Справа № 2607/13429/12

П ОС Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Декаленко В. С. ,

при секретарі -Кравцовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ДПС відділу Державтоінспекції Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві прапорщика міліції Буренка Андрія Івановича про скасування Постанови № 169804 від 22.09.2012 року в справі про адміністративне правопорушення, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, мотивуючи свої вимоги тим, що він 22.09.2012 року керуючи автомобілем Ягуар, д/н НОМЕР_2, рухався в другій смузі проспектом Перемоги у місті Києві в напрямку бульвару Тараса Шевченка зі швидкістю в межах 75 км/год., згідно приладу для вимірювання швидкості руху на транспортному засобі.

Зазначає, що приблизно о 20 годині 20 хвилин на проспекті Перемоги він був зупинений працівником ДАІ інспектором ДПС відділу Державтоінспекції Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві прапорщиком міліції Буренко Андрієм Івановичем.

Посилається на те, що після зупинки його автомобіля, він попросив пояснити причину зупинки транспортного засобу, а також суть порушення, у випадку такого, на що відповідач не представляючись почав розпитувати про технічні характеристики та можливості автомобіля Ягуар, а після цього тримаючи у руках прилад для вимірювання швидкості «Радіс» намагався довести йому та переконати, що автомобіль у другій смузі рухався зі швидкістю 107 км/год.

Звертає увагу суду на те, що після того, як він не погодився з тим, що швидкість зафіксована приладом для вимірювання швидкості «Радіс» належить його транспортному засобу і належно обґрунтувавши відповідачу відповідно до ст. 251 КУпАП вимогу стосовно надання доказів про перевищення ліміту швидкості, відповідач проігнорував вимогу і склав протокол серії АА2 № 010384 від 22.09.2012 року.

Вважає, що оскаржуваною Постановою № 169804 від 22.09.2012 року на нього неправомірно накладено адміністративне стягнення та вважає її незаконною посилаючись на те, що копії зазначеної постанови в нього досі немає і він досі з нею не ознайомлений, оскільки його не було з нею ознайомлено інспектором ДАІ на місці її винесення та не було її надіслано поштою.

Крім того зазначає, що вимірювач швидкості «Радіс» не відповідає за своїми характеристиками умовам, встановленим у ст. 14-1 КУпАП, і тому не може застосовуватися працівниками ДАІ в якості технічного засобу, який дозволяє фіксувати правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У зв'язку з чим звертається з даним позовом до суду.

Позивач в судовому засіданні вимоги підтримує з вищевикладених підстав, обгрунтуваши поясненнями просить позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечує проти позовних вимог позивача в повному обсязі, обгрунтуваши поясненнями просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2012 року інспектором ДПС відділу Державтоінспекції Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві прапорщиком міліції Буренко А.І. на ОСОБА_1 було складено Протокол про адміністративне правопорушення Серія АА2 № 010384, мотивуючи тим, що 22.09.2012 року о 20 год. 11 хв. в м. Києві по пр-ту. Перемог, 27, ОСОБА_1 керуючи автомобілем Ягуар д/н НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 107 км/год. перевищивши швидкість руху на 47 км/год. (швидкість вимірювалась приладом «Радіс» № 2027), чим за висновками працівника ДАІ порушив вимоги п. 12.4 ПДР України і за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с.10).

Судом встановлено, що за вчинення вищезазначеного правопорушення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 260 грн. 00 коп.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що зазначена постанова була винесена інспектором ДАІ не 22.09.2012 року, а в інший день та на те, що його не було повідомлено про день, час та місце розгляду справи, оскільки як вбачається з Протоколу про адміністративне правопорушення Серія АА2 № 010384, ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП і повідомлено, що розгляд адміністративної справи відбудеться 22.09.2012 року о 20 год. 20 хв. в м. Києві на пр-ті. Правди, 27, про що останній поставив свій підпис.

Крім того, як вбачається з наданої суду копії листа з Журналу обліку реєстрації протоколів про адміністративне правопорушення Відділу ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві (а.с. 58), відповідачем 22.09.2012 року після закінчення чергування було здано до ВДАІ ДПС відділу Державтоінспекції Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУАП.

Згідно Інформаційної картки про адміністративне правопорушення (а.с. 59), рішення по адміністративному протоколу Серія АА2 № 010384 було прийнято Буренком А.І. 22.09.2012 року та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 260 грн.

Сам факт написання позивачем скарг та звернень до різних інстанцій не свідчить про те, що останній не ознайомлювався з постаново № 169804 від 22.09.2012 року в справі про адміністративне правопорушення та не отримував її копії.

Також суд не може погодитись з твердженнями позивача про те, що вимірювач швидкості «Радіс» не відповідає за своїми характеристиками умовам, встановленим у ст. 14-1 КУпАП, і тому не може застосовуватися працівниками ДАІ в якості технічного засобу, який дозволяє фіксувати правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та про те, що відповідач не надав йому документів на підтвердження своєчасного проходження перевірки та державної метрологічної атестації вимірювального приладу «Радіс», виходячи з наступного.

Стаття 251 КУПАП визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Наказом МВС України № 33 від 01.03.2010 року, який був чинним на момент виникнення правовідносин, затверджено Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху, відповідно до якого такими засобами є технічні засоби для визначення швидкості руху: вимірювач швидкості радіолокаційний «Беркут»; вимірювач швидкості радіолокаційний «Сокол»; вимірювач швидкості руху транспортних засобів радіолокаційний «Искра-1»; вимірювач швидкості руху транспортних засобів радіолокаційний «Радис»; вимірювач швидкості радіолокаційний відеозаписувальний «РАПИРА»; вимірювач швидкості радіолокаційний відеозаписувальний «ВИЗИР».

Спеціальні технічні засоби, які працюють в автоматичному режимі, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису: вимірювач швидкості радіолокаційний відеозаписувальний «ВИЗИР» з активованою функцією «автоматичний режим» модифікації «ВИЗИР 03»; вимірювач швидкості радіолокаційний з фотофіксацією «АРЕНА»; лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів «TruCAM».

Як вбачається з наданого до суду Листа відділу Державтоінспекції Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві від 09.01.2013 року (а.с.39), згідно свідоцтва про повірку робочого стану вимірювальної техніки виданого ДП «Укрметртестстандарт» 27.03.2012 року за № 22-2/1221199, дистанційний вимірювач швидкості «Радіс» № 2027, на підставі результатів повірки, визнано придатним до застосування згідно паспорту та нормативно - технічної документації підприємства - виробника. Діапазон вимірювання швидкості від 10 до 300 км/год, границі допустимої абсолютної похибки при вимірюванні швидкості в стаціонарному режимі ± 1 км/год, в патрульному режимі ± 2 км/ год.

З вищезазначеного вбачається, що на момент фіксації порушення правил дорожнього руху України, ОСОБА_1, а саме 22.09.2013 року, інспектор ДАІ діяв правомірно використовуючи вимірювач швидкості руху транспортних засобів радіолокаційний «Радис».

Крім того слід зазначити, що зі змісту ст. 251 КУпАП вбачається, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є не тільки пояснення свідків чи показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також і протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та інші документи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Враховуючи вищевикладене, в інспектора ДАІ при винесенні оскаржуваної постанови були докази, які на його думку підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 КУпАП, а саме покази вимірювача швидкості руху транспортних засобів радіолокаційний «Радис» та протокол про адміністративне правопорушення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року № П-278/10, встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Кодексом України про адміністративні правопорушення закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.

За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Статтею 268 Кодексу встановлено перелік прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема: особа має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права; справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; повинен своєчасно, всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, вирішити її в точній відповідності до закону тощо (статті 245, 280 Кодексу).

Згідно з Кодексом провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю через відсутність події і складу адміністративного правопорушення (пункт 1 статті 247); справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (частина перша статті 249); оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (стаття 252) тощо.

Положення зазначених статей визначають систему процесуальних механізмів, які в сукупності з наведеними конституційними нормами унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не вчиняла правопорушення.

Як вбачається з вищевикладеного, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана виконати ряд дій, обов'язкове виконання яких в своїй сукупності сприяє правильному вирішенню справи по суті і винесенню законного рішення.

Судом встановлено, що інспектором ДАІ при вирішенні питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 дані дії було виконано в повному обсязі, що об'єктивно підтверджується наданими суду доказами та встановленими в судовому засіданні обставинами.

Оцінюючи в сукупності надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не знайшли своє доведення у судовому засіданні, є такими, що не грунтуються на вимогах Закону, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ст.ст. 122 ч. 1, 245, 256, 268, 272, 280 КУпАП, п. 12.4 ПДР України, керуючись ст.ст. 7, 71, 86, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 186 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора ДПС відділу Державтоінспекції Шевченківського районного управління ГУ МВС України в місті Києві прапорщика міліції Буренка Андрія Івановича про скасування Постанови № 169804 від 22.09.2012 року в справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя В. С. Декаленко