСОБА_3, яка мала від першого шлюб; сина ОСОБА_4

З цього часу до 1997 року у квартирі єдиною сім'єю стали проживати ОСОБА_1 Г В.. ОСОБА_1, ОСОБА_3, та ОСОБА_4

У 1997 році донька позивача - ОСОБА_1 стала мешкати у іншому, невідомом; позивачам, місці. Від знайомих вони дізнались, що ОСОБА_1 одружилась громадянином ОСОБА_8 ОСОБА_9 Каміраном, та приблизно у 1998 році у нн: народився син - ОСОБА_10. У 1998 році неповнолітній син ОСОБА_1 - ОСОБА_10. ОСОБА_10 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 1997 року відповідачка більше не з'являється у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, всі обов'язки по утриманню квартири виконує лиш позивач.

Представник відповідача пояснив суду, що відповідачка разом із своїм сином лиш тимчасово не мешкають у квартирі за адресою: АДРЕСА_3. квартирі знаходяться дитячі речі, тому підстав для визнання відповідача та і неповнолітнього сина такими, що втратили право користування житловим приміщення'

не має.

Відповідно до частини 1 статті 11 ГПК Украиньї, суд розглядає цивільні справи межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беру: участь у справі.

Предметом судового дослідження в межах заявлених позовних вимог є питанн втрати ОСОБА_5та її неповнолітнім сином ОСОБА_6 права н користування житловою площею квартири АДРЕСА_4, суд вважає за необхідне звернутись до положень діючог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини.

Статтею 33 Конституцією України гарантовано кожному, хто перебуває н території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Статтею 47 Конституції України гарантовано що ніхто не може бути позбавленії житла інакше ніж на підставі закону за рішенням суду.

Нормами Житлового кодексу України № 5464-Х від 30.06.1983 р. врегульоваї житлові відносини з метою забезпечення Конституцією України права громадян ь житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнень законності в галузі житлових відносин.

Окрім того, власну позицію з питань, які виникли в судовій практиці в житловн справах висловив Пленум Верховного Суду України.

Так, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Пг деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодекч України» узагальнена судова практика у справах з житлових питань.

Відповідно до статті 71 Житлового кодексу України № 5464-Х від 30.06.1983 р. пр тимчасовій відсутності наймача чи члена його сім'ї за ним зберігається житлої приміщення на протязі шести місяців.

Відповідно до а. 2 пункту 3 статті 71 Житлового кодексу України № 5464-Х в 30.06.1983 р. жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем аі членами його сім'ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місі проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України № 5464-Х від 30.06.1983 визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення внаслідок відсутності цієї особи понад строки встановлені законом, проводиться в судовому порядку.

При цьому відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням суд зобов'язаний з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Відповідно до частини 2 статті 107 Житлового кодексу України № 5464-Х від 30.06.1983 р. член сім'ї, який вибув на інше постійне місце мешкання до іншого населенного пункту, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Відповідно до абзацу 2 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь - які фактичні данні, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення тощо).

Відповідно до абзацу 3 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи, у період її виконання можуть бути визнані на підставі статті 107 Житлового кодексу України № 5464-Х від 30.06.1983 р. такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселені на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи:

Згідно ордеру № 1870 від 01.02.1982 року, виданого погранічними військами КДБ СССР громадянин ОСОБА_11 разом із своєю сім'єю, отримав право на вселення на житлову площу, що складається із двох кімнат, площею 28.82 кв. м.. ізольованої квартири АДРЕСА_1 /а. с. 9/. Разом із ним право на вселення у зазначену квартиру отримали його жінка ОСОБА_7 та донька ОСОБА_1

У 1989 році позивач одружився з ОСОБА_3 /а. с. 6. 7/, яка мала від першого шлюбу сина ОСОБА_4 /а. с. 8/.

З цього часу до 1997 року у квартирі єдиною сім'єю стали проживати ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, та ОСОБА_4 /а. с. 5/.

Судом встановлено, а сторонами не оспорюється той факт, що з 1997 року, після одруження з громадянином ОСОБА_12 Каміраном відповідачка стала мешкати за іншою адресою.

У 1998 році від шлюбу з громадянином ОСОБА_13 Каміраном у відповідачки народився син - ОСОБА_10. У 1998 році неповнолітній син ОСОБА_14 - ОСОБА_10 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. 46 кв. 58 /а.с. 5/.

Факт непроживання відповідачки у квартирі АДРЕСА_5 підтверджується актом про немешкання та відсутності особистих речей у квартирі, посвідченому начальником дільниці № 6 КП «ЖКС «Чорноморський» /а.с. 74/.

Окрім того факт непроживання відповідачки разом із її неповнолітнім сином не заперечується у наданому суду зверненні представника відповідача /а.с. 87, 90/. Окрім того із заяви представника відповідачки вбачається, що вона разом із своїм неповнолітнім сином взагалі знаходиться за межами України /а.с. 90/.

Відповідно до частини 1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими учасниками, які приймають участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом приймається до уваги той факт, що відповідачу надавалась можливість довести факт наявності перешкод з боку позивачів у користуванні спірною жилою площею, довести факт приймання ним участі в утриманні спірної житлової площі, довести інші факти, які б свідчили про фактичне проживання відповідача у спірній квартирі. Проте відповідачем не надано суду переконливих доказів, які б свідчили про наявність перешкод з боку позивача у здійсненні відповідачем права користуванні спірною житловою площею, не надано переконливих доказів які б свідчили про участь відповідача в утриманні спірної жилої площі, не доведено факти, які б свідчили про фактичне мешкання відповідача у спірній квартирі.

Враховуючи норму статті 33 Конституції України, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, вважає, що наявність лише реєстрації особи за певною адресою не може слугувати підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Зазначена позиція суду кореспондується з позицією Пленуму Верховного Суду України, яка викладена у абзаці 2 пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Натомість, суд критично ставиться до позиції відповідача щодо відсутності нього та членів його сім'ї власного житла, оскільки вказана позиція відповідач спростовується матеріалами справи.

З огляду на встановлені факти суд приходить до висновку що заявлені позові вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 47 Конституції України, ст. ст. 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 224 294, 296 ЦПК України, ст. ст. 64, 71, 72, 107 ЖК Україні постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_3 ОСОБА_15 задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, та неповнолітнього сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, її втратили право на користування житловим приміщенням квартири № 58 (п'ятдеа вісім), яка розташована в будинку № 46 (сорок шість) по вулиці Академіка Корольова місті Одесі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмово заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, а саме рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає закони сили після розгляду справи апеляційним судом. У цьому разі строк на апеляцій оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий М.П. Непорада