Справа № 22ц-2862/09р. Головуюча по 1 інстанцїї Яворська Ж.М.
Категорія 52 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Завтурі О.С.,
за участю позивача ОСОБА_3,
представників відповідача Стоянової Н.І., Єніної Л.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2009 року за позовом
ОСОБА_3
до
Миколаївського обласного відділення Фонду соціального страхування
з тимчасової втрати працездатності
(далі – обласне відділення Фонду)
про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИЛА:
13 листопада 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчої дирекції обласного відділення Фонду про поновлення його на роботі на посаді директора Центральної міжрайонної виконавчої дирекції обласного відділення Фонду та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що 04 травня 2007 року був прийнятий на посаду директора Центральної районної виконавчої дирекції обласного відділення Фонду. Наказом виконавчої дирекції обласного відділення від 30 квітня 2008 року, за результатами комплексної документальної ревізії фінансово - господарської діяльності, йому оголошено догану за неналежну організацію роботи Центральної районної виконавчої дирекції обласного відділення Фонду та допущені порушення при укладенні і виконанні договорів про охорону приміщення, а 15 жовтня 2008 року він був звільнений за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором, тобто за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Вказане звільнення вважає незаконними, так як відповідачем при його звільненні порушені вимоги законодавства про працю.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив його позов задовольнити.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2009 року первісний відповідач замінений на належного відповідача обласне відділення Фонду (а.с. 147).
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду постановлено без з’ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що позивач систематично порушував трудову дисципліну, а тому його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України з посади директора Центральної міжрайонної виконавчої дирекції обласного відділення Фонду є законним та обґрунтованим.
На підставі п.3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувались заходи дисциплінарного стягнення або громадського впливу у встановленому для цього порядку.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами від 01 квітня 1994 року № 4; від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15) за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Виходячи з цього, при звільненні працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України адміністрація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов’язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 квітня 2008 року у Центральній міжрайонній виконавчій дирекції була проведена комплексна, документальна ревізія фінансово-господарської діяльності за період роботи з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року. При проведенні ревізії встановлені факти порушення фінансової дисципліни, порядок ведення бухгалтерського обліку, а саме: укладення цивільно-правових договорів на охорону та прибирання службових приміщень, які не передбачають всіх встановлених законом умов; несвоєчасне перерахування внесків до Пенсійного фонду на суму виплат за цими цивільно-правовими угодами; недотримання вимог наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, та Порядку складання вказаного звіту» та не оприбутковані матеріальні цінності (холодильник, стіл, 4 стільця) (а.с. 8-31).
За вказані порушення ОСОБА_3 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та наказом № 85-к від 30 квітня 2008 року йому була оголошена догана (а.с. 34).
Для з’ясування усунення позивачем вказаних у акті ревізії недоліків 17 липня 2008 року була проведена перевірка, якою встановлено, що до цивільно-правових угод на охорону службових приміщень не внесені зміни та в червні, липні 2008 року укладені три нові цивільно-правові угоди без отримання письмового дозволу директора обласного відділення Фонду та також не повністю заповнена Книга руху трудових книжок (а.с. 121).
Тобто, ОСОБА_3 знов допустив порушення трудових обов’язків і вказані обставини стали приводом до звільнення позивача з 15 жовтня 2008 року за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього посадовою інструкцією (а.с. 35).
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в порушення вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України відповідач не зажадав від нього письмових пояснень щодо не усунення порушень, які були встановлені комплексною перевіркою дирекції, є безпідставними.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 14 жовтня 2008 року позивачу було запропоновано надати зазначені пояснення (а.с. 58) та був складений акт про те, що пояснення ОСОБА_3 не надав (а.с. 61-62).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують по суті правильне рішення про відмову в задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, знайшло підтвердження наявність вини позивача у вчиненні порушення трудових обов’язків та дотримання відповідачем передбачених ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень безпосередньо при виданні наказу про звільнення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстави для задоволення апеляційній скарги відсутні.
Керуючись ст. 303, 305, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити , а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді