Справа № 22ц-1552/09р. Головуюча 1 інстанції Франчук О.Д.
Категорія 41 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
10 вересня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої - Буренкової К.О.,
суддів: Лівінського І.В., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Бобуйок І.Ф.,
за участю позивача ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 квітня 2009 року за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_3,
про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення,
ВСТАНОВИЛА:
21 листопада 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартироюАДРЕСА_2шляхом вселення до цієї квартири.
Позивач зазначав, що з 1985 року по червень 2009 року знаходився з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають двох синовій: ОСОБА_13 -ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 – ІНФОРМАЦІЯ_2. Спірна квартира приватизована на всіх членів сім’ї. В вересні 2009 року, після повернення із відрядження, він не зміг попасти у квартиру, так як відповідачка поміняла замок у вхідній двері та не впустила до квартири.
Посилаючись на вказане, просив позов задовольнити.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 квітня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позову. На думку апелянта, суд дав неналежну оцінку наданим доказам, а рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не надав суду допустимих і достатніх доказів щодо перешкоди йому у здійсненні права власністю на вказану квартиру.
Між тим, вказані висновки суду ґрунтуються на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним матеріалах, що є істотним порушенням норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, власниками спірної квартири є сторони по справі, а також їх діти: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які зареєстровані та проживають в спірній квартирі (а.с. 7, 30).
Проти вказаного не заперечував в судовому засіданні апеляційної інстанції і позивач, а крім того він пояснив, що старший син також перешкоджає йому у проживанні в цієї квартирі.
Суд першої інстанції не з'ясував зазначену обставину та не притягнув вказаних осіб до участі у справі.
Тобто суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, і його рішення не може залишатися в силі.
Також, суд вважав розписку від 12 січня 2009 року (а.с. 33) належним доказом проживання позивача в спірній квартирі, але в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 заперечував проти свого проживання в цій квартирі із-за неможливості вселення до неї. Крім того, суд не з’ясував наявність у позивача ключа від замка вхідної двері квартири та саму відсутність перешкод у його проживанні.
Тому, при розгляді суду першої інстанції справи також необхідно перевірити і зазначені обставини.
Таким чином, незаконність та необґрунтованість судового рішення є підставою для його скасування, а вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі у справі, є підставою для передачі справи на новий судовий розгляд відповідно до п. 4 ст. 311 ЦПК України.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, з'ясувати коло суб'єктів спірних правовідносин, права та обов'язки сторін, і в залежності від встановленого ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статями 303, 311, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16 квітня 2009 року скасувати , а справу направити на новий розгляд в той же суд іншому судді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуюча
Судді
Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд визнав установленими ті обставини, які не підтверджені належними доказами. Зокрема, позивачем не надані докази, які б засвідчували його право власності на частину газопроводу. Лише та обставина, що цей газопровід прокладений на власні кошти ОСОБА_6 не свідчить про набуття ним права власності на нього.
Крім того, з наданої відповідачкою у судовому засіданні апеляційної інстанції копії заяви від позивача на ім'я начальника дільниці Казанківського УЕГГ вбачається, що ОСОБА_6 надавав згоду ОСОБА_7 на підключення газопроводу від його будинку до будинку відповідачки.
Зазначені обставини суд при розгляді справи не з'ясував, а тому, при новому розгляді суду першої інстанції також необхідно перевірити зазначену обставину.
Також, у рішенні зобов'язавши відповідачку демонтувати газопровід, суд не звернув увагу на те, що вказані дії повинна виконувати відповідна організація, а саме: дільниця Казанківського УЕГГ. Крім того, як встановлено судом, обидві сторони є членами об'єднання по спільному будівництву газопроводу мешканців вулиць Коцюбинського, Матросова, Петровського, Якіра, Цибулька, Радянської м. Нового Бугу (далі - об'єднання) та на рахунок якого вони вносили кошті за проведення газопроводу.
Суд першої інстанції не з'ясував зазначені обставини та не притягнув в якості відповідача по справі об'єднання та в якості співвідповідача дільницю Казанківського УЕГГ.
Тобто суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, і його рішення не може залишатися в силі.
Таким чином, незаконність та необґрунтованість судового рішення є підставою для його скасування, а вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі у справі, є підставою для передачі справи на новий судовий розгляд відповідно до п. 4 ст. 311 ЦПК України.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, з'ясувати коло суб'єктів спірних правовідносин, права та обов'язки сторін, і в залежності від встановленого ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Суд першої інстанції в межах заявлених вимог зустрічного позову повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8 не довів суду факт придбання спірної квартири разом з позивачкою. В зв’язку з цим суд обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову.
Вирішуючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 є тимчасовим мешканцем, а тому на підставі ст. 98 ЖК України він підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Між тим, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають дійним обставинам справи, що відповідно до п. п. 3 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.
Відповідно до ст. 48 Закону України від 07 лютого 1991 року «Про власність» (далі – Закон) власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння, та відшкодування заподіяних цим збитків.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_9, як власник квартири АДРЕСА_1 звернулась з позовом про виселення ОСОБА_8 з вказаної квартири з тієї правової підстави, що він є тимчасовим мешканцем.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, сторони з 1986 року знаходились в фактичних шлюбних відносинах, відповідач був вселений в спірну квартиру як співмешканець зі згоди позивачки, що підтверджується його постійною реєстрацією за вказаною адресою з травня 2002 року (а.с. 27). Зазначені обставини спростовують доводи ОСОБА_9 про вселення відповідача в спірну квартиру як тимчасового мешканця.
Таким чином, позовні вимоги позивачки про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та про виселення відповідача як тимчасового мешканця не підлягають задоволенню, оскільки нею не наведені переконливі доводи на обґрунтування позовних вимог про виселення ОСОБА_8 зі спірної квартири. Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.
За таких обставин рішення суду в частині первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині зазначене рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2007 року в частині позову ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні квартирою та виселення відмовити.
В іншій частині вказане рішення залишити без змін .
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено на протязі двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді
Суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що право позивачки, як власника спірної квартири, порушено. Тому суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_10
Так, відповідно до положень ст. 48 Закону «Про власність» від 07 лютого 1991 року власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, а згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2004 року між позивачкою та ОСОБА_11 був укладений договір оренди спірного житлового приміщення на строк до 31 травня 2005 року (а.с. 8). Згідно даного договору ОСОБА_11 вселилася в квартиру зі своєю родиною, але по закінченню дії договору оренди вона та її родина відмовились звільнити житлове приміщення.
Тому, задовольняючи позовні вимоги, суд обґрунтовано виходив з положень статей 158-161, 168, 169 ЖК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_12 не може бути відповідачкою по справі, так як вона не була стороною по договору оренди і що рішення суду постановлено за відсутністю відповідачів, є необґрунтованими.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_12 з березня 2005 року проживала в спірній квартирі і її проживання було погоджено з позивачкою і ОСОБА_11, про що ОСОБА_12 сама пояснювала в судовому засіданні (а.с. 35).
Крім того, відповідачам було відомо про призначення справи до розгляду на 25 жовтня 2005 року, що в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердили відповідачки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і про що свідчать телеграми з зворотнім повідомленням (а.с. 91-95). Посилання відповідачки ОСОБА_11 на те, що вона не з’явилась в судове засідання 25 жовтня 2005 року з поважних причин, про що свідчить лікарняний лист (а.с. 90), не може бути прийнято до уваги, так як суд не мав відомостей про причину неявки відповідачів, повідомлених належним чином про час судового засідання і відповідно до положень ч. 4 ст. 169 ЦПК України вирішив справу по суті.
Таким чином, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга, на підставі ст. 308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.