Головуючий у 1 інстанції – суддя Бєлостоцька О. В.
Суддя-доповідач – Ханова Р. Ф.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
19 січня 2010 року справа № 2-а-801/09/0527
зал судових засідань № 10 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Ханової Р. Ф.
суддів:
при секретарі судового засідання Старосуд М. І.
Василенко Л. А.
Чуріковій Я. О.
за участю представників:
від позивача: не з’явився, повідомлений належним чином,
від відповідача: не з’явився, повідомлений належним чином,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці
Донецької області
на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 18 вересня 2009 року
по адміністративній справі № 2-а-801/09 (суддя Бєлостоцька О. В.)
за позовом ОСОБА_5
до
третя особа Управління Пенсійного фонду України в
м. Костянтинівці Донецької області
Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області
про зобов’язання нарахувати щомісячну соціальну допомогу дитині війни
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області про поновлення строку звернення до суду, визнання дій відповідача неправомірними, зобов’язання відповідача здійснити виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2008 року в сумі 3302 грн. 60 коп.
В справі наявне доповнення до позовної заяви (арк. справи 16) відповідно до якого, позивач просить здійснити нарахування за період 2006-2008 роки.
Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2009 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд першої інстанції поновив позивачу строк звернення до суду, визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу щомісячної доплати до пенсії як дитині війни за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, зобов’язав відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячно державної соціальної допомоги в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум, в іншій частині позовних вимог відмовив.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Сторони на судовий розгляд не з’явилися.
Колегія суддів, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статус позивача як дитини війни підтверджується паспортом, посвідченням.
Відповідач в апеляційній скарзі посилався на відсутність нормативних актів згідно яких органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати заявлену позивачем доплату до пенсії як дитині війни.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлено, що з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію абзацу 7 статті 5 та статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, який набрав чинності з 2 квітня 2006 року, пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було виключено, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було викладено в наступній редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.
З огляду на те, що положення статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволені позовних вимог щодо зобов’язання позивача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни в сумі 30 % мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2006 року.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року є вірним.
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Суд першої інстанції правильно визначив, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
Згідно статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" на 2008 рік було затверджено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що в 2008 році виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювалася відповідно до положень пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання права позивача на виплату підвищення до пенсії за віком як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум є вірним.
Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на приписи статті 88 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” та статті 113 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” в яких визначено, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Відповідач в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення пенсій, призначених згідно з цим Законом.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком , визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування в обсязі передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про поновлення позивачу строку звернення до суду за захистом свої прав шляхом розгляду справи по суті заявлених вимог та зазначає при цьому, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод особі, права та інтереси якої порушені, гарантується право на судовий захист. Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, але їх застосування повинно зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чоловік проти України» (заява № 15123/03) від 6 грудня 2007 року). Конституція України у статті 46 гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. В статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що саме пенсія або виплати, які здійснюються за виборам громадянина замість пенсії – щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Обов’язки щодо призначення перерахунку та виплати пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» є основною функцією органів Пенсійного фонду України, тому зважаючи на наявність прямої норми в Конституції України, яка гарантує здійснення державними органами належних за законами України виплат сум пенсії з урахуванням встановленого підвищення дітям війни, то за приписами статті 8 Конституції України та вимог частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справ за Законом України «Про соціальний захист дітей війни» пропущений річний строк для звернення до суду не є підставою для відмови у позові та при наявності заяви сторони відновлюється судом.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги відповідача.
У зв’язку викладеним, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав згідно статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України для залишення постанови суду першої інстанції без змін .
Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-801/09 – залишити без задоволення.
Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2009 року по адміністративній справі № 2-а-801/09 – залишити без змін.
Повний текст ухвали складений, підписаний колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошений в судовому засіданні 19 січня 2010 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення.
Головуючий: Р.Ф.Ханова
Судді Л.А.Василенко
М.І.Старосуд