Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Омельчук А.М.,
сторін та представника позивачки
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ТОВ «Костопільський фанерний завод» на рішення Костопільського районного суду від 15 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Костопільський фанерний завод» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Костопільського районного суду від 15 жовтня 2009 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Костопільський фанерний завод» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Позивачку поновлено на посаді просочувальника пиломатеріалів та виробів з деревини фанерного цеху ТОВ «Костопільський фанерний завод» з 11 квітня 2009 року. З відповідача на користь позивачки стягнено 7602 грн. заробітку за час вимушеного прогулу та 500 грн. відшкодування моральної шкоди. Наказ про звільнення позивачки з роботи та відповідний запис в її трудовій книжці визнано недійсними. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Костопільський фанерний завод» посилався на те, що визнавши запис у трудовій книжці позивачки недійсним та допустивши рішення в частині поновлення позивачки на роботі до негайного виконання, місцевий суд вийшов за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Поновлюючи позивачку на роботі, суд першої інстанції не зважив на те, що перед звільненням з роботи позивачка з 2 грудня 2008 по 10 квітня 2009 року, або більше 4 місяців, знаходилася на лікарняному. 2 квітня 2009 року рішенням МСЕК їй було встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату. Згідно з висновком МСЕК позивачці протипоказана важка фізична праця в «неблагоприємних» метеоумовах. Відповідно до складеної працівниками Костопільської райсанепідемстанції карти умов праці робоче місце просочувальника пиломатеріалів та виробів з деревини фанерного цеху, де до звільнення працювала позивачка, відноситься до робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці. Тому з урахуванням цих обставин звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з її невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я було законним. Висновок суду про те, що відповідач при звільненні позивачки з роботи не дотримав правил частини 2 ст. 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки у відповідача взагалі не було вакансій. Відшкодування позивачці моральної шкоди апелянт також вважав незаконним.
Покликаючись на ці обставини, ТОВ «Костопільський фанерний завод» просило апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В запереченні на апеляційну скаргу позивачка рішення місцевого суду вважала правильним і просила апеляційний суд залишити його без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Частиною 3 статті 17 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації , переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Звільняючи позивачку з роботи просочувальника пиломатеріалів та виробів з деревини фанерного цеху з 11 квітня 2009 року ТОВ «Костопільський фанерний завод» виходило з того, що після встановлення 2 квітня 2009 року позивачці 2 групи інвалідності з протипоказанням важкої фізичної праці в «неблагоприємних» метеоумовах, вона внаслідок стану свого здоров’я не може надалі виконувати свою попередню роботу.
Проте в матеріалах справи відсутній висновок медико-соціальної експертизи, як того вимагає ч. 3 статті 17 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, про те, що стан здоров'я позивачки після встановлення інвалідності дійсно перешкоджає їй продовжувати виконувати свої професійні обов'язки просочувальника пиломатеріалів та виробів з деревини фанерного цеху чи загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або ж, що продовження позивачкою своєї трудової діяльності загрожує погіршенням її особистого здоров'я.
Висновки відповідача з цього приводу не можна вважати об’єктивними, оскільки він не володіє спеціальними медичними знаннями та є зацікавленою особою у справі.
Крім того, в матеріалах справи немає даних про те, що робота просочувальника пиломатеріалів та виробів з деревини фанерного цеху зводиться до виконання важкої фізичної праці.
Відповідно до правил пункту 2 частини 1 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Проте доводи відповідача із вказаного приводу не є переконливими, оскільки не стверджені достовірними доказами.
Помимо цього, як установлено судом, перед останнім звільненням позивачки з роботи у зв’язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я відповідач уже намагався звільнити ОСОБА_1 з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Даючи пояснення в судовому засіданні апеляційного суду, позивачка пояснила, що страждає захворюванням, яке стало причиною для встановлення їй інвалідності, протягом багатьох років, однак давно працювала із цим захворюванням у відповідача і хоче допрацювати до пенсії.
З урахуванням викладених обставин апеляційний суд рахує, що суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про те, що звільнення позивачки з роботи було без законної підстави, у зв”язку з чим ОСОБА_1 відповідно до ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на раніше займаній посаді із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допущеного з 11 квітня по 15 жовтня 2009 року. Сума заробітку за час вимушеного прогулу сторонами не оспорюється.
Відповідно до ст. 43 Конституції України право на працю включає в себе можливість людини заробляти собі на життя.
Через це, на переконання апеляційного суду, допущені відповідачем порушення законних прав позивачки на працю вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, порушили її нормальні життєві зв’язки та призвели до моральних страждань.
За таких обставин відповідно до ст. 237-1 КЗпП України місцевий суд, виходячи з характеру та обсягу моральних страждань ОСОБА_1, засад розумності, виваженості і справедливості, обґрунтовано визначив розмір морального відшкодування на її користь у сумі 500 грн.
Доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними і на увагу не заслуговують.
Допуск місцевим судом рішення в частині поновлення позивачки на роботі до негайного виконання відповідає вимогам ст. 367 ЦПК України.
Разом з тим, у суду першої інстанції не було підстав окремо визнавати недійсними наказ про звільнення позивачки з роботи та відповідний запис в її трудовій книжці, оскільки по справі достатньо є висновків суду про незаконність звільнення працівника з роботи та про поновлення його на попередній посаді. Помимо цього, позивачкою позовних вимог про визнання наказу про звільнення з роботи та відповідного запису в її трудовій книжці недійсними не заявлялося.
Зважаючи на викладене, рішення місцевого суду підлягає частковій зміні.
На підставі викладеного та керуючись ч. 3 статті 17 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 40 п. 2, 235, 237-1 КЗпП , ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ТОВ «Костопільський фанерний завод» задовольнити частково.
Рішення Костопільського районного суду від 15 жовтня 2009 року частково змінити, виключивши з його тексту висновки суду про недійсність наказу № 51 від 13 квітня 2009 року про звільнення ОСОБА_1 та про недійсність відповідного запису в її трудовій книжці.
В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: