Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Хилевича С.В., Собіни І.М.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Рівненського міського суду від 29 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання одностороннього правочину недійсним та визнання права на повернення кредиту за первісними умовами кредитного договору,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 29 липня 2009 року позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання одностороннього правочину недійсним та визнання права на повернення кредиту за первісними умовами кредитного договору задоволено частково. Дії банку з підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором № ROH0GK00000012, укладеним 14 березня 2006 року між позивачкою і відповідачем, з 14,76 % річних до 26,74 % визнано неправомірними. Відповідача зобов’язано здійснити перерахунок за цим кредитним договором та зарахувати отриману банком з 1 січня 2009 року суму різниці відсотків, що виникла внаслідок одностороннього підвищення банком відсоткової ставки за кредитним договором, в рахунок подальшої сплати позивачкою кредитної заборгованості.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що одностороннє підвищення банком відсоткової ставки за кредитним договором, який був укладений ним із позивачкою, відбулося відповідно до умов укладеного сторонами договору та чинного на той час законодавства. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким керувався місцевий суд, частково задовольняючи позов ОСОБА_1, набрав чинності вже після того, як банк 6 січня 2009 року направив листа позивачці про зміну в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором, через що цей Закон не може регулювати відносин, які виникли до набрання ним чинності.
Посилаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В запереченні на апеляційну скаргу позивачка рішення місцевого суду вважала правильним і просила апеляційний суд залишити його без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковій зміні з таких підстав.
Вирішуючи частково спір на користь позивачки, суд першої інстанції вважав, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (далі – Закон № 661-VІ від 12 грудня 2008 року) має зворотну силу, оскільки пом’якшує відповідальність.
Проте погодитися повністю з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки в Законі № 661-VІ від 12 грудня 2008 року не йдеться про пом’якшення чи скасування цивільної відповідальності особи.
Правильно пославшись на зазначений правовий акт, місцевому суду належало було виходити з наступного.
Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Оскільки кредитний договір № ROH0GK00000012 від 14.03.2006 р. між сторонами був укладений у письмовій формі і не передбачав іншого, змінений він міг бути лише з дотриманням такої самої письмової форми.
Згідно з п. 2.3.1. укладеного сторонами кредитного правочину банк міг ініціювати збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом при зміні кон*юктури грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара до гривні більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк зобов’язаний був надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо було в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США, та за згодою позичальника .
У випадку неотримання банком протягом 20 днів письмової відповіді позичальника зі згодою сплачувати збільшений розмір процентної ставки, запропонованої банком відповідно до п. 2.3.1. договору, банк вправі був або вимагати дострокового повернення кредиту та інших належних платежів, або в односторонньому чи судовому порядку розірвати договір (п. 2.3.3. договору).
Таким чином, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, місцевий суд цілком підставно вважав, що збільшення відповідачем в односторонньому порядку без згоди позивачки відсоткової ставки за кредитним договором № ROH0GK00000012 від 14.03.2006 р. з 14,76 % річних до 26,74 % було необґрунтованим.
Щодо таких зроблених висновків суд першої інстанції в ухваленому рішенні навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується й апеляційна інстанція, оскільки такі висновки місцевого суду ґрунтуються на вимогах закону та здобутих у справі доказах. Крім того, колегія суддів вважає, що надаючи позивачці кредит під 14,76 % річних, банком у розмір кредитної відсоткової ставки наперед вже було закладено і свої комерційні ризики.
Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України при зміні договору за домовленістю сторін зобов’язання змінюється з моменту досягнення сторонами домовленості про це, а при зміні договору в судовому порядку – з моменту набрання рішенням суду законної сили. При односторонній відмові від договору (у випадках, передбачених договором чи законом) договір слід вважати зміненим чи розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору).
Проте на зміну кредитної відсоткової ставки позивачка своєї згоди не дала.
Крім того, з матеріалів справи видно, що лист від 25.12.2008р. про намір підвищити позичальнику з 1 лютого 2009 року в односторонньому порядку відсоткову ставку за кредитним договором № ROH0GK00000012, укладеним 14 березня 2006 року між позивачкою і відповідачем, з 14,76 % річних до 26,74 % банк відправив ОСОБА_1 поштою з м. Дніпропетровська 8 січня 2009 року (про що свідчить відповідний штемпель на конверті), а в м. Рівному він був отриманий позивачкою згідно з її твердженнями 12 січня 2009 року, тобто вже після набрання чинності Законом № 661-VІ від 12 грудня 2008 року.
Зазначеним нормативним актом умови всіх кредитних договорів, в яких передбачалося право банків змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, були визнані нікчемними.
Тому зважаючи на викладене вище та керуючись ст.ст. 653, 654, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 29 липня 2009 року частково змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок суду про зворотну силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».
В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: