Справа №  22ц-1710/09р.                               Головуюча    1    інстанції  Яворська Ж.М.

Категорія  41                                                  Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

         20 серпня  2009 року  колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

         головуючої          -         Буренкової К.О.,

         суддів: Базовкіної Т.М.,     Довжук Т.С.,

         при секретарі судового засідання  Бобуйок І.Ф.,

         за участю позивачки              ОСОБА_2,                                          

         відповідача                               ОСОБА_3,                                                                          

розглянула у  відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення  Центрального  районного суду м. Миколаєва від  24 червня 2008 року  за позовом

ОСОБА_2

до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконкому Миколаївської міської ради

 (далі – виконком міськради),

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Соляні» (далі – ТОВ «Соляні»),

про зміну договору найму житлового приміщення,

ВСТАНОВИЛА:

         15 березня 2007 року ОСОБА_2  звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зміну договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1.

         Позивачка зазначала,  що ОСОБА_3 є наймачем спірної квартири, яка була йому виділена на склад сім’ї з чотирьох осіб, в тому числі на неї. Всі вони зареєстровані за вказаною адресою. Між нею та відповідачами виникли неприязні відносини та вони перешкоджають їй в користуванні спірною квартирою. У зв’язку з цим просила виділити їй в користування окрему жилу кімнату площею 11,5 кв. м. з приєднаною лоджією площею 3,8 кв.м., а відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 – дві кімнати площею 9,6 кв. м. та площею 18 кв.м. з приєднаною до неї лоджією, площею 3,8 кв.м., приміщення загального користування залишити в спільному користуванні.

         Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити.

         Справа розглядалась судами неодноразово.

         Останнім рішенням Центрального  районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2008 року  позов задоволено. Постановлено змінити договір житлового найму спірної квартири, виділено в користування позивачки  житлову кімнату площею 11,5 кв.м. з приєднаною до неї лоджією площею 3,8 кв.м., в користування відповідачам виділено житлову кімнату площею 18 кв.м. з приєднаною до неї лоджією площею 3,8 кв.м., житлову кімнату площею 9,6 кв.м., а кухня, вбиральня, коридор, ванна кімната залишені в спільному користуванні. Зобов’язано ТОВ «Соляні» укласти договір найму на виділене  житлове приміщення у спірній квартирі з позивачкою.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про  відмову в задоволенні позову.  На думку апелянта, суд дав неналежну оцінку наданим доказам, а рішення суду є незаконним, необґрунтованим та  постановлено  з порушенням норм матеріального  права.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та відповідача,        дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

         Суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що члени родини наймача, на яких виділено житлове приміщення, в тому числі й після припинення шлюбу, користуються нарівні з наймачем всіма правами й несуть всі обов’язки, що випливають із договору найму житлового приміщення. В зв’язку з цим суд обґрунтовано задовольнив позов.

         Так, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду. Зазначена квартира згідно ордеру була виділена ОСОБА_3 на склад сім’ї з чотирьох осіб, а саме: на нього, його дружину – ОСОБА_4, сина – ОСОБА_5 та невістку – позивачку ОСОБА_2  Наймачем спірної квартири є ОСОБА_3

         Згідно зі ст. 107 ЖК України член сім’ї наймача вправі вимагати за згодою інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, укладання з ним окремого договору найму, якщо  жилу площу, що припадає на нього може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст. 63 цього Кодексу (є ізольованим і за розміром не менше встановленого для надання одній особі).

         У разі відмови членів сім’ї дати таку згоду, спір може бути вирішено у судовому порядку.

         З матеріалів справи вбачається, що трикімнатна спірна квартира жилою площею 39,1 кв.м. складається з трьох ізольованих кімнат площею 18,0 кв.м.;  11,5 кв.м.;  9,6 кв.м. Кімнати площею 18 кв.м. та 11,5 кв. обладнані лоджіями, кожна по 3,8 кв.м. В квартирі зареєстровані з правом на жилу площу позивачка та відповідачі і на кожного з них припадає по 9,78 кв.м. (39,1 : 4).

         Постановою № 4 виконкому Миколаївської обласної ради та президії обласної ради професійних спілок від 03 січня 1992 року встановлено визнання такими, що потребують поліпшення житлових умов, громадян, які забезпечені жилою площею не більше  7 кв.м на одну особу в містах, а рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в м. Миколаєві – 8 кв.м. на кожного члена сім’ї.  

         Суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку, виділивши позивачки кімнату 11,5 кв.м., а відповідачам дві кімнати 18 кв.м. та 9,6 кв.м., оскільки зменшення їх долі є незначною.

         Виділені відповідачам кімнати відповідають вимогам ст. 63 ЖК України і можуть бути предметом окремого договору найму жилого приміщення.

         Між тим, задовольняючи вимоги про зміну договору житлового найму, суд зобов’язав ТОВ «Соляні», яке є третьою особою без самостійних вимог, укласти з позивачкою окремий договір найму на виділену їй кімнату.

         Тоді як, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, за процесуальним становищем не є суб’єктами матеріально - правових відносин, не користуються правами сторін і не несуть їх обов’язків. Якщо її не було залучено до участі у справі як відповідача, суд не може ухвалити рішення по суті справи проти  такої третьої особи.

         Крім того, укладення договору житлового найму є наслідком відкриття окремого особового рахунку на жиле приміщення, а це питання вирішується виконавчим комітетом міської ради. Також, відкриття окремого особового рахунку необхідно провести відносно  обох сторін по справі.

         Враховуючи викладене, рішення суду в цій частині підлягає зміні відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

         Керуючись ст.ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_3   задовольнити частково.    

         Рішення  Центрального  районного суду м. Миколаєва від  24 червня 2008 року  змінити в частині покладення обов’язку по укладенню окремого договору житлового найму.

          Зобов’язати виконавчий комітет Миколаївської міської ради відкрити окремий особовий рахунок на приміщення в квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 та окремо з ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 відповідно до визначеного судом порядку користування.

         В іншій частині вказане рішення залишити без змін .    

         Рішення  набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено на протязі двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.

          Головуюча

         Судді

         Суд першої інстанції в межах заявлених вимог зустрічного позову повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 не довів суду факт придбання спірної квартири разом з позивачкою. В зв’язку з цим суд обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову.

         Вирішуючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 є тимчасовим мешканцем, а тому на підставі ст. 98 ЖК України він підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

         Між тим, з такими висновками суду погодитися  не можна, оскільки вони не відповідають дійним обставинам справи, що відповідно до п. п. 3 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.

         Відповідно до ст. 48 Закону України від 07 лютого 1991 року «Про власність» (далі – Закон) власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння, та відшкодування заподіяних цим збитків.

         Так, судом встановлено, що ОСОБА_8, як власник квартири АДРЕСА_2 звернулась з позовом  про виселення ОСОБА_7 з вказаної квартири  з тієї правової підстави, що він є тимчасовим мешканцем.

         Однак, як вбачається з матеріалів справи, сторони з 1986 року знаходились в фактичних шлюбних відносинах, відповідач був вселений в спірну квартиру як співмешканець зі згоди позивачки, що підтверджується його постійною реєстрацією за  вказаною адресою з  травня 2002 року (а.с. 27). Зазначені  обставини спростовують доводи ОСОБА_8 про вселення відповідача в спірну квартиру як тимчасового мешканця.

         Таким чином, позовні вимоги позивачки про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та про виселення відповідача як тимчасового мешканця не підлягають задоволенню, оскільки нею не наведені переконливі доводи на обґрунтування позовних вимог про виселення ОСОБА_7 зі спірної квартири. Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.        

         За таких обставин рішення суду в частині первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

         В іншій частині зазначене рішення необхідно залишити без змін.

         Суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що право позивачки, як власника спірної квартири, порушено.  Тому суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_9

         Так, відповідно до положень ст. 48 Закону «Про власність» від 07 лютого 1991 року власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, а згідно ст. 387 ЦК України  власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

         Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2004 року між позивачкою та ОСОБА_10 був укладений договір оренди спірного житлового приміщення  на строк до 31 травня 2005 року (а.с. 8). Згідно даного договору  ОСОБА_10 вселилася в квартиру зі своєю родиною, але по закінченню дії договору оренди вона та її родина відмовились звільнити житлове приміщення.

         Тому, задовольняючи позовні вимоги, суд обґрунтовано виходив з положень статей 158-161, 168, 169 ЖК України.

         Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_11 не може бути відповідачкою по справі,  так як вона не була стороною по договору оренди і що рішення суду постановлено за відсутністю відповідачів, є необґрунтованими.

         Так, судом встановлено, що ОСОБА_11 з  березня  2005 року  проживала в спірній квартирі і її проживання  було погоджено з позивачкою і ОСОБА_10, про що ОСОБА_11 сама пояснювала в судовому засіданні (а.с. 35).

         Крім того,  відповідачам було відомо про призначення справи до розгляду на 25 жовтня 2005 року, що в судовому засіданні  апеляційної інстанції підтвердили відповідачки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і про що свідчать телеграми з зворотнім повідомленням (а.с. 91-95).  Посилання відповідачки ОСОБА_10 на те, що вона не з’явилась  в судове засідання 25 жовтня 2005 року з поважних причин, про що свідчить лікарняний лист (а.с. 90), не може бути прийнято до уваги, так як суд не мав відомостей про причину неявки відповідачів, повідомлених належним чином про час судового засідання і відповідно до положень  ч. 4 ст. 169 ЦПК України вирішив справу по суті.

         Таким чином, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга, на підставі ст. 308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.

          Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з’ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що позивачка  як законний  власник спірного жилого будинку має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном. Тому, суд обґрунтовано задовольнив її  вимоги про виселення відповідачів.

          Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням  місцевого Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2000 року на користь ОСОБА_12 з ОСОБА_13 у рахунок грошових зобов’язань стягнуто 5637 грн.

          Ухвалою того ж суду від 18 червня 2003 року  змінено спосіб виконання рішення суду від 03 листопада 2000 року і позивачці передано у власність спірний жилий будинок.  28 серпня 2003 року позивачка отримала свідоцтво про право власності (арк..10).

          Рішення   суду     відповідає   вимогам ст.. 48 Закону України «Про власність» від  07.  02.1991 р. та  ст.. 391 ЦК України і підстав для його скасування не вбачається.

          Обставини, на які посилається ОСОБА_13 в апеляційній скарзі,  не мають правового значення по даному спору.

          Керуючись ст.ст. 303, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

          Апеляційну скаргу  виконкому Миколаївської міської ради відхилити,  а рішення місцевого Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 лютого 2005 року залишити без змін.        

         Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом  двох місяців з дня  її проголошення.

          Головуючий

          Судді