Справа № 22ц-160/2010                  Головуючий у 1-й інстанції – Коверзнев В.О.

Категорія цивільна                                                                                                                            Доповідач –  Демченко Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

14 січня 2010 року                   м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді   БОЙКО О.В.,

суддів:               ДЕМЧЕНКО Л.М., МАМОНОВОЇ О.Є.,

при секретарі ПІЛЬГУЙ Н.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_5, представника відповідача – Кулик Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_7, Відкритого акціонерного товариства Банк „БІГ Енергія” на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_7 до Відкритого акціонерного товариства Банк „БІГ Енергія”  про відшкодування збитків і моральної шкоди,  

В С Т А Н О В И В :

В липні 2009 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, після уточнення якого просила стягнути з ВАТ Банк „БІГ Енергія” 230116 грн. 53 коп., у відшкодування збитків, суму інфляції в розмірі 73637 грн. 28 коп., 3 % річних в розмірі 27708 грн. 63 коп., 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди, 650грн., у відшкодування витрат на правову допомогу та 250 грн., витрат на інформаційне забезпечення розгляду справи,  посилаючись при цьому на невиконання відповідачем умов договору банківського вкладу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з ВАТ Банк „БІГ Енергія” на її користь 230116 грн. 53 коп. у відшкодування збитків та стягнуто судові витрати в сумі 230 грн.,  а в задоволенні решти позовних вимоги ОСОБА_7 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить змінити рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2009 року і  додатково стягнути на її користь з відповідача  проценти за неправомірне користування грошима, суму інфляції та судові витрати за подання апеляційної скарги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 зводяться до того, що судом першої інстанції не були застосовані до спірних правовідносин положення ст.ст. 612, 622, 625 ЦК України, відповідно до яких відповідач за порушення грошового зобов’язання  повинен відшкодувати завдані збитки та окремо за прострочення виконання грошового зобов’язання  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а тому апелянт вважає, що висновок суду про повторне покладення на відповідача обов’язку по відшкодуванню шкоди не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам ст. 622 ЦК України.

 Також апелянт зазначає, що якщо навіть погодитись із висновком суду, що три проценти  річних та індекс інфляції є фінансова / економічна / санкція за неналежне виконання договору, то жодна норма ЦК України не передбачає незастосування відповідальності у вигляді фінансових (економічних) санкцій у випадку одночасного відшкодування збитків.  Крім цього  вважає, що  оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що на вимогу кредитора, боржник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, то ці виплати необхідно розглядати як зміну умов зобов’язання  про додаткове донарахування плати за неправомірне користування грошима в розмірі 3% річних та інфляції, які наступають лише у випадку вимоги кредитора сплатити такі нові зобов’язання, які додатково виникли у боржника у зв’язку з його простроченням і відповідно до вимог ст. 611 ЦК України такі нові зобов’язання стягуються разом з відшкодуванням збитків  сплатою неустойки та моральної шкоди одночасно.

 Також, апелянт зазначає, що плата за неправомірне користування грошима у вигляді трьох процентів річних можна порівняти з пенею, так як пеня і плата за неправомірне користування грошима є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання відповідно до положень ст. ст. 549, 625 ЦК України і згідно ст.ст. 550, 552 ЦК України до боржника одночасно застосовується відповідальність у вигляді і збитків і фінансових санкцій.

Враховуючи наведене, на думку апелянта, відшкодування збитків, зміна умов договору і сплата неустойки чи інших фінансових санкцій за порушення зобов’язання застосовуються одночасно, а тому  висновок суду  про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних в зв’язку з тим, що судом вже відшкодовано збитки,  протирічить нормам чинного законодавства,  в тому числі і положенням ст. 22 ЦК України на яку безпідставно послався суд відмовляючи в задоволенні позову в цій частині.

В апеляційній скарзі ВАТ Банк „БІГ Енергія” просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2009 року і винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги ВАТ Банк „БІГ Енергія” зводяться до того, що при винесенні рішення суд керувався лише припущеннями, а саме, що  якщо б банк повернув  позивачці кошти, то вона змогла б укласти договір банківського вкладу з іншим банком.

Також апелянт зазначає, що в силу ст. 623 ЦК України ні в позовній заяві, ні в рішенні суду першої інстанції не наведені заходи, які були вчинені позивачкою для одержання прибутку, а також в матеріалах справи відсутні докази того,  що саме ці кошти позивачка розмістила б під певний відсоток у іншому банку, а не отримала б їх іншим шляхом.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції не з’ясовувалось, чи укладались позивачкою інші депозитні договори в цей час з нижчими відсотками.

На думку апелянта, положення глави 71 ЦК України, які  регулюють правовідносини між вкладником і банком, не передбачають відповідальності банку у вигляді сплати збитків.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ВАТ Банк „БІГ Енергія” просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_7, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2009 року – скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають   частковому  задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

           Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 в частині стягнення збитків (упущеної вигоди) в сумі 230116 грн. 53 коп., суд першої інстанції виходив з положень ст. 22 ЦК України і прийшов до висновку, що у разі, якщо б відповідач належним чином виконав умови договору і своєчасно повернув позивачці суму вкладу, вона б мала можливість внести на депозит ВАТ „СЕБ Банк” більше коштів, ніж фактично внесла.

 Проте, такий висновок суду першої інстанції суперечить вимогам цивільного законодавства.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції прийшов до висновку, що збитками позивача у вигляді упущеної вигоди є неотриманий дохід за 292 днів в сумі 230116 грн. 53 коп. Висновок щодо наявності причинного зв’язку між невиконанням ВАТ Банк „БІГ Енергія” та збитками позивача, суд першої інстанції вмотивував тим, що позивачка у разі повернення банком повної суми вкладу мала б можливість внести на депозит ВАТ „СЕБ Банк” на 1150582 грн. 54 коп. більше, ніж фактично внесла.

Проте, такий висновок є необґрунтованим, оскільки він не ґрунтується на встановлених судом обставинах, які б свідчили про те, що позивачка діяла вимушено при укладанні договору банківського вкладу з іншим банком, а ґрунтується на припущеннях, всупереч вимогам ст. 213,214 ЦПК України.

Також, виходячи з положень ст. 60 ЦПК України, позивачка зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.  

Наданий суду договір банківського вкладу від  23 січня 2009 року  про відкриття  депозитного рахунку в ВАТ „ СЕБ Банк”  не є переконливим доказом того, що саме з вини відповідача вона розмістила на депозитному рахунку в ВАТ „ СЕБ Банк”  82000 грн., а не  1232582 грн., 54 коп., як не є доказом і того, що, отримавши кошти 22 січня 2009 року вона б поклала їх на депозит під 25 % річних і отримала б додатково 230116 грн. 53 коп., і цим їй заподіяні збитки у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняючи щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. До загальних засад  цивільного законодавства віднесено свободу договору, суть якої полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладення договору банківського вкладу фізичної особи від 23 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_7 та ВАТ „СЕБ Банк”, не пов’язане зі збігом якихось тяжких обставин.

           Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, а тому висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення збитків (упущеної вигоди) не відповідають обставинам справи.

Крім того, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимоги ОСОБА_7 про відшкодування 3 % річних та інфляційних та в частині стягнення судового збору, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2007 року між ОСОБА_7 та ВАТ Банк „БІГ Енергія” був укладений договір строкового банківського вкладу „Накопичувальний +”, відповідно до умов якого позивачка внесла на депозитний рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1150582 грн. 54 коп. з визначенням строку до 22.01.2009 року зі сплатою 16,9 % річних.

Проте, по закінченню строку дії договору відповідач свої обов’язки не виконав і суму вкладу позивачці не повернув, а тому рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.02.2009 року з відповідача на користь ОСОБА_7 стягнуто суму вкладу.

       Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_7 посилалась на те,  що відповідач повинен сплатити їй відсотки за неправомірне користування грошима, суму інфляції, збитки, моральну шкоду, а також понесені судові витрати.  

Неналежне виконання умов зобов’язання вважається порушеним і тягне за собою негативні наслідки для відповідача, у даній справі це сплата боргу з урахуванням інфляційних та трьох відсотків річних від простроченої суми.

    Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

    Даний обов’язок боржника встановлений для всіх випадків неправомірного утримання суми боргу, її неповернення і стосується відповідальності боржника  за порушення грошового зобов’язання.

    Наслідками прострочення боржником грошового зобов’язання і є зобов’язання боржника сплатити кредитору суму боргу з урахуванням інфляційних, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

    Оскільки законом передбачена така відповідальність банку, тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що покладення на особу обов’язку відшкодувати інфляційні та 3% річних є фінансовою санкцією, що застосовується за порушення грошового зобов’язання і має на меті відшкодування збитків, завданих знеціненням грошових коштів, якими боржник користується без достатньої правової підстави.

Посилання представника відповідача на те, що в банку постановою  НБУ від 13.03.2009 року за № 134 в ВАТ Банку „ БІГ Енергія” призначена тимчасова адміністрація та введений мораторій з 16.03.2009 року по 15.03.2010 року і відповідно до ст. 85 Закону України „ Про банки та банківську діяльність” під час дії мораторію не нараховуються фінансові санкції не заслуговують на увагу, оскільки індекс інфляції та три відсотки річних не є фінансовими санкціями в розумінні поняття „інші фінансові (економічні) санкції”, а є   втратами майнового характеру кредитора і особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання і за якою боржник не звільняється від відповідальності  за неможливістю виконання ним грошового зобов’язання, незалежно від того, виникла така неможливість  з його вини чи випадково і тому підлягають стягненню згідно з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що з ВАТ Банк „БІГ Енергія” на користь ОСОБА_7 слід стягнути за період з 22.01.2009 року по 10.11.2009 року інфляційні в сумі 73637 грн. 28 коп. та 3% річних в розмірі 27708 грн. 63 коп.

Рішення в частині стягнення судових витрат та відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржувалось.                                                   Рішення  в цій частині є законним та обґрунтованим і підстави для скасування відсутні.

         В зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_7 та ухваленням апеляційним судом  нового рішення про стягнення інших сум  грошових коштів, тому підлягає стягненню з ВАТ Банк „ Біг Енергія” на користь держави і інший розмір судового збору в сумі 1013 грн. 46 коп., а також на користь ОСОБА_7 підлягають стягненню сплачені нею за подання апеляційної скарги  витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. та 650 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу, відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 611, 623, 625 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В :

          Апеляційні скарги ОСОБА_7, Відкритого акціонерного товариства Банк „БІГ Енергія” – задовольнити частково.

    Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 листопада 2009 року в частині відшкодування збитків (упущеної вигоди)  в сумі    230116 грн. 53 коп. та відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування 3 % річних та інфляційних та в частині судового збору – скасувати.

    Позовні вимоги ОСОБА_7  про стягнення 3% річних та інфляційних – задовольнити.

    Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк „БІГ Енергія” на користь ОСОБА_7 інфляційні в сумі 73637 грн. 28 коп. та 3% річних в розмірі 27708 грн. 63 коп., а всього – 101345 грн. 91 коп.

    В задоволенні позовних вимог про стягнення збитків (упущеної вигоди) в сумі 230116 грн. 53 коп. – відмовити.

    Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк „БІГ Енергія” на користь держави судовий збір в сумі 1013 грн. 46 коп.

    Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк „БІГ Енергія” на користь ОСОБА_7  120 грн. у повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 650 грн. витрат за надання правової допомоги.

    В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий                                             Судді :