ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" січня 2010 р.Справа № 19-22-28/8-09-222
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Поліщук Л.В.
Таценко Н.Б.
(Склад судової колегії змінений розпорядженням голови суду № 2 від 11.01.2010 р.)
при секретарі судового засідання Сем'яновій К.А.
за участю представників сторін:
від позивача (Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2) —ОСОБА_2;
від відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі Одеської філії) —Хасаєва О.О.- по довіреності;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2009р.
по справі № 19-22-28/8-09-222
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі Одеської філії ТОВ “Укрпромбанк”
про визнання права на притримання
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 12.01.2010 р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Встановив:
У січні 2009 р. Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк” в особі Одеської філії ТОВ “Укрпромбанк” про визнання недійсною відмови Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” від надання чергового траншу кредиту та визнання за позивачем права притримання відсотків за кредитним договором № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008р. з наступними змінами, до виконання відповідачем своїх зобов'язань.
В подальшому позивач неодноразово уточнював заявлені позовні вимоги, остаточно виклавши їх в заяві від 13.11.2009 р.; просив суд визнати за ФОП ОСОБА_2 право притримання по кредитному договору № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008р. та по договору про внесення змін та доповнень № 11/01 до кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008 р.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання з надання чергового траншу кредиту позивачу у сумі 100 000 грн. за його заявою від 17.10.2008 р., безпідставно пославшись на вимоги Постанови Правління НБУ № 319 від 11.10.2008 р., яка не є нормативно —правовим актом і не забороняє видачу кредитів по вже укладеним угодам; у зв'язку з цим у ФОП ОСОБА_2 на підставі положень закону - ст.ст. 546, 594 ЦК України —виникло право притримання належних до сплати відповідачу відсотків за користування наданими кредитними коштами за договором № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008 р. зі змінами від 14.05.2008 р., внесеними договором № 11/01.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.11.2009р. (суддя Петренко Н.Д.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду вмотивоване наступним: право на притримання відсотків не виникло у позивача, оскільки у спірних правовідносинах право притримання не виникає безпосередньо з вказівки закону через відсутність такої вказівки, а також ненаданням суду доказів, які б підтвердили укладання між позивачем та відповідачем у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у формі притримання, як вимагає ст. 547 ЦК України; несплата позивачем відсотків за вже отримані кредитні кошти не є притриманням у розумнінні ст. 594 ЦК України.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2009р. по справі № 19-22-28/8-09-222, прийняти нове рішення та визнати право притримання за кредитним договором № 11/К-08-АПЗ (в національній валюті) від 17.03.2008 р. та договір про внесення змін та доповнень № 11/01 до кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008 р.
Скарга вмотивована тим, що судом було помилково застосовано норми матеріального права, а саме ст. 530, 546, 547, 594-597 ЦК України, в зв'язку із чим було неправомірно відмовлено позивачу в визнанні права притримання з посиланням на відсутність такої забезпечувальної умови в договорі. Скаржник зазначає, що право притримання виникло у позивача на підставі закону (ст. 594-597 ЦК України) незалежно від того, чи передбачено воно відповідним договором.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги з мотивів безпідставності вимог позивача та законності оскаржуваного рішення.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження,17.03.2008р. між ФОП ОСОБА_2 та TOB “Український промисловий банк” було укладено кредитний договір 11/К-08-АПЗ. 14.05.2008р. відповідач та позивач уклали договір про внесення змін та доповнень № 11/01 до кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008р., відповідно до умов п. 1 якого було змінено назву кредитного договору на “Договір на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії”та відповідачу було відкрито відновлювальну мультивалютну кредитну лінію на наступних умовах: ліміт кредитування 1800000,00 гривень; валюта кредиту - гривня, долар. США, Євро; процентна ставка: у гривні - 20%, у доларах - 15,0%, у євро - 14,0 %.
Пунктом 3 договору № 11/01 від 14.05.2008р. було змінено умови надання кредиту, та встановлено, що видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами у будь-якій з валют кредиту, у сумі, що не перевищує невикористаний ліміт кредитування. Підставою для видачі кожного окремого траншу є заява позичальника. Строк розгляду банком заяви не може перевищувати 2 (двох) робочих днів.
Також були внесені зімни в інші умови договору, зокрема, викладено в новій редакції графік зменшення ліміту кредитування (повернення заборгованості за кредитом).
На заяву ФОП ОСОБА_2, одержану відповідачем 17.10.2008 р. вх. № 2970, про надання йому траншу кредиту в сумі 100 000 грн. на строк в рамках кредитного договору № 11/К-08-АПЗ від 17.03.2008 р. для поповнення обігових коштів Банк відповів листом від 20.11.2008 р., де запропонував звернутись з кредитною пропозицією за кілька тижнів з посиланням на дію п. 2.1. Постанови правління НБУ № 319 від 11.10.2008 р. Вважаючи, що ТОВ “Укрпромбанк” відмовило йому у наданні кредитних коштів в порушення зобов'язань за кредитним договором, ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду, вимагаючи визнати його право притримання відсотків, належних до сплати Банку за користування вже одержаними кредитними коштами.
Місцевий господарський суд обґрунтовано та на законних підставах відмовив у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2, надавши вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильного застосувавши норми матеріального права.
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що притримання є одним зі способів забезпечення виконання зобов’язання, суть якого полягає у наданні кредитору права притримувати (тримати у своєму володінні) приналежну до передачі боржникові річ до виконання останнім свого зобов'язання відповідно до положень ст.ст. 546, 594 ЦК України.
Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість позиції позивача, що у спірних правовідносинах право притримання виникає безпосередньо з вказівки закону, оскільки чинне законодавство України не містить положень, які передбачають право позичальника на притримання сплати відсотків кредитодавцю у зв’язку з ненаданням суми кредиту у повному обсязі. Несплата позивачем відсотків на користь банку за користування вже отриманими кредитними коштами не є притриманням у розумінні ст. 594 ЦК України, оскільки в даному випадку відсутня забезпечувальна функція шляхом реалізації речі, яку притримує кредитор, в порядку передбаченому ст.ст. 591, 597 ЦК України, на що цілком підставно звернув увагу суд першої інстанції.
Судова колегія звертає увагу скаржника на ту обставину, що сплата процентів за користування кредитними коштами є зобов'язанням позичальника за кредитним договором, що прямо випливає із змісту ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ст. 536 ЦК України; за своєю правовою природою проценти за кредитним договором є платою за користування коштами, непроведення якої є порушенням обов'язків позичальника за кредитним договором. Відтак, визнання права притримання відсотків до надання чергового траншу кредиту рівнозначне односторонній зміні умов кредитного договору в частині порядку (умов) сплати процентів, які врегульовані розділом 4 кредитного договору, що прямо суперечить ст.ст. 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання,вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Умови кредитного договору не передбачають можливість застосування притримання будь-якою зі сторін, а в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили укладання між позивачем та відповідачем у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у формі притримання, що свідчить у сукупності з вищенаведеним про безпідставність доводів скаржника.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін як законне та обгрунтоване.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів -
Постановила:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 13.11.2009р. - без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя Л.В. Поліщук
Суддя Н.Б. Таценко