Справа № 22-ц- 2789/09р.                             Суддя    першої    інстанції  Павлова Ж.П.

 Категорія  6                                                 Доповідач апеляційного суду    Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         03 грудня 2009 року   колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

         головуючого           –      Козаченка В.І.,      

         суддів:  Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,

         при секретарі судового засідання         Завтурі О.С.,      

         за участю прокурора                            Волкожа С.В.,

         представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,                                                      

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною  скаргою першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради  (далі – прокурор)

на рішення  Заводського районного суду м. Миколаєва  від  13 жовтня  2008 року за позовом

ОСОБА_4,

 ОСОБА_2

до

 Миколаївської міської ради (далі – міськрада)

про  визнання права власності на самочинно побудоване майно,

ВСТАНОВИЛА:

         01 жовтня 2008 року ОСОБА_4, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до міськради про визнання  права власності на самочинно побудоване майно, а саме: магазину-кафетерію, загальною площею 211,3 кв.м., літнього майданчика з навісом, загальною площею 51,9 кв.м.

         Рішенням  Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2008 року позов задоволено в повному обсязі.

         В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

         Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню  з наступних підстав.

         Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того,   що спірне самовільне будівництво відповідає встановленим будівельним, технічним, санітарним та іншим нормам і правилам, а також не порушує права інших осіб.  Посилаючись на положення ст. 376 ЦК України, суд задовольнив позов.

         Між тим, з такими висновками суду погодитися  не можна, оскільки суд прийшов до них без повного з'ясування обставин, що мають значення по справі, прав  та обов'язків сторін у цих правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до п. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.

         Так, відповідно до ч. 3 ст. 375 та ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, або за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

         Як вбачається з матеріалів справи,  14 січня 2008 року між  міськрадою та приватним підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір оренди землі, за яким останньому  продовжили оренду земельної ділянки, раніше надану рішенням міськради від 26 березня 2003 року, для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика у районі яхт-клубу без права оформлення правових свідоцтв на право власності на нерухоме майно (а.с. 11-12).

         Не зважаючи на вказані обмеження, позивачі самочинно побудували магазин-кафетерій, літ А-1, загальною площею 211,3 кв.м. та літній майданчик з навісом, літ. Б, загальною площею 51,9 кв.м.

         Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 року, передбачено, що ця інспекція здійснює державний нагляд і контроль у сфері  архітектури та будівництва. Однак, до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва позивачі  не звертались і дозволу не отримували.

         Проте і наявність такого дозволу на будівництво об’єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання  відповідного дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю без розробленої та затвердженої належним чином проектно-кошторисної документації.

         Також пунктами 3, 8 «Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності» затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13 жовтня 2000 року № 227 (далі – Правила) передбачено, що  дозвіл на розміщення малої архітектурної форми може бути виданий після подання, серед інших, документу, що посвідчує право на земельну ділянку.

         Пункт 7 вказаних Правил передбачає, що відсутність одного з документів на розміщення малої архітектурної форми є підставою для відмови в наданні такого дозволу.

         Згідно ч. 3 ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

         Відповідно до вимог  ст. ст. 181, 182 ЦК України, ст. 40 ЗК України та Закону України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року, земельна ділянка є нерухомістю, яка може бути передана громадянинові органом державної влади у власність, чи в оренду. Право власності чи користування таким нерухомим майном виникає лише після обов'язкової державної реєстрації.

         Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка  була надана позивачу  ОСОБА_4 в оренду з обмеженнями, а саме: для обслуговування тимчасово розміщеного літнього майданчика у районі яхт-клубу без права оформлення правових свідоцтв на право власності на нерухоме майно.        

         Тобто, задовольняючи позов щодо самочинного будівництва, місцевий суд не звернув належної уваги на вказані вище норми матеріального права і зазначені обставини справи. Також суд не звернув увагу  на те, що позивачі не підтвердили проведення ними самочинного будівництво на земельній ділянці, яка була надана їм в оренду для  будівництва магазину-кафетерію.

         Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_5 і ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно побудоване нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1  є безпідставними і задоволенню не підлягають.

        Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням  нового рішення.

         Керуючись статтями 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

         Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради   задовольнити.

         Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва  від  13 жовтня  2008 року скасувати й ухвалити нове рішення .

         В задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про  визнання права власності на самочинно побудоване майно, відмовити.

         Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.  

    Головуючий

    Судді