У Х В А Л А  

І М Е Н Е М    У К Р А  Ї Н И

26 листопада 2009 року                                                                                            місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

                  з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,

                      сторін, представників відповідача та органу опіки і піклування                          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 3 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 3 вересня 2009 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір’ю – ОСОБА_2

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що при вирішенні спору місцевий суд не врахував того, що позивачка постійно перешкоджала йому брати участь у вихованні дитини, яку вона забрала ще до розірвання шлюбу. Як приватний підприємець вона позбавлена самостійного доходу, оскільки ніде не працює. ТОВ «Укросвест», де ОСОБА_2 раніше була директором, а також сама позивачка як фізична особа та її родичі мають великі боргові зобов’язання перед іншими особами, через що житловий будинок її матері за борги перейшов до іншого власника. У зв’язку з цим ОСОБА_2  змушена орендувати квартиру на вул. Фабричній у м. Рівному та не спроможна належним чином утримувати їхню спільну дитину. Доводи позивачки про доходи від надання послуг таксі судом належним чином не перевірені.

Посилаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати, передавши справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Вирішуючи спір на користь ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, відповідно до якого дитина може бути розлучена з матір’ю лише у винятковій ситуації, та керувався при цьому лише інтересами самої малолітньої дитини.

 Висновок місцевого суду про залишення малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на проживання разом із матір’ю – ОСОБА_2, на думку колегії суддів, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи та зібраним доказам, яким суд дав об’єктивну оцінку.

Щодо зроблених висновків суд першої інстанції в ухваленому рішенні навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується й апеляційна інстанція, оскільки такі висновки місцевого суду ґрунтуються на вимогах закону та здобутих у справі доказах.

Доводи апелянта про відсутність у позивачки самостійного доходу не відповідають обставинам справи, з якої вбачається, що ОСОБА_2 має доходи від підприємницької діяльності з надання послуг таксі. Через це зазначені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційним судом відхиляються.

У зв’язку з викладеним колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Достатніх підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої  апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 3 вересня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: