У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 жовтня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
апелянта
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Державного підприємства виробничого зв’язку нафтопродуктозабезпечуючої системи «Рівненський цех електрозв’язку» на рішення Рівненського міського суду від 12 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства державного підприємства виробничого зв’язку нафтопродуктозабезпечуючої системи «Рівненський цех електрозв’язку» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсаційних коштів, судових витрат у справі та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 12 червня 2009 року позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства державного підприємства виробничого зв’язку нафтопродуктозабезпечуючої системи «Рівненський цех електрозв’язку» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсаційних коштів, судових витрат у справі та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнено 33000 грн. невиплаченої при звільненні вихідної матеріальної допомоги, 49203,67 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1000 грн. відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач доводив, що місцевий суд зобов’язаний був залучити до участі у справі ВАТ «Телекомнафтопродукт», дочірнім підприємством якого він являється. При вирішенні спору суд не зважив на те, що позивач уже давно отримує пенсію за віком, а саме – з 10 квітня 1996 року, а тому не має права на матеріальну допомогу, а в нього відсутні кошти на такі виплати. Відповідач вказував також на те, що згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої Держкомстатом України 13 січня 2004 року за № 5, одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію, не входить до структури заробітної плати і не належить до фонду оплати праці. А тому застосування судом у цьому випадку правил ст. 117 КЗпП України є безпідставним. Заподіяння позивачу моральної шкоди в суді вважав не доведеним.
Просив апеляційний суд рішення місцевого суду у частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в їх задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Пунктом 7.1.14. Колективного договору між адміністрацією і радою трудового колективу Дочірнього підприємства Державного підприємства виробничого зв’язку нафтопродуктозабезпечуючої системи «Рівненський цех електрозв’язку» на 2008-2010 рр. (яким позивач обґрунтовував свої позовні вимоги) встановлено, що при звільненні працівника з роботи у зв’язку з виходом на пенсію за віком чи по інвалідності (інвалідам 1 і 2 груп) надається одноразова матеріальна допомога залежно від стажу роботи на даному підприємстві в розмірах 0,5 окладу за кожний рік роботи, але не більше 10 окладів, за рахунок чистого прибутку.
Таким чином, колективним договором надання одноразової матеріальної допомоги працівникові пов’язується з його звільненням з роботи у зв’язку з виходом на пенсію за віком чи по інвалідності.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
Згідно зі ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як убачається з наказу відповідача № 63 від 2 липня 2008 року (який зацікавленою особою в установленому законом порядку не оспорений) позивач з квітня 1996 року оформив й отримував пенсію за віком, та був звільнений з роботи з 3 липня 2008 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням саме у зв’язку з виходом на пенсію (а. с.10). Сума його десяти окладів становить 33000 грн.
Тому за таких обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до цілком правильного висновку про обов’язок відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу, передбачену пунктом 7.1.14. Колективного договору, який був укладений між адміністрацією і радою трудового колективу Дочірнього підприємства Державного підприємства виробничого зв’язку нафтопродуктозабезпечуючої системи «Рівненський цех електрозв’язку» на 2008-2010 рр.
Заперечення відповідача з цього приводу в апеляційній скарзі є безпідставними і на увагу не заслуговують.
Оскільки виплата зазначеної вихідної матеріальної допомоги позивачу носить разовий характер, то вона відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації не підлягає.
Статтями 116 і 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, не виплатив належної йому вихідної матеріальної допомоги, і спір сторін у цій частині судом частково вирішений на користь позивача, відповідно до правил ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, проте без компенсації, що передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», який на зазначені правовідносини не поширюється.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої йому одноразової допомоги були задоволені частково, розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні місцевий суд відповідно до правил ч. 2 ст. 117 КЗпП визначив як орган, що виніс рішення по суті спору сторін. Із розміром такого відшкодування, визначеного судом першої інстанції, колегія суддів погоджується.
Спір сторін щодо решти позовних вимог ОСОБА_1, на думку апеляційного суду, місцевим судом також вирішений правильно.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державного підприємства виробничого зв’язку нафтопродуктозабезпечуючої системи «Рівненський цех електрозв’язку» відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 12 червня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді