Справа № 22ц-1852/09р. Головуюча першої інстанції Яворська Ж.М.
Категорія 6 Суддя-доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
01 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Голубкіній О.О.,
за участю представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Обухової Ю.В.,
апелянта ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2008 року за позовом
ОСОБА_7
до
виконавчого комітету Миколаївської міської ради
про визнання права власності на самочинне будівництво,
ВСТАНОВИЛА:
10 вересня 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі – виконком міськради) про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: адміністративно-офісні приміщення літ. Апд, загальною площею 294,4 кв. м., яке було самочинно переобладнано із нежитлових приміщень підвалу розташованому по АДРЕСА_1 та внаслідок будівництва входу до підвалу літ. а (7,34 х 1,80) загальною площею 10,2 кв.м.
Позивач зазначав, що є власником нежитлового приміщення підвалу загальною площею 283,8 кв.м. в вищезазначеному будинку. Рішенням виконкому міськради від 25 березня 2008 року йому було дозволено виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт по реконструкції нежитлових приміщень підвалу. Але будівництво та переобладнання здійснено ним без належно затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт.
Посилаючись на викладене, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2008 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати та справу направити на новий розгляд. На думку апелянтів, рішення суду є незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача та апелянта, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перепланування підвалу у адміністративно-офісне приміщення дозволено позивачу рішенням виконкому Миколаївської міської ради, а для самовільної прибудови він отримав погодження всіх установ, а тому позовні вимоги обґрунтовані. Посилаючись на положення ст. 376 ЦК України, суд задовольнив позов.
Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд неповно з'ясував всі обставини справи, вважав встановленими недоведені обставини, невірно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2007 року належать нежитлові приміщення (підвал) у будинку № АДРЕСА_1 (а.с. 6-7). Зазначене нежитлове приміщення позивачем переобладнано у адміністративно-офісні приміщення літ. Апд та він побудував прибудову (вхід до підвалу) літ. а, загальною площею 10,2 кв.м., яка відноситься до категорії самовільного будівництва.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, що передбачено ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Згідно довідки Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації (далі – БТІ) від 12 серпня 2008 року позивачем самочинно зайнято 13 кв. м. земельної ділянки (а.с. 8).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд не звернув належної уваги на ту обставину, що прибудова до підвалу, яка самовільно побудована позивачем, розташована у внутрішньому дворі, який знаходиться в загальному користуванні власників квартир будинку АДРЕСА_1, а апелянти та інші сусіди, які не були притягнуті до участі у справі, є землекористувачами зазначеної земельної ділянки.
Так, з пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 вбачається, що при приватизації громадянами одно або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з п. 5 ст. 10 Закону України від 19 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та на умовах, передбачених ч. 3 ст. 42 ЗК України.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України від 19 червня 1992 року "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі – Закон) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об’єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.
У Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року (справа про право співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Суд першої інстанції не з'ясував, кому належить земельна ділянка, на якій знаходиться побудоване самочинне будівництво, чи не порушує самочинне будівництво права інших осіб та не витребував у позивача правоустановчі документи на цю земельну ділянку і, в якості необхідності, не притягнув до участі у справі осіб права яких порушені.
Тобто суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, і його рішення не може залишатися в силі.
Також суд залишив поза увагою питання про проведення позивачем перепланування чи реконструкції нежитлового приміщення, хоча це різні види робіт, про що свідчить також і різний порядок отримання дозволу на здійснення цих робіт. Рішення виконкому, на яке посилається позивач як на отримання дозволу на виконання проектних і ремонтно-будівельних робіт, в матеріалах справи відсутнє. В порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не уточнив позовні вимоги, не витребував належні докази та не переконався, чи підлягають заявлені вимоги розгляду в суді.
Таким чином, незаконність та необґрунтованість судового рішення є підставою для його скасування, а вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі, є підставою для передачі справи на новий судовий розгляд відповідно до п. 4 ст. 311 ЦПК України.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, з'ясувати коло суб'єктів спірних правовідносин, права та обов'язки сторін, і в залежності від встановленого ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 303, 311, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2008 року скасувати та справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий Судді