Справа № 22-ц- 2478/09р. Суддя першої інстанції Олефір М.В.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого – Козаченка В.І.,
суддів: Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В.,
за участю позивачки ОСОБА_2,
представника позивачки ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
третьої особи ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2009 року за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_5, Миколаївської міської ради
(далі – міськрада),
треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7,
про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на самочинно побудовано майно,
ВСТАНОВИЛА:
24 червня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, міськради про визнання договору купівлі-продажу дійсним та про визнання права власності на самочинно побудовано майно.
Позивачка вказувала, що 27 березня 2002 року між нею та ОСОБА_5 на товарній біржі «Сансай» було укладено договір купівлі-продажу ј частини житлового будинку АДРЕСА_1. Всі істотні умови договору нею та відповідачкою виконані в повному обсязі, але розпоряджатися належним їй майном вона не має можливості, так як договір не був нотаріально посвідчений. За час проживання в зазначеній частині будинку, з метою поліпшення житлових умов, вона самовільно зменшила житлову площу частини будинку на 6,8 кв.м. за рахунок внутрішнього перепланування, а також добудувала тамбур площею 1,1 кв.м., гараж, сіни, господарську будівлю та погріб. На вказану будівлі і споруди їй необхідно оформити право власності.
Посилаючись на вказане, позивачка просила позов задовольнити.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, в іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самозабудови скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки, її представника, представника відповідача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. В зв'язку з чим суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 375 та ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, або за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Згідно ст. ст. 181, 182 ЦК України, ст. 40 ЗК України та Законом України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року, земельна ділянка є нерухомістю, яка може бути передана громадянинові органом державної влади у власність, чи в оренду. Право власності чи користування таким нерухомим майном виникає лише після обов'язкової державної реєстрації.
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою була придбана вищезазначена частина будинку та судом договір купівлі-продажу цієї частини будинку визнаний дійсним.
Але, без дозволу відповідних органів, позивачка перепланувала належну їй частину будинку та збудувала нежитлові об’єкти нерухомості: тамбур - літ. а4, сіни – літ. а5, господарська будівля – літ. Н1, гараж – літ. Є, погреб - літ. Нпд1 (а.с. 6, 11-18).
Відділ державного пожежного нагляду Ленінського району м. Миколаєва узгодив оформлення проведеного позивачкою самочинного будівництва (а.с. 8).
Головне управління містобудування та архітектури Миколаївського міськвиконкому, яке відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 23 червня 2006 року здійснює контроль за використанням і забудовую земель для містобудування, визнало можливим оформлення зазначеного самочинного будівництва під умовою узгодження Санітарно-епідеміологічної станції (а.с. 7).
Між тим, Санітарно-епідеміологічна станція Ленінського району м. Миколаєва зазначає про порушення позивачкою вимог будівництва, а саме, будівництво тамбура під літ. а4 та господарської споруди під літ. Н1 на межі земельної ділянки (а.с. 9).
Відповідно Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 року, ця інспекція здійснює державний нагляд і контроль у сфері архітектури та будівництва. Однак, до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва позивачка не зверталась і дозволу не отримала.
Крім того, позивачка не підтвердила проведення нею самочинного будівництва на земельній ділянці, що була відведена їй для цієї мети, або про надання у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.
Обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для її задоволення, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статями 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді