Справа № 22-ц-2819/ 09р. Головуюча першої інстанції Лузан Л.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Завтурі О.С.,
за участю позивачки ОСОБА_2,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2009 року за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_3, ОСОБА_4
про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИЛА:
17 червня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 76 100 грн. та судові витрати, в тому числі і 1000 грн. за правову допомогу.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь позивачки борг за договорами позики, з урахуванням частково сплаченого боргу, а саме 60 891 грн. 20 коп. та 812 грн. судових витрат, а всього 61 703 грн. 20 коп. В задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить змінити вказане рішення суду та стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму боргу за договорами позики, а також стягнути з відповідачів 1000 грн. за правову допомогу. На думку апелянта, рішення суду є незаконним, не відповідає дійсним обставинам справи та ухвалено з порушенням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції в межах заявлених вимог, повно з’ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про те, що позивачка уклала два договори позики у письмовій формі з ОСОБА_4, відповідно до яких позивачка передала, а відповідач ОСОБА_4 отримав 7000 доларів США та 3000 доларів США відповідно і зобов’язався повернути позичені суми за першою вимогою позивачки, але гроші не повернув. Також правильний висновок суду і щодо відсутності у відповідачки ОСОБА_3 зобов’язання за договорами позики перед позивачкою. Тому суд обґрунтовано задовольнив позов частково.
Так, судом встановлено, що 01 лютого 2006 року позивачка надала в борг відповідачу ОСОБА_4 7000 доларів США, а також 20 червня 2008 року - 3000 доларів США. Зазначене підтверджено оригіналами розписок (а.с. 17-18).
Докази, які б підтверджували наявність зобов’язання ОСОБА_3 за договорами позики перед позивачкою, в матеріалах справи відсутні.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд помилково не стягнув з відповідача ОСОБА_4 проценти від суми позики, є безпідставними.
Так, частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 5 розділу VІІІ «прикінцевих положень» закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон) передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із цим з Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до положень зазначеного Закону надання коштів у позику є фінансовою послугою (п. 6 ст. 4 Закону); фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону). Фінансові послуги надаються фінансовим установам, а також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено Законом. Отже в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_2 7000 доларів США під 30 % річних з щомісячною виплатою процентів в сумі 175 доларів США та 2000 доларів США, які ОСОБА_4 повернув позивачці суд правильно зарахував як часткове погашення боргу за договором позики.
Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд неправильно застосував норму матеріального права при вирішенні позовних вимог. При цьому помилкове посилання суду на норму ст. 1048 ЦК України не тягне скасування рішення, оскільки по суті не змінює висновків суду і відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України, відносяться до формальних міркувань для його скасування.
Також безпідставні вимоги позивачки і щодо стягнення з відповідачів 1000 грн. за правову допомогу.
Так, у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про те, що позивачкою були надані до суду першої інстанції документи, а саме квитанція про сплату вказаної суми саме фахівцю в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги ( ч. 1 ст. 56 ЦПК України).
Інші доводи апеляційної скарги, що рішення суду незаконне, не відповідає дійсним обставинам справи та ухвалено з порушенням норм матеріального права є неогрунтованими та спростовуються дослідженими судом доказами, які оцінювались ним за правилами ст. 212 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія судів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2009 року залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді