Справа № 22ц-2267/09 Головуючий суду першої інстанції – Коваль В.І.
Категорія 6 Суддя доповідач апеляційного суду – Шаманська Н.О. .
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2009 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого – Данилової О.О.,
суддів – Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі – Бобуйок І.Ф.,
за участю прокурора – Волкожі С.В. позивача – ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
прокурора Заводського району м. Миколаєва в інтересах Миколаївської міської ради
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2008 р., ухваленого за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_3,
адміністрації Заводського району м. Миколаєва
про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,
в с т а н о в и л а:
В серпні 2008 р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3,. адміністрації Заводського району м. Миколаєва про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Позивач зазначав, що 20 липня 2008 р. між ним та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу не житлового об’єкту, розташованого по АДРЕСА_1 про що складено договір в простій письмовій формі. Зазначений об’єкт складається з магазину літ. „А-1”, основною площею 29,3 ,загальною площею 35,2 кв.м., прибудови літ. „а” площею 1,8 кв.м., складу літ. „Б-1”, основною площею 46,6 кв.м., загальною площею 46,6 кв.м. При цьому прибудова літ. „а” та склад літ. „Б-1” є самочинно побудованими відповідачем спорудами.
Посилаючись на те, що всі істотні умови договору купівлі-продажу виконані сторонами повністю та він має погодження відповідних органів, позивач просив визнати за ним право власності на зазначені споруди.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2008 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі прокурор Заводського району м. Миколаєва просив скасувати рішення суду, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що справа розглянута судом без участі відповідного органу самоврядування та без з’ясування обставин і фактів, які можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на підставі наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ним належним чином з’ясовано обставини, що стосуються визначення суб’єктного складу спірних правовідносин та виконано вимоги закону щодо встановлення обставин, наявність яких є підставою для визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Однак з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов до них внаслідок неналежного дослідження всіх обставин справи та неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу не житлового об’єкту, розташованого по АДРЕСА_1 про що складено договір в простій письмовій формі. Зазначений об’єкт складається із магазину літ. „А-1”, основною площею 29,3 ,загальною площею 35,2 кв.м., прибудови літ. „а” площею 1,8 кв.м., складу літ. Б-1, основною площею 46,6 кв.м., загальною площею 46,6 кв.м. При цьому прибудова літ. „а” та склад літ. „Б-1” є самочинно побудованими відповідачем спорудами.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, але не посвідчений нотаріально, може бути визнаний судом дійсним при дотримання таких умов: сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, є письмові докази такої домовленості, відбулося повне або часткове виконання договору, одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
Задовольняючи вимоги позивача про визнання угоди дійсною, суд першої інстанції не перевірив чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню. Зокрема, суд не з’ясував, чи був відповідач власником всіх спірних не житлових приміщень, в розумінні ст. 182 ЦК України, на час укладення договору купівлі - продажу з позивачем, на якій підставі йому належали самочинно побудовані споруди.
До того ж, задовольняючи позов про визнання права власності на самочинно побудовані споруди за ОСОБА_2, суд не навів правових підстав виникнення такого права у позивача.
Водночас, відповідно до положень частин 3, 5 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а також на вимогу власника земельної ділянки на якій самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про наявність у користуванні або у власності відповідача на законних підставах земельної ділянки, на якій розташовані спірні об’єкти.
До того ж, в матеріалах справи відсутній план земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво із відображенням сусідніх земельних ділянок, що унеможливлює з’ясування судом питання щодо відсутності факту порушення прав усіх суміжних землекористувачів, чи власників земельних ділянок.
Крім того, згідно ст. 12 Закону України „Про планування і забудову територій” (далі – Закон) передбачено, що вирішення питання вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об’єктів містобудування, вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкцій, реставрацій, капітального ремонту об’єктів містобудування та упорядкування територій віднесені до компетенції міської ради.
Разом з цим, ухвалюючи рішення у справі за позовом до адміністрації Заводського району м. Миколаєва про визнання права власності на самочинне будівництво, суд не звернув уваги на викладені положення Закону та не врахував, що належним відповідачем у справі про самочинне будівництво є міська рада, а не адміністрація Заводського району м. Миколаєва.
Таким чином, суд вирішив питання про права та обов’язки Миколаївської міської ради, яка не брала участі у розгляді справи. Тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення підлягає скасуванню з направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, вирішити питання про залучення до участі у справі Миколаївської міської ради та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311 , 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва в інтересах Миколаївської міської ради задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 серпня 2008 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду, в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: