Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 листопада 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
представника апелянта, представника позивачів ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ЗАТ «СП РЗВА» на рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ЗАТ «СП РЗВА» про захист прав власників патенту на корисну модель,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 26 травня 2009 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ЗАТ «СП РЗВА» про захист прав власників патенту на корисну модель задоволено частково. З відповідача на користь кожного із позивачів стягнено збитки у вигляді неотриманого ліцензійного платежу в сумі по 7279,9 грн. та по 5000 грн. відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати у справі .
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на ст. 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», доводив, що не зобов’язаний був укладати із позивачами ліцензійний договір на впровадження у виробництво корисної моделі, оскільки до дати подання позивачами до Відомства заявки на цю корисну модель він уже був суб’єктом права її попереднього користування, що давало йому право на її безоплатне використання. У судовому засіданні ним були подані суду докази про здійснення значної і серйозної підготовки для використання корисної моделі. Висновок патентного повіреного ОСОБА_5 підтвердив факт наявності у ВАТ «РЗВА», основне виробництво якого в подальшому було передано до ЗАТ «СП РЗВА», права попереднього користування корисною моделлю. До дати подання до Відомства заявки на корисну модель ВАТ «РЗВА»: ініціювало розробку ЗПУ; 14 листопада 1994 р. як замовник уклало з СКБ ВА договір на створення конструкторської документації на суму 670 млн. крб. та встигло отримати цієї технічної документації на суму 340 млн. крб. (або 51%) від вартості робіт за договором; розпочало виробництво металоконструкцій ЗПУ для замовника – Підстанції «Вишневець» Тернопільської області; виробництво приладів і деталей, які розміщувалися всередині металоконструкції ЗПУ і складали 80% від вартості усієї корисної моделі, вже було освоєне на ВАТ «РЗВА» або за закуплялись на вимогу замовника.
Проте місцевий суд при вирішенні спору на ці обставини належної уваги не звернув та відповідної оцінки їм не дав. Неправильно витлумачивши норми Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», суд прийшов до неправильного висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачів.
Покликаючись на ці обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Частиною 3 ст. 303 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до правил статті 363 ЦПК України рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції не вправі був переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Рівненської області від 1 квітня 2008 року в частині, що стосується часткового скасування рішення Рівненського міського суду від 17 липня 2007 року та задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ЗАТ «СП РЗВА» про відшкодування моральної шкоди.
Через це оскаржуване рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ЗАТ «СП РЗВА» про захист прав власників патенту на корисну модель в частині, що стосується відшкодування моральної шкоди, підлягає скасуванню.
Не може погодитися апеляційний суд і з рішенням місцевого суду в частині, що стосується відшкодування позивачам збитків у вигляді неотриманих ними ліцензійних платежів, а тому в решті рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції, що була чинною до липня 2000 року) будь-яка особа, яка до дати подання до Відомства заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений винахід (корисну модель) чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання винаходу (корисної моделі), як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлений винахід (корисну модель) чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Однак, ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд неправильно застосував зазначене положення закону, дав йому невірне тлумачення, яке не відповідає дійсному змісту цієї правової норми та практиці її застосування.
З матеріалів справи вбачається, що позивачі є власниками патенту № 131 на Корисну модель, яка являє собою конструкцію загальнопідстанційних пунктів управління (ЗПУ) для електричних підстанцій. Право пріоритету на цю модель позивачам належить з 21 березня 1995 року – дати подання ними заявки до Відомства.
Проте, як видно зі справи, до цієї дати ВО «РЗВА» (яке в подальшому було перетворене спочатку в ДВО «РЗВА», а пізніше – у ВАТ «РЗВА») в інтересах своєї діяльності добросовісно здійснило значну і серйозну підготовку для використання цієї корисної моделі, зокрема, для виготовлення комплектних трансформаторних підстанцій блочного типу на 110/35/10 кВ та 110/10 кВ (далі – підстанції КТПБ), невід’ємною складовою яких є загальнопідстанційні пункти управління (ЗПУ).
Відповідно до Цільової комплексної науково-технічної програми з метою першим освоїти в Україні випуск підстанцій КТПБ ВО «РЗВА» (з 09.08.1993 р. – ДВО «РЗВА», а з 25.03.1994 р. – ВАТ «РЗВА») 23 лютого 1993 року для підготовки виготовлення нового виду продукції уклало з Міністерством машинобудування військово-промислового комплексу і конверсії України договір № 31 про фінансування Міністерством підготовки, переоснащення та впровадження в серійне виробництво «комплектних розподільчих пристроїв зовнішньої установки» (принципово подібних по конструкції із ЗПУ), які є обов’язковою складовою частиною всіх підстанцій КТПБ 110-35.10 кВ. Для цього «РЗВА» ініціював участь у цій програмі по 12 виробах.
З метою підготовки виготовлення нового виду продукції „РЗВА" у 1994 році ініціював проведення нарад у місті Рівному та в м. Києві з проектними інститутами, СКБ ВА та з участю Міненерго. Були прийняті рішення про виготовлення підстанції КТПБ на ВАТ „РЗВА" та про поставку першої електропідстанції КТПБ після здачі її Міжвідомчій комісії на підстанцію „Вишневець" Тернопільської області. Розробка конструкторської документації відповідачем була розподілена між проектними інститутами, в тому числі і СКБ ВА, де працювали позивачі. Через нестачу коштів у Мінмашпромі та ВЕО „Львівенерго", яке згідно з планом мало здійснювати фінансування, ВАТ „РЗВА" змушено було взяти всі витрати на розробку конструкторської документації на себе.
Зокрема, ВАТ „РЗВА" були укладені такі основні договори на розробку конструкторської документації на Підстанцію КТПБ та на її невід'ємні складові частини (включаючи ЗПУ) із такими організаціями:
договір № 56 від 23.05.1994 р. з Укрзахідсільенергопроект (м. Львів) щодо розробки принципових схем панелей релейного захисту, автоматики й управління ВРП - 110 кВ та ЗПУ для КТПБР - 110/6-10 і 110/35/6-10 кВ) на суму 440 млн. крб., за яким до 21.03.1995 р. було прийнято виконаних робіт на суму 440 млн. крб.;
договір № 135 від 25.05.1994 р. з Укрпівденсільенергопроект (м. Одеса) на розробку електричних схем Підстанції КТПБ на суму 694 млн. крб., за яким до 21.03.1995 року було виконано та прийнято робіт на суму 694 млн. крб.;
договір № 1106.01 від 07.06.1994 року з Укренергобуд (м. Одеса) щодо
розробки монтажних конструкцій КТПБ на суму 390 млн. крб., згідно з яким до 21.03.1995 року прийнято робіт на 294 млн. крб.;
договір № 3-94 від 17.06.1994 р. разом із Додатковою угодою №1 від
01.11.1994 року з СКБ ВА (м. Рівне) на загальну суму 2 720 млн. крб., у тому числі:
• - на розробку технічного завдання та конструкторської документації на
КРПЗ на суму 1370 млн. крб., по якому до 21.03.1995 року було прийнято
робіт на суму 1030 млн. крб. ;
• - на розробку конструкторської документації на релейні шафи і панелі
(для ЗПУ) на суму 560 млн. крб., згідно з яким до 21.03.1995 р. було
прийнято робіт на суму 430 млн. крб.;
договір № 79 від 22.06.1994 року з Укрсільенергопроект (м. Київ) про розробку компоновки Підстанції КТПБ на суму 2 500 млн. крб., за яким до 21.03.1995 р. було прийнято робіт на суму 1 800 млн. крб.;
договір № 7-94 від 14.11.1994 року з СКБ ВА (м. Рівне) про розробку ЗПУ до Підстанції КТПБ на суму 860 млн. крб., в тому числі на розробку конструкторської документації безпосередньо на ЗПУ на суму 520 млн. крб., за яким до 21.03.1995 року було прийнято робіт на суму 340 млн. крб. В науково-технічній продукції, отриманій відповідачем за цим договором, була відсутня інформація про наявність у ній якоїсь Корисної моделі, авторами якої пізніше виявилися керівник та посадові особи СКБ ВА, тобто позивачі у даній справі.
Таким чином, на розробку конструкторської документації з виготовлення Підстанції КТПБ (включно з ЗПУ) до дати подачі позивачами заявки на корисну модель ВАТ „РЗВА” було прийнято робіт на суму 5028 млн. крб., або 66% від 7604 млн. крб. загальної суми укладених договорів.
Отримана від виконавців за актами конструкторська документація стала власністю ВАТ «РЗВА».
В кінці 1994 року ВАТ "РЗВА" виділило приміщення складу збуту (складу готової продукції) під дільницю для виготовлення підстанцій КТПБ всіх типів і вимикачів на 35 кВ всіх типів. Балансова вартість приміщення станом на 01.01.1995 року складала 2,6 мільярдів карбованців.
В процесі виконання Договору № 7-94 ВАТ «РЗВА» 24 лютого 1995 року отримало від СКБ ВА за актом № 5 комплект робочих креслень ЗПУ, на підставі яких, не виготовляючи дослідних зразків, відразу приступило до виготовлення одиночного ЗПУ для підстанції „Вишневець" Тернопільської області.
Отже, з лютого 1995 року (тобто до дати подання заявки) ВАТ «РЗВА» з власних матеріалів і комплектуючих розпочало виготовлення ЗПУ, яка після прийняття Міжвідомчою комісією пропонувалась замовнику на продаж.
Таким чином, ВАТ «РЗВА» до дати подачі заявки, тобто до 21.03.1995 р., в інтересах своєї діяльності як виробника високовольтної апаратури, не знаючи про існування Корисної моделі, добросовісно уклало договори та за свої кошти оплачувало етапи розробок по створенню та освоєнню нової продукції, а саме підстанцій КТПБ, до складу яких в обов’язковому порядку входять ЗПУ.
З урахуванням викладеного, на переконання колегії суддів, є всі підстави вважати, що до дати подання позивачами до Відомства заявки на корисну модель ВАТ «РЗВА» в інтересах своєї діяльності в ході комплексної підготовки до випуску підстанцій КТПБ добросовісно зробило значну та серйозну підготовку для використання пізніше заявленого позивачами ЗПУ.
Зазначені обставини знайшли своє підтвердження у висновку патентного повіреного № 03.09. від 2 березня 2009 року (а. с. 44-50).
Тому на момент подачі позивачами заявки на корисну модель ВАТ «РЗВА” відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції, що була чинною до липня 2000 року) зберігало за собою право на безплатне продовження її використання, як це передбачалося раніше добросовісно проведеною товариством підготовкою (право попереднього користування), і дії ВАТ «РЗВА» стосовно подальшого використання корисної моделі за патентом № 131 повинні розглядатись як дії, що не порушують права її авторів.
Роз’яснення, які ґрунтуються на основі підзаконних актів і суперечать нормам закону, апеляційним судом відхиляються.
Як свідчать матеріали справи, 29 березня 1996 р. ВАТ «РЗВА» з дозволу Антимонопольного комітету здійснило реорганізацію підприємства шляхом виділення його частини у спеціалізоване спільне підприємство по виробництву високовольтної апаратури – ЗАТ «АББ РЗВА».
Згідно п.9.3.8 Установчого Договору та Договору про передачу технічної документації на виробництво високовольтної апаратури від 01.04.1996 р. ВАТ «РЗВА» внесло до статутного фонду ЗАТ «АББ РЗВА» ту частину підприємства, де виготовлялися підстанції КТПБ-35 та ЗПУ, технічну документацію на високовольтну апаратуру під це виробництво, в тому числі на Підстанції КТПБ-35 з ЗПУ, в якому використовувалося технічне рішення, на яке позивачами було одержано патент № 131. Крім того, ВАТ «РЗВА» були передані матеріали, комплектуючі вироби та незавершене виробництво, а також конструкторську документацію на ЗПУ (повний перелік зазначено у Додатку 1 вказаного Договору). Була передана також ділова практика – ділові зв'язки з партнерами та переведений персонал. Частина будівель і обладнання ВАТ «РЗВА» перейшли в оренду ЗАТ «АББ РЗВА». Про структуру внеску від ВАТ «РЗВА» до ЗАТ «АББ РЗВА» зазначено в пп. 2.2.5., 2.2.6., 2.2.7., 9.3. та в додатку 2 до Установчого Договору, а також у Договорі від 01.04.1996 р.
Така передача ділової практики та тієї частини підприємства, в якому було добросовісно здійснено значну і серйозну підготовку для використання пізніше заявленої позивачами корисної моделі, відповідно до правил ч. 1 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції, що була чинною до липня 2000 року), включала в себе також і передачу права попереднього користування щодо виробництва ЗПУ, які мали патентну охорону. Тому ЗАТ «АББ РЗВА» як юридична особа, до якої перейшло право попереднього користування на корисну модель, набуло право на продовження безоплатного використання ЗПУ, в якому застосовувалося технічне рішення, що охоронялося патентом України № 131 .
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивачів до відповідача про захист прав власників патенту на корисну модель в частині, що стосується відшкодування позивачам збитків у вигляді неотриманих ними ліцензійних платежів, є безпідставними і задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 25 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції, що була чинною до липня 2000 року), ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ЗАТ «СП РЗВА» задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 26 травня 2009 року скасувати.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні їх позову до ЗАТ «СП РЗВА» про захист прав власників патенту на корисну модель в частині, що стосується відшкодування позивачам збитків у вигляді неотриманих ними ліцензійних платежів, відмовити за безпідставністю.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: