№ 2-а-5547/10
ПОСТАНОВА
іменем України
26 жовтня 2010 року суддя Харківського районного суду Харківської області Юдін Є.О., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Харківському районі Харківської області про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
29 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до
Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області щодо призначення та перерахунку належних йому основної та додаткової пенсії за період з 01 березня 2001 року по день винесення постанови суду, виплату заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 3-х процентів річних.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 183-2 КАС України адміністративні справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, розглядаються в порядку скороченого провадження.
Дослідивши повідомлені позивачем обставини справи, установивши наявність абсолютного характеру відповідальності, яку на себе взяла держава за завдану ядерну шкоду його здоров'ю під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що привело до втрати працездатності, в якості відшкодування за що й були призначені виплачувані пенсії, суд дійшов до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
13 жовтня 2010 року Управлінням Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області була отримана ухвала суду про відкриття скороченого провадження разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідач не скористався своїм правом у десятиденний строк подати заперечення на позов, тому суд розглядає справу в порядку п. 2 ч. 5 ст. 183-2 КАС Україні.
Оформленою належним чином довідка МСЕК № 026734 від 01 листопада 2000 року (а.с.9), також копією посвідчення особи, яка постраждала внаслідок
Чорнобильської катастрофи серії А № 092073 від 11 березня 1999 року та вкладкою до нього підтверджується, що ушкодження здоров'ю, яке привело до втрати працездатності, ОСОБА_1 отримав під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, яка є ядерним інцидентом в тлумаченні п.п. к п. 1 ст. І Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 року (надалі Конвенція), до якої Україна приєдналася 12 липня 1996 року (Закон України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» № 334/96-ВР від 12 липня 1996 року).
В відповідності до статей 5 та 9 Кодексу адміністративного судочинства
України, як правовий акт, який має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (надалі Конвенція).
Згідно п. 1 статті IV Конвенції відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною.
Стаття V (В) Конвенції зобов'язує кожну країну, яка підписала конвенцію, забезпечити можливість особам, яким завдана ядерна шкода, реалізувати свої права на відшкодування ядерної шкоди.
Стаття VI Конвенції передбачає строк позовної давності за вимогами про відшкодування ядерної шкоди завданої здоров'ю в тридцять років. П. Ь) ч. 1 ст. VI Конвенції надає право країнам, які підписали Конвенцію, збільшувати строк позовної давності в цьому випадку.
Всі питання пов'язані з застосуванням Конвенції передбачено вирішувати на підставі закону країни, яка цю Конвенцію ратифікувала. Таким законом є прийнятий 03 грудня 1997 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням України до Віденської конвенції» № 684/97- ВР, який вніс зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 08 лютого 1995 року.
Згідно ст. 72 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Стаття 76 визначає, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності.
У відношенні Чорнобильської катастрофи, абсолютну відповідальність за ядерну шкоду завдану здоров'ю цим ядерним інцидентом, стаття 73 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» кореспондує до відповідного законодавства України.
Таким законом є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який з 06 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров'ю, втрату працездатності, завдану особам постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов'язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі (стаття 13 закону).
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» чітко не визначає, що відшкодування ядерної шкоди здоров'ю, яка привела до втрати працездатності особам постраждалим від Чорнобильської катастрофи здійснюється саме наданням пенсій, але факт залежності ^розміру пенсій від групи інвалідності, (процентів втрати працездатності), а також правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України 1 грудня 1997 року в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році (п. 85), в яких вказано, що при
вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянам постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, слід мати на увазі, що завдана інвалідам ЧАЕС шкода відшкодовується призначенням державної пенсії та виплатою додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, свідчать, що, фактично, пенсії встановлені інвалідам ЧАЕС є відшкодуванням ядерної шкоди завданої їх здоров'ю, яка привела до втрати працездатності.
Стаття 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі - Закон) встановлює пенсії по інвалідності особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, у вигляді: а)
державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 54 Закону в усіх випадках розміри пенсій для
інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок
Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Припис п. 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМУ від 30 жовтня 1997 року № 523 повністю співпадає з нормою ч.ч. 4, 5 ст. 54 Закону.
Також, згідно зі ст. 50 Закону особам віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам І групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Пенсійне законодавство в Україні безпосередньо врегульовано Законом
України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року.
Стаття 15 цього закону надає право громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, вибирати підстави для одержання пенсій, але умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, особливо для інвалідів ЧАЕС, в відношенні яких держава прийняла на себе зобов'язання відшкодувати втрату працездатності, визначаються тільки Законом.
Розмір мінімальної пенсії, згідно статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», дорівнюється розміру мінімального споживчого бюджету, який встановлено Законом України «Про мінімальний споживчий бюджет».
Частини 3 та 4 ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
передбачають, що мінімальний розмір пенсій за віком підвищується у зв'язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету.
Згідно ст. З Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» підвищення розміру вартісної оцінки мінімального споживчого бюджету повинно проводитися «з урахуванням індексу цін на споживчі товари та послуги, але не рідше одного разу на рік».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про мінімальний споживчий бюджет» 03
жовтня 1991 року постановою № 244, з додатком, Кабінет Міністрів України (надалі
f
КМУ) затвердив мінімальний споживчий бюджет на 1991 рік у розмірі 256 крб. наг душу населення та склад споживчих товарів і послуг, що входять до мінімального -споживчого бюджету (додаток до постанови).
Ця норма закону є прямою, має конкретне наповнення і є чинною станом на
сьогодення. Вона започаткована з 1991 року. Розмір, склад споживчих товарів і послуг, що входять до мінімального споживчого бюджету, не переглядався КМУ з 1991 року.
Іншою нормою закону, яка встановлює розмір мінімальної пенсії за віком, є ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування». Відповідно до цієї норми закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Ця норма закону застосовується з 2004 року.
Інша норма закону, яка б регулювала розмір мінімальної пенсії за віком, відсутня.
Для правового вирішення справи по суті, необхідно визначитися, яку норму закону потрібно застосовувати в якості мінімальної пенсії за віком.
Стаття 8 КАС України зобов'язує суд при вирішенні справи по суті керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її пpaвa та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 21 та 22 Конституції України гарантують людині, що її права і свободи, будучі невідчужуваними та непорушними, не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, ці закони, зміни до законів, не розповсюджуються на вже існуючі права і свободи людини, якщо вони звужують зміст та обсяг цих прав і свобод.
11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України в рішенні № 8-рп/2005
(справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) прямо вказав про неприпустимість обмеження обсягу прав людини звуженням обсягу прав і свобод, яке має прояв в зменшенні кола суб'єктів, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод.
Право відповідача на отримання відшкодування завданої його здоров'ю ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, виникло з моменту її завдання, до прийняття Конституції України і ратифікації Конвенції. Відповідні правовідносини урегульовані Законом з 1991 року. Обсяг права позивача на втримання відшкодування завданої його здоров'ю ядерної шкоди, яка привела до втрати працездатності, встановлено Законом. Обсяг, наповнення цього права, його кількісно вимірювані показники, визначені відповідно до закону постановою КМУ № 244 від 03 жовтня 1991 року. З 26 червня 1996 року Конституція України закріпила зміст та обсяг цього права - з цього часу вони не можуть бути обмежені, скасовані.
З 12 липня 1996 року, часу коли Україна ратифікувала Конвенцію, ці права і свободи набули абсолютного характеру.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або чвідряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 198 6 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 455 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент ушкодження здоров'я), в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток втрачений ним внаслідок втрати або зменшення
працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
Зважаючи на ту обставину, що позивач по справі став інвалідом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, будучи працездатною особою, відповідальність за таку шкоду в повному обсязі взяла на себе держава, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача при нарахуванні ОСОБА_1 державних основної та
додаткової пенсій проводити їх розрахунок, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, судом було проведено порівняння розмірів кількісно вимірюваних показників мінімального споживчого бюджету, прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, внаслідок чого суд дійшов висновку про неможливість застосовування для розрахунку мінімальної пенсії за віком для інвалідів ЧАЕС прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Цей мінімум, як в якісному, так і в кількісному порівнянні суттєво менший мінімального споживчого бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України позивач заявив в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір і вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями суб'єкта владних повноважень.
Частина друга статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Так як суд встановив неправомірність дій УПФ, позовні вимоги про нарахування та сплату частини пенсій підлягають задоволенню.
Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і |організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування йому інфляційних витрат та виплатити 3 процентів річних від суми боргу, за кожен місяць прострочення слати. Проте, оскільки статус особи, яка постраждала наслідок Чорнобильської катастрофи, позивач набув 11 березня 1999 року, а відповідно до абзацу 1 п.1 Положення про Пенсійний фонд, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року за №121/2001, обов'язок щодо «призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій», тобто зазначені вимоги підлягають задоволенню саме з 01 березня 2001 року.
Ці вимоги базуються на правових наслідках прострочення УПФУ в Харківському районі Харківської області виконання грошового зобов'язання, які визначено Законами України «Про індексацію грошових доходів населення», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. З Закону України «Про індексацію грошових доходів заселення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і публікується у періодичних офіційних виданнях.
Це базується на прецедентах Європейського суду з прав людини відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України. Починаючи з 1975 року Європейський суд з прав людини
право на отримання пенсії визнає елементом «майна» відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у класичній справі Mailer v. Austria (№ 5849/72 З DR 25, 1975) Євросуд з прав людини відмітив, що законодавчо визначене право на отримання пенсії прирівнюється до права приватної власності і на нього розповсюджуються загальні національні норми, які застосовуються до «майна», «грошового зобов'язання», відповідно до національного закону, в тому числі і право на індексацію.
Європейський суд з прав людини у відношенні України неодноразово приймав рішення щодо відшкодування інфляційних втрат, якщо вони подані заявником в заяві (наприклад «Максиміха проти України» (Maksimikha v. Ukraine), заява № 43483/02, п. 29, рішення від 14 грудня 2006 року).
Також УПФУ в Харківському районі Харківської області, як боржник, який ^прострочив виконання грошового зобов'язання, має сплатити позивачу три проценти
річних від простроченої суми. Ці проценти є мірою цивільно-правової
відповідальності відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 1, п. 1~ ч. 2 ст. 256 КАС України, негайно виконуються
постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
За таких обставин, оскільки суд дійшов висновку про необхідність- стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 усієї суми заборгованості по сплаті основної та додаткової державних пенсій, суд допускає негайне виконання постанови в цілому.
Керуючись ст.ст. 6-14, 71, 99, 122, п. 2 ч. 1 ст. 183-2, ст. 159-163, 167, 256 КАС України, ст.ст. З, 8, 19, 21, 22, 56, 58, 64, 124, 152 Конституції України, рішеннями Європейського Суду з прав людини, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 8 Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ст.ст. 1, 013, 50, п. 4 ст. 54, ст.ст. 67, 71 Закону України «Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі Харківської області щодо призначення та перерахунку ОСОБА_1 основної та додаткової пенсії за період з 01 березня 2001 року по день ухвалення постанови суду.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі
Харківської області, на час існування для нього обов'язку по виплаті пенсій ОСОБА_1, як інваліду 3-ої групи ЧАЕС, нараховувати та виплачувати належні до сплати пенсії в розмірі не меншому ніж 6,5 розмірів мінімальних пенсій за віком, де розмір мінімальної пенсії за віком дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленому Законом про Державний бюджет України на час виплати пенсій.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі
Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсіям, починаючи з 01 березня 2001 року шляхом нарахування з 01 березня 2001 року суми пенсій в розмірі 6,5 прожиткових мінімумів для
працездатних осіб, де прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений Законом України «Про прожитковий мінімум» на відповідний місяць, за
відрахуванням вже виплачених сум за цей період, в тому числі і за рішеннями судів по виплаті пенсій за цей період.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі
Харківської області відшкодувати ОСОБА_1 інфляційні втрати, для чого кожну не отриману своєчасно суму пенсій за кожен календарний місяць, починаючи з 01 березня 2001 року, помножити на коефіцієнти інфляції за всі наступні місяці, по момент фактичної виплати, без врахування коефіцієнту за
місяць, коли ця сума була повинна нарахована.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Харківському районі
Харківської області сплатити ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми, з розрахунку за кожен календарний місяць, починаючи з 01 березня 2001 року.
Допустити негайне виконання постанови в цілому.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Оскарження постанови не зупиняє її виконання.
Суддя: