Справа № 22ц – 2919/09                                                                             Головуючий першої інстанції: Богатирчук Г.А.

Категорія: 27                                                                                               Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем   України

    7  грудня  2009  року       колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

                                                 головуючого: Лисенка П.П.,

                                                 суддів:            Колосовського С.Ю.,

                                                                         Базовкіної Т.М.,

при секретарі судового засідання:                Завтурі О.С.,

за участю   представника позивача ОСОБА_2,  відповідача ОСОБА_3,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою        відкритого  акціонерного  товариства  «ВТБ Банк»                              

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2009 року, яке ухвалено за позовом відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

в с т а н о в и л а :

    В липні  2009 р.  відкрите  акціонерне  товариство «ВТБ Банк» (далі – Банк), звернулося з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

    В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 19 червня 2008 р. Банком та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір № 150/2008 (далі – Договір), за  умовами  якого Банк передав відповідачу 25000 грн. кредиту на строк до 17 червня 2011 р. за умови погашення кредиту та сплати позичальником 30% річних за користування кредитом.

    З метою забезпечення виконання зобов’язань за Договором між Банком та ОСОБА_4 19 червня 2008 р. було укладено договір поруки, за умовами якого, поручитель зобов’язаний відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за виконання  позичальником зобов’язань за договором кредиту.

    Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що ОСОБА_3 з 19 лютого 2009 р. свої зобов’язання за Договором не виконує, внаслідок чого заборгованість за Договором станом на 9 червня 2009 р. складає 24433 грн. 22 коп., позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів зазначену заборгованість за договором кредиту та судові витрати.

    Заочним рішенням  Ленінського  районного  суду м. Миколаєва від 18 серпня 2009 року позов задоволено частково: постановлено стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь Банку 23226 грн. 64 коп. заборгованості по кредитному договору та розподілено судові витрати, припинено дію договорів кредиту та поруки.

    В апеляційній скарзі Банк вказує на те, що суд, припинивши дію договорів кредиту та поруки, вийшов за межі позовних вимог та помилково застосував норми матеріального права, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

    Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

    З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 19 червня 2008 р. між Банком та ОСОБА_3В.(позичальник) укладено кредитний договір № 150/2008, за умовами якого Банк передав відповідачу 25000 грн. кредиту на строк до 17 червня 2011 р. за умови сплати позичальником 30% річних за користування кредитом та повернення суми кредиту з відсотками частинами згідно з графіком погашення кредиту.

    З метою забезпечення виконання зобов’язань за Договором між Банком та ОСОБА_4 (поручитель) 19 червня 2008 р. укладено договір поруки, за умовами якого, поручитель зобов’язаний відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за виконання  позичальником зобов’язань за договором кредиту від 19 червня 2008 р.

    У зв’язку з порушенням ОСОБА_3 умов Договору щодо повернення кредиту  утворилась заборгованість, яка станом  на  9 червня 2009 р. складає 23226 грн. 64 коп.

    За таких обставин справи суд обґрунтовано відповідно до положень ст. ст. 525, 526, 530, 543 ЦК України прийшов до висновку, що з відповідачів в солідарному порядку необхідно стягнути вказану заборгованість.

    З урахуванням  викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в частині стягнення заборгованості.

    Доводи апелянта про безпідставне зменшення судом розміру стягнутої пені колегія не може взяти до уваги, оскільки суд при цьому правомірно використав положення ч. 3 ст. 551 ЦК України.  

 Крім того, в апеляційній скарзі не міститься інших доводів стосовно неправильності рішення суду в цій частині.

    Що стосується висновку  суду про припинення дії договорів кредиту та поруки, до такого суд дійшов в наслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення положень процесуального закону, а тому рішення суду в цій частині в силу пункту 4 ч. 1 ст. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати, ухваливши нове рішення.

    Так, відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

      Вирішивши питання про припинення дії договорів кредиту та поруки, суд вийшов за межі позовних вимог, заявлених Банком, оскільки останній таких вимог не заявляв.

    Крім того, згідно зі ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Главою 50 ЦК України визначені наступні підстави припинення зобов’язань: зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином; переданням відступного, зарахуванням однорідних вимог, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням в одній особі боржника  і кредитора, у зв’язку зі смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи – сторони зобов’язання, яке нерозривно пов’язано з їх особою. Таким чином, стягнення заборгованості за договором за рішенням суду не відноситься до визначених законом підстав припинення зобов’язання. Відсутня така підстава і в укладених сторонами договорах.

    За такого суд дійшов помилкового висновку про припинення дії договорів кредиту та поруки, а тому рішення в цій частині необхідно скасувати, виключивши з резолютивної частини цей висновок.

    Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

    Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» задовольнити частково.

    Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2009 року в частині припинення дії договору кредиту № 150/2008 від 19 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 та договору поруки від 19 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 скасувати.

    Виключити з резолютивної частини рішення суду висновок про припинення дії договору кредиту № 150/2008 від 19 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 та договору поруки від 19 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4.

    В решті рішення суду залишити без змін.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

    Головуючий:

    Судді: