У Х В А Л А  

І М Е Н Е М    У К Р А  Ї Н И

22 жовтня 2009 року                                                                                                  місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

                  з участю секретаря судового засідання Корольової О.О.,

                                   сторін                          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Рівненського міського суду від 22 квітня 2009 року у справі за позовом ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 22 квітня 2009 року позов ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, задоволено. З відповідача ОСОБА_1  на користь позивача стягнено 52875,87 грн. відшкодування матеріальної шкоди та судові витрати у справі.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки насправді шкоду автомобілю позивача було завдано іншим відповідачем у справі – ОСОБА_2 Останній, як особа, що мала водійське посвідчення, з його дозволу та в його присутності керував транспортним засобом в момент скоєння ДТП, допустив порушення правил дорожнього руху та пізніше судом на підставі складеного працівниками міліції протоколу обґрунтовано був притягнутий до адміністративної відповідальності. Крім того, він не є власником автомобіля, як це зазначив суд першої інстанції в ухваленому рішенні, а володіє ним на підставі доручення.

Посилаючись на ці обставини, а також на порушення судом норм матеріального і процесуального права, апелянт просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати і справу передати на новий розгляд.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач, вважаючи рішення суду першої інстанції законним й обґрунтованим, просив апеляційний суд залишити його без зміни, а подану апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» пред’явило позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, до двох відповідачів – ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (а. с. 29-30).

22 квітня 2009 року представник позивача у своїй заяві від позовних вимог до ОСОБА_2 відмовився. Проте при цьому місцевий суд не звернув увагу на те, що на час подання цієї заяви у представника ВАТ відповідно до довіреності, яка є в матеріалах справи, вже закінчилися повноваження (а. с. 44).

Згідно зі ст. 174 ЦПК України у разі відмови позивача від позову суд зобов’язаний роз’яснити позивачу наслідки такої процесуальної дії та постановити ухвалу про закриття провадження у справі в зазначеній частині.

Проте цих вимог закону суд першої інстанції не дотримав, що призвело до того, що позовні вимоги ВАТ «Любомирський вапняно-силікатний завод» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, залишилися нерозглянутими. В ухваленому рішенні із зазначеного приводу судом не наведено ніяких висновків.

Викладені вище обставини у своїй сукупності позбавляють суд першої інстанції можливості ухвалити додаткове рішення у даній справі.

Не зважив суд і на постанову Рівненського міського суду від 27 лютого 2008 року, згідно з якою саме ОСОБА_2 визнаний винним у ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності (а. с. 4, 97, 98).

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1  на користь позивача 52875,87 грн. відшкодування матеріальної шкоди, місцевий суд помилково вважав ОСОБА_1  власником транспортного засобу. При цьому суд неправильно застосував ст. 1187 ЦК України, давши їй невірне тлумачення, яке не відповідає дійсному змісту цієї правової норми та практиці її застосування. Покладаючи на ОСОБА_1 відповідальність за завдану позивачу внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки шкоду, місцевий суд в порушення правил ст. 1188 ЦК України не вказав у чому полягає його вина.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 311-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 22 квітня 2009 року скасувати і справу передати до того ж суду на новий розгляд.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: