КОПІЯ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2009 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати з цивільних справ
апеляційного суду Хмельницької області
в складі : головуючого судді Шершуна В.В.
суддів Костенко А.М., Ніколової Б.Ю.
при секретарі Товкан І.І.
з участю апелянтки ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 і його представника – адвоката ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-2322 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 02 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Служба у справах дітей Хмельницької міської ради про розірвання договору дарування 1/2 частини житлового будинку,
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
10.04.2009 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку.
В обґрунтування своїх позовних вимог він вказує, що 23.12.1997 року подарував в нотаріальному порядку, за згодою своєї колишньої дружини ОСОБА_7, належний йому на праві приватної власності житловий будинок розташований вАДРЕСА_1 своїй дочці – ОСОБА_1. Тоді ж, як стверджував позивач, між ним та ОСОБА_1 була досягнута усна додаткова угода про те, що він буде проживати в будинку і користуватись там кімнатою 8,8 м2. Однак, з березня 2006 року ОСОБА_1 перешкоджає йому в користуванні будинком, в результаті чого спори про визнання його таким, що втратив право на житло та про виселення його з житла неодноразово розглядались судом. Позивач вказував, що в 1997 році у нього не було сумнівів у правильності своїх дій, однак в останній час він тяжко хворіє, має ІІ групу інвалідності, інше житло у нього відсутнє, а тому він зрозумів, що помилявся. В зв’язку з цим він просив суд визнати договір недійсним в частині дарування ним 1/2 частини будинку, в порядку ст.57 ЦК України. При цьому позивач вказував, що інша половина будинку належала до дарування його колишній дружині – ОСОБА_7. В ході розгляду справи позивач змінив підстави позову і в порядку ч.2 ст.651 ЦК України та п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику по
_______________________________________________________________________________
Головуючий у першій інстанції – Палінчак О.М. Справа № 22ц-2322
Доповідач - Шершун В.В. Категорія № 19, 21
справах про визнання угод недійсними” просив розірвати названий договір в частині дарування 1/2 частини будинку.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 02 вересня 2009 року позов задоволений. Розірвано договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений нотаріусом першої Хмельницької державної нотаріальної контори ОСОБА_9 23 грудня 1997 року, зареєстрований в реєстрі за №5-5073.
Суд прийшов до висновку, що 23.12.1997 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 спірний будинок і при цьому сторони дійшли до угоди про те, що позивач залишається проживати в будинку і буде займати кімнату площею 8,8 м2. Суд також встановив, що з березня 2006 року стосунки між сторонами погіршились, дочка відмовилась від виконання умов на яких був укладений договір, а саме: виганяла ОСОБА_3 з будинку, міняла замки, виселяла позивача з будинку, викидала його речі, застосовувала до нього насильство.
Ці обставини суд розцінив як істотні порушення договору з боку ОСОБА_1, а тому в порядку ч.2 ст.651 ЦК України розірвав договір. При цьому суд не задоволив клопотання відповідачки про відмову в задоволенні позову з підстав пропущеного строку позовної давності, оскільки прийшов до висновку про те, що ОСОБА_3 цей строк не пропущений. На думку суду ОСОБА_3 лише в березні 2006 року дізнався про порушення його права, коли його дочка змінила замки і перестала допускати його в будинок. З цього часу ОСОБА_3, на думку суду, різними способами намагався захистити своє право, зокрема позовом про вселення та зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду і постановити нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 відмовити. При цьому вона посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Вона вказує, що ОСОБА_3 пропустив строк позовної давності, передбачений п.5 ч.2 ст.258 ЦК України, який на її думку повинен обчислюватись з дня укладення договору, тобто з 23.12.1997 року. На її думку, навіть якщо погодитись з думкою суду про те, що ОСОБА_3 взнав про порушення його права лише в березні 2006 року, то і тоді він пропустив річний строк позовної давності.
Крім того, апелянтка вважає, що висновки суду про наявність між нею і батьком угоди про те, що ОСОБА_3 буде проживати в будинку не ґрунтується на досліджених у суді доказах.
Сама вона категорично заперечує існування такої угоди і вважає, що наявність її позивач міг довести лише пред’явленням письмової угоди з цього питання, посилаючись при цьому на вимоги ст.244 ЦК України.
Крім того, апелянтка вказує, що згідно ст.243 ЦК України у випадку укладення договору дарування не передбачається ніяких додаткових умов. При цьому, на думку апелянтки, посилання суду на покази свідків як на доказ існування такої домовленості неправомірне, оскільки суперечить ст.59 ЦПК України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами.
Відповідачка ОСОБА_7 приєдналась до апеляційної скарги, вказує, що разом з ОСОБА_3 була власником спірного будинку і при даруванні його дочці – ОСОБА_1 ніяких домовленостей про право ОСОБА_3 на проживання в кімнаті, площею 8,8 м2 не існувало, а покази свідків з цього приводу, на її думку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ОСОБА_10 – сестра позивача, ОСОБА_11 – його син, а ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 – друзі позивача. Отже, ці особи зацікавлені в результаті справи.
В своїх запереченнях ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим. Він вважає, що суд обґрунтовано застосував ст.717 ЦК України і розірвав договір з підстав, передбачених ч.2 ст.651 ЦК України. На його думку, факт наявності у нього з ОСОБА_1 домовленості про проживання його у кімнаті 8,8 м2 , доводиться рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 21.03.2007 року.
Також, на його думку, наявність між ним і дочкою договору про його проживання в названій кімнаті може бути підтверджено показами свідків.
Колегія суддів вважає, що апеляція ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення через невідповідність висновків суду обставинам справи і порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Місцевим судом правильно встановлено, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 23.12.1997 року укладено договір дарування спірного будинку. Разом з тим, судом не враховано, що згідно ст.243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Тобто, договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру (в тому числі і надання частини подарованого майна в довічне користування). Більше того, судом не враховано обставини, за яких укладено цей договір.
Як видно з матеріалів справи, спірний будинок прийнятий і зареєстрований як власність ОСОБА_3 06.12.1996 року.
Однак, вже 17.12.1996 року, на нього, а також на інше майно подружжя (кафе, автомобілі, будівельні матеріали) було накладено арешт з метою забезпечення позову ОСОБА_7 про розподіл майна подружжя.
12.09.1997 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано, а вже 23.12.1997 року ОСОБА_3 (за згодою ОСОБА_7, як другого співвласника) подарував весь будинок дочці, а решта майна була звільнена з-під арешту і залишено у власності ОСОБА_7
Таким чином, шляхом укладення договору дарування будинку дочці ОСОБА_7 і ОСОБА_3 правомірно розпорядились своїм спільним сумісним майном подружжя, що відповідало вимогам ст.243 ЦК УРСР, яка діяла на той час.
Разом з тим, за наявності таких обставин, в тому числі і встановлених місцевим судом, не має достатніх правових підстав погодитись з твердженням ОСОБА_3 про укладення між ним та дочкою в усній формі домовленості про використання кімнати площею 8,8 м2, оскільки це суперечить ст.243 ЦК УРСР, яка діяла на той час.
Крім того, твердження ОСОБА_3 в цій частині голослівне і категорично заперечується відповідачкою і свідками з її боку. Будь-яких достовірних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин позивач суду не надав і таких судом не виявлено.
При цьому, посилання суду на покази свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 як на підтвердження існуючого договору не є достатньо юридично обґрунтованим, оскільки не відповідає вимогам ст.244 ЦК УРСР щодо обов’язковості письмової форми договору дарування, в тому числі і щодо всіх без винятку умов цього договору.
Колегія суддів також враховує, що після укладення договору дарування, ОСОБА_3, як це вбачається з матеріалів справи 05.02.1999 року уклав інший шлюб, удочерив дочку нової дружини і проживав з сім’єю аж до 2006 року.
Саме в 2006 році було розірвано шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_16 і саме в 2006 році розпочався конфлікт з приводу будинку.
В зв’язку з викладеним, висновок суду першої інстанції про те, що існуючі між сторонами правовідносини регулюються ч.2 ст.651 ЦК України слід визнати помилковими.
Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Як видно зі змісту наведеної статті обов’язковою умовою її застосування є істотне порушення умов договору однією із сторін.
При цьому, як випливає із ст.10 ЦПК України, сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.
Однак, суд першої інстанції не вказав, які умови договору порушила в даному разі ОСОБА_1, обмежившись посиланням на сподівання ОСОБА_3 на те, що у нього завжди буде можливість проживати в одній з кімнат будинку, зважаючи на родинність стосунків, а тому він і не обумовлював цю обставину в договорі дарування.
При цьому суд не врахував, що як вже зазначалось, договір дарування згідно ст.243 ЦК УРСР є безоплатним, а тому дарувальник не може вимагати від обдарованого будь-яких зустрічних дій майнового характеру, що узгоджується і з нормами ст.725 ЦК України, згідно яких дарувальник може покласти на обдарованого певний обов’язок щодо третіх осіб, але позбавлений права вимагати певних дій на власну користь.
В зв’язку з цим, висновок суду про порушення „суттєвої підстави для укладення договору, а саме домовленості про можливість проживання в спірному будинку” є помилковим, оскільки така умова згідно вимог ст.243 ЦК УРСР не є істотною і ця ж обставина не доведена належними і допустимими доказами.
Не може вважатись підставою для розірвання договору і посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_3 інвалід ІІ групи, людина похилого віку, іншого житла немає, оскільки на момент укладення договору ОСОБА_3 досяг 49 років, був здоровим, працездатним і з власної волі розпорядився належним йому житлом.
Колегія суддів також встановила, що жодної з підстав для розірвання договору дарування, передбачених ст.727 ЦК України позивачем не наведено, а судом не встановлено.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Аналізуючи всі докази добуті по справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_3 не довів своїх позовних вимог.
Його посилання на рішення апеляційного суду від 21.03.2007 року, як на таке, що має преюдиційне значення не може бути прийняте до уваги, оскільки це рішення стосується лише його і ОСОБА_1 ( інші сторони по справі в названій справі участі не приймали і крім того по даній справі було встановлено лише факт користування ОСОБА_3 названою кімнатою і відсутність в ній понад 6 місяців з поважних, на думку колегії суддів, причин, а не факт наявності між ним і ОСОБА_1 домовленості про довічне право користування цією кімнатою.
Що стосується строку позовної давності, то достатніх правових підстав для його застосування, як це вимагає апелянтка, судова колегія не вбачає, оскільки ОСОБА_3 був постійно, з 1996 року зареєстрований в спірному домоволодінні.
Пункт 2 ч.1 ст.307 ЦПК України передбачає, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст.309 ЦПК України (п.3, 4 ч.1) підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають в зв’язку з недоведеністю, а тому по справі слід винести нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 вересня 2009 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Служба у справах дітей Хмельницької міської ради про розірвання договору дарування 1/2 частини житлового будинку, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду В.В. Шершун