У Х В А Л А  

І М Е Н Е М    У К Р А  Ї Н И

17 грудня 2009 року                                                                                                  місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

                  з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,

                                   сторін                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 7 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні сараєм та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 7 жовтня 2009 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні сараєм та відшкодування матеріальної і моральної шкоди задоволено частково: відповідача зобов’язано усунути перешкоди позивачу у користуванні сараєм, що знаходиться наАДРЕСА_2 шляхом часткового демонтування  паркану та звільнення доступу до сараю, яким користувався ОСОБА_2 У задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.  

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що позивач у справі проживає у м. Здолбунові на АДРЕСА_1, а спірні сараї розміщені на цій же вулиці, проте на земельній ділянці, яка закріплена за сусіднім будинком № 29, в якому у квартирі № 3 проживає він, відповідач. У справі немає доказів про те, що позивач є власником одного із сараїв, яким він користується. Висновок суду про правомірність такого користування позивача не ґрунтується на матеріалах справи. Пред’являючи позов про усунення перешкод у користуванні сараєм, позивач просив суд захистити його права як власника цього підсобного приміщення. Проте суд, вийшовши за межі позовних вимог, постановив рішення про захист прав позивача як користувача сараю. При цьому суд не з’ясував, яким саме сараєм користується позивач, не врахував, що позивач узагалі не наділений правом проходу по земельній ділянці, яка закріплена за сусіднім будинком. Суд не зважив на те, що паркан ним установлений відповідно до рішення Здолбунівської міської ради № 1153 від 18 березня 2009 року «Про затвердження плану розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_2, між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 і ОСОБА_4.». Вирішуючи спір на користь позивача, суд не врахував того, що спірні сараї є непридатними для використання.

Посилаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду в частині, що стосується задоволення позову ОСОБА_2, вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог про усунення перешкод у користуванні сараєм.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав правильним і просив апеляційний суд залишити його без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Зобов’язуючи відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні сараєм, що знаходиться на АДРЕСА_2 шляхом часткового демонтування  встановленого паркану та звільнення доступу до сараю, яким користується ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач, як і інші мешканці обох сусідніх будинків № 29 та № 31 на вул. Гончара у м. Здолбунові, добросовісно, відкрито і безперервно користується своїм сараєм протягом тривалого часу (близько 20 років). При цьому місцевий суд обґрунтовано керувався частиною 3 ст. 397 ЦК України, відповідно до якої фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду, та ст. 396 ЦК України, згідно із якою особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника  майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу про захист права власності.

Зобов’язуючи відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні сараєм, що знаходиться на АДРЕСА_2 шляхом часткового демонтування  встановленого паркану та звільнення доступу до сараю, суд першої інстанції в ухваленому рішенні зазначив, що такий обов’язок відповідача стосується лише підсобного приміщення, яким користується позивач ОСОБА_2

Та обставина, що позивач користується одним із сараїв, які знаходяться на земельній ділянці, що закріплена за сусіднім будинком № 29, (й якими (сараями) користуються мешканці обох сусідніх будинків наАДРЕСА_2), а також незадовільний стан самого сараю, не є достатньою і безумовною підставою для позбавлення ОСОБА_2 права користування цим підсобним приміщенням.

Земельний сервітут для позивача щодо його проходу до належного йому сараю через земельну ділянку, якою користується відповідач, може бути встановлений відповідним договором сторін у справі або ж рішенням суду на підставі позову зацікавленої особи.

Доводи апелянта про те, що паркан ним установлений відповідно до рішення Здолбунівської міської ради № 1153 від 18 березня 2009 року «Про затвердження плану розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_2, між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 і ОСОБА_4» не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним рішенням встановлення парканів не передбачено.

З урахуванням наведеного колегія суддів висновки місцевого суду рахує такими, що відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, яким суд дав об’єктивну оцінку.

Щодо зроблених висновків суд першої інстанції в ухваленому рішенні навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується й апеляційна інстанція, оскільки такі висновки місцевого суду ґрунтуються на вимогах закону та здобутих у справі доказах.

У зв’язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої  апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 7 жовтня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: