У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 жовтня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Соловйової С.В.,
представника позивачів, апелянта
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 2 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 2 квітня 2009 року задоволено позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики. З відповідачки на користь ОСОБА_2 стягнено 994994 грн. боргу за договором позики та 1730 грн. судових витрат у справі, на користь ОСОБА_3 – відповідно 372250,8 грн. та 1700 грн., і на користь ОСОБА_4 – 1944065,2 грн. боргу за договором позики та 1700 грн. судових витрат у справі.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідачка доводила, що ніяких грошей від позивачів вона не отримувала, а боргові розписки написала під впливом обману та примусу з їх боку. Суд не досліджував оригіналів цих розписок, а обмежився лише їхніми копіями.Не дав оцінки показанням свідків з її боку – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також не звернув уваги на те, що одна із боргових розписок, яку пред’явив ОСОБА_2, була датована серпнем 2008 року, а один із свідків, який нібито засвідчив передачу грошей за цією розпискою, свій підпис на ній поставив 25 липня 2008 року, тобто ще задовго до цього. Не перевірив суд і того, чи дійсно позивач ОСОБА_2 для того, щоб позичити їй гроші, брав банківський кредит.
При розгляді справи суд допустив порушення ст. 127 та інших норм ЦПК України, не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пред’явили до неї позов ще до моменту настання у них права вимоги.
Покликаючись на ці обставини, відповідачка просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.
Статтею 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.
Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність будь-якого тиску з боку контрагента на інших осіб.
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 60 ЦПК України).
Позивачі надали суду розписки, з яких вбачається, що відповідачка у 2007-2008 рр. «взяла інвестицій» від ОСОБА_4 на суму 254000 доларів США (107000+147000), від ОСОБА_3 – на суму 36000 євро, а від ОСОБА_2. – на суму 130000 доларів США (100000+30000).
Крім того, в матеріалах справи є письмове пояснення відповідачки від 16 грудня 2008 року про те, що через важке фінансове становище вона не може повернути позивачам коштів, які вказані нею у розписках.
Статтею 15 КПК України встановлено, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
Проте доказів про те, що боргові розписки були написані ОСОБА_1 під впливом обману або примусу з боку позивачів, відповідачкою суду не подано.
Згідно з частиною 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За правилами ст. 526 ЦК України зобов*язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З урахуванням викладених обставин, які були встановлені судом, та вимог закону місцевий суд, на переконання колегії суддів, законно й обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивачів у заявлених ними межах.
Доводи апеляційної скарги правильності такого висновку суду першої інстанції не спростовують.
Посилання апелянта на невідповідність дати підпису свідка в борговій розписці даті її написання, не заслуговують на увагу, виходячи з правил, що викладені у ст.ст. 218 та 1051 ЦК України.
Рішення місцевого суду в частині, що стосується розмірів стягнених з відповідачки на користь позивачів грошових сум, сторонами в апеляційному порядку не оскаржено.
У зв"язку з викладеним апеляційний суд підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 2 квітня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: