Справа №2-а-16/2010 р.                                                    

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

              20 січня 2010 року   Красноокнянський районний суд Одеської області в складі  головуючого   -   судді    Якових В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області,  про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу «Дітям війни», -        

в с т а н о в и в:

             ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області (далі УПФУ),  про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни",  мотивуючи його тим,  що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р.  вона має статус «дитини війни», згідно статті 6 зазначеного Закону з 01 січня 2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна державна соціальна допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. УПФУ  указану  вимогу Закону не виконав,  у 2006-2008 роках позивачці  така пенсія не виплачувалася.  Посилаючись на наведені обставини, позивачка просила суд,  поновити строк звернення до суду, визнати відмову виплатити соціальну допомогу безпідставною та задовольнити її вимоги, щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй щомісячну державну соціальну допомогу, як «дитині війни» за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2008 р. включно,  у сумі 2601 грн. 30 коп.

             До початку судового засідання від сторін надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю, тому справа відповідно до ч.3 ст.122 КАС України розглянута в порядку письмового провадження.

             Від відповідача надійшли заперечення проти позову та пояснення, у яких він не заперечуючи  той факт, що позивачка належить до  соціальної групи «Дітей війни», має право на пільги встановлені законодавством України  для «дітей війни»  та  знаходиться  на обліку, зазначив, що вимоги позивачки  є безпідставними, оскільки, пільги «дітям війни» встановлені ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», Законом України  «Про  державний бюджет України на  2007 рік»,  призупинені на 2007 р., а в 2008 р. вони виплачувались у розмірах, як передбачено Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Тому розмір соціальної допомоги позивачці, як «дитині війни» УПФУ призначило вірно та виплатило своєчасно до вимог чинного законодавства.                                                                  (а.с.14-16).    

             Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін,  перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

             Так, судом встановлено, що позивачка,  має соціальний статус «дитини війни» і перебуває на обліку в УПФУ, що підтверджується копією паспорту громадянки України та копією посвідчення.                                                                                                                                  (а.с. 6-7 ).

          Згідно особового рахунку №109656 та довідки УПФУ позивачці «надбавка» до пенсії, як «дитині війни»,  до 01.01.2008 р. не виплачувалась, а  протягом 2008 року виплачувалась в розмірі, що не відповідає вимогам ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема за період з 01.01.2008 р. по 01.10.2008 р. виплачено надбавки у загальній сумі 193,10 грн.                                                                                                         (а.с. 8-9).

           На звернення позивачки від 09 грудня 2009 року щодо причин не нарахування та невиплати коштів, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», УПФУ надало довідку про нарахування та виплату позивачці пенсії, надбавки та підвищення згідно чинного законодавства, роз’яснивши, що іншого чинним законодавством не передбачено, тобто фактично відмовило в здійсненні перерахунку.                                                                                                          (а.с. 4, 8).

                Згідно  ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року (далі – Закон) ,  зазначеній категорії осіб передбачене підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком.  Згідно ч.2 ст.3 Закону, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

            Дію статті 6 Закону згідно із п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою передбачено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

          Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007  було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону.    Положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.  Оскільки дія статті 6 Закону була відновлена з 09.07.2007 року, тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача провести нарахування позивачці державної соціальної допомоги, як «дитині війни», у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

             Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (п.41 розділу II) від 28.12.2007 року, який набрав чинності 01.01.2008 року, змінено редакцію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

           Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення пункту 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.  Оскільки дія статті 6 Закону в редакції, яка передбачає виплату «дітям війни» підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачці підвищення до пенсії,  як «дитині війни», у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року.

     Що стосується вимог позивачки щодо виплати підвищення до пенсії за період з 01.01.2007  р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 р., то ці вимоги задоволенню не підлягають, так як у вказаний період норми матеріального права, які могли б бути підставою для задоволення позовних вимог, не діяли.

На доводи викладені в поясненнях відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV , суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 3  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Кодексом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і постановою Кабінету Міністрів України. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише з правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, яки би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. З огляду на викладене, суд, не погоджується з доводами УПФУ про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії  за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, позивачка має право на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, який необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.        

               Статтею 7 Закону передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
                Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 року № 80-2, у редакції постанови управління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року № 5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 209/14900) УПФУ в районі відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Тому суд приходить до висновку, що саме на відповідачеві  лежить обов’язок провести нарахування та виплату позивачці державної соціальної допомоги, як «дитині війни». При цьому відповідача слід зобов’язати провести нарахування позивачці підвищення пенсії не у конкретному розмірі, як про це просить позивачка, а у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону, оскільки саме на відповідача покладено обов’язок проводити нарахування підвищення пенсій «дітям війни» у конкретному розмірі, в зв’язку з чим суд не може брати на себе функцію державного органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та  зобов'язати УПФУ здійснити нарахування та виплату  позивачці  підвищення до пенсії  передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за 2007 рік за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, за виключенням виплат, вже здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області.  

Щодо вимог позивачки про визнання відмови  виплатити соціальну допомогу безпідставною, суд враховує, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачці 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, тому суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд  вважає безпідставними посилання УПФУ на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачкою.

 Крім того, УПФУ в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

 Отже, відсутність коштів у УПФУ, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачці виплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для визнання дій  УПФУ правомірними.

            Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності  своїх дій, яки полягають в  не нарахуванні та невиплаті позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Тому суд вважає за необхідне, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову УПФУ в нарахуванні та виплаті  позивачці  підвищення до пенсії  передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 рік за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

            Щодо вимог позивачки про поновлення пропущеного строку звернення до суду, то відповідно до ст. 99 КАС України, - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

         Позивачка  звернулася до суду з позовом 11 грудня 2009 року.

           Виходячи із змісту позовної заяви, позивачці тільки  на початку 2008 року стало відомо про те, що вона  як дитина війни мала право на належні їй виплати, але  позивачкою не зазначено і не надано  доказів наявності перешкод своєчасного звернення з позовом до суду за захистом своїх порушених пенсійних прав за 2007 рік.

Але, відповідно до ч.2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року, суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України), суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). З урахуванням наведеного, суд через аналогію закону приходить до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

На підставі викладеного,  у суду немає підстав для задоволення вимоги позивачки про поновлення строку звернення до суду.

Крім того, за правилами ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови,  якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідно до зазначеної норми, суд не наділений правом ініціювати питання про відмову в задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду.

Відсутність в запереченнях на позов наполягання  УПФУ  на пропущені позивачкою строку звернення до адміністративного суду,  відповідно до ст. 100 КАС України,  вказує на відсутність  підстав для  відмови в задоволенні адміністративного позову з зазначеного приводу.

Згідно  п. 4 ч. 1 ст. 207 КАС України, на суд покладено обов’язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат.  Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України,  якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Оскільки рішення у справі ухвалюється  на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Позивачкою сплачено згідно квитанції  державне мито у сумі 3 грн. 40 коп. (а.с. 1).

Враховуючи часткове задоволення позову, згідно з частиною 3 ст. 94 КАС України відповідному перерозподілу між сторонами підлягає судовий збір сплачений позивачкою  при зверненні до суду першої інстанції, тому сума судового збору, яка повинна бути стягнута з  Державного бюджету України на користь позивачки складає 1 грн. 70 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 11, 71, 94, 100, 159, 163, 167, 207 КАС України, на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року за № 2195 - IV, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  від 09.07.2003 року,  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року за № 489-V, Закону України  «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року за № 107-VI,  Рішення Конституційного Суду України за № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішення Конституційного Суду України за № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, суд, -

п о с т а н о в и в :

               Адміністративний позов  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області задовольнити частково.

               Визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області в нарахуванні та виплаті  ОСОБА_1  підвищення до пенсії  передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2007 рік за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно.

 Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області здійснити нарахування та виплату  ОСОБА_1  підвищення до пенсії  передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за 2007 рік за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, за виключенням виплат, вже здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Красноокнянському районі Одеської області.  

            Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  судові витрати у сумі 1 грн. 70 коп.

            В задоволенні іншої частини позову відмовити.

              Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Красноокнянський районний суд Одеської області. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.   

           
             Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк з дня подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                                        Суддя