ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-а

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

УХВАЛА

09.08.2006                                                   Справа №  11/46

   

СУДДЯ Л.М.Якимчук,  розглянувши матеріали:

скарги Дочірнього підприємства „Житлово-побутової фірми „Поліграфіст”,            м. Ужгород на дії Державної виконавчої служби у місті Ужгороді та про визнання недійсною постанови останнього від 13.07.2006 про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника виконавчого збору

Представники:

від скаржника:   Бількін О.С. –директор;

від органу ДВС –Венжега М.Р. –заступник начальника державної виконавчої служби у місті Ужгороді,  довіреність  від 07.08.2006

          Боржник звернувся до суду зі скаргою на дії ДВС у місті Ужгород і  просить скасувати постанови останнього від 13.07.2005 про порушення виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору в розмірі                   1999,02 грн. та від 20.02.2006 про стягнення  виконавчого збору, оскільки  виконавчою службою виконання рішення господарського суду  від 10.04.2002  № 11/46 фактично не проводилось, так як між сторонами 20.05.2006 укладено мирову угоду про розстрочку виконання  рішення, яка була затверджена господарським судом.

          Представник ДВС у судовому засіданні та у письмовому відзиві на скаргу пояснив  наступне.

          16.04.2003 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду від 07.04.2003 № 11/46 та зобов’язано боржника добровільно виконати рішення суду. Відповідно до ч. 2  статті 24 Закону України „Про виконавче провадження” строк для добровільного виконання рішення  не може перевищувати семи днів. Після закінчення строку для добровільного виконання  рішення, з боржника в примусовому порядку стягується сума боргу по виконавчому документу, виконавчий збір та витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій.

          На виконанні у ДВС у місті Ужгород перебувало одночасно сім виконавчих проваджень, які були зведені в одно, про стягнення з боржника –ДП „ЖПФ „Поліграфіст” суми заборгованості. Державним виконавцем під час виконання зведеного виконавчого провадження, вживались заходи, спрямовані на примусове виконання рішення, зокрема: подання запитів про наявність майна,  арешт майна, оголошення заборони його відчуження, арешт коштів, примусове їх списання з рахунку боржника.   

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження” постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є окремими виконавчими документами та підлягають виконанню виконавчою службою.

Отже, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження по  примусовому виконанню наказу № 11/46 від 07.04.2003, державним виконавцем виділеного в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.02.2006.

Статтею 46 Закону України „Про виконавче провадження” визначено підстави при яких постанова про стягнення з боржника виконавчого збору може бути скасованою. Серед таких підстав відсутня така, як погашення боргу боржником без стягнення його виконавчою службою.

Крім того, виконавець зазначає, що частина виконавчого збору (50%) спрямовується до Державного бюджету України, а також звертає увагу на те, що рішення суду не виконувалось протягом трьох років. Отже, на стягнення виконавчого збору з боржників, які сплатили суму боргу перед  стягувачем після встановленого строку  для добровільного виконання, призведе до поширення думки серед боржників  про те, що вони можуть протягом тривалого часу не виконувати  свої зобов’язання перед стягувачем і не нести при цьому жодної відповідальності, зокрема, сплати штрафних санкцій чи стягнення виконавчого збору.

Вивчивши матеріали скарги, заслухавши пояснення уповноважених представників  скаржника та органу ДВС,

                                   СУД ВСТАНОВИВ:

Державною виконавчою службою у місті Ужгороді на підставі наказу від 22.04.2002 № 11/46 та ухвали про зміну способу виконання  рішення  від 07.04.2003 №11/46 порушено виконавче провадження та прийнято відповідну Постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.04.2003. Вказаною Постановою запропоновано боржнику у семиденний строк  виконати наказ добровільно, однак останній його не виконав. 20 квітня 2006 року між стягувачем і боржником укладено мирову угоду про погашення боргу на умовах розстрочення його оплати, яка затверджена ухвалою Господарського суду Закарпатської області 21.04.2006,  у зв’язку з чим державним виконавцем 19.05.2006 прийнято постанову  про закінчення виконавчого провадження.

Разом з тим ДВС у місті Ужгороді 20.02.2006 винесено постанову   про стягнення з ДП ЖПФ „Поліграфіст” (боржника)  виконавчого збору у розмірі 1999,02 грн., а 13.07.2006  - постанову про відкриття  виконавчого провадження з її  виконання.

Згідно вимог статті 46 Закону України „Про виконавче провадження”  виконавчий збір стягується у разі  невиконання рішення у строк, встановлений  для його добровільного виконання, з боржника  постановою державного виконавця у розмірі  10 відсотків від фактично стягненої суми  або вартості майна боржника.

Крім того, відповідно до статті 43 вказаного Закону встановлено такий  порядок розподілу грошових сум стягнутих  з боржника –з грошової суми                    (в тому числі  одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, в першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються  витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті  авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір.

Суд проаналізувавши наведені та інші норми Закону України „Про виконавче провадження” прийшов до висновку, що стягнення виконавчого збору залежить від фактично стягнутої державною виконавчою службою суми по виконавчому документу. В даному випадку виконавчою службою  міста Ужгорода не було стягнуто кошти по наказу від 07.04.2003 № 11/46, а отже безпідставними є і прийняття постанов  від 20.02.2006 про стягнення з боржника виконавчого збору та від 13.07.2006 про відкриття виконавчого провадження.

Суд не приймає до уваги твердження державного виконавця про те, що статтею 46 Закону України  „Про державне провадження” не передбачено такої підстави для скасування постанови про стягнення виконавчого збору, як  погашення суми боргу боржником без його стягнення виконавчою службою, оскільки відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Крім того, право на оскарження дій чи бездіяльності органів ДВС щодо виконання рішень господарських судів, встановлено статтею 121-2 ГПК України.

          Керуючись ст. ст. 30, 43, 46 Закону України „Про виконавче провадження”, ст. ст. 121-2, 86  Господарського процесуального кодексу України,

                                                  СУД УХВАЛИВ:

1.          Скаргу Дочірнього підприємства „Житлово-побутова фірма „Поліграфіст”, м. Ужгород на дії Державної виконавчої служби у місті Ужгород та про визнання недійсними постанов останньої від 20.02.2006 про стягнення з боржника виконавчого збору, та від 13.07.2006 про відкриття виконавчого провадження задоволити повністю.

2.          Визнати недійсними Постанови Державної виконавчої служби від 20.02.2006 про стягнення виконавчого збору та від 13.07.2006 про  відкриття виконавчого провадження.

3.          Ухвала набирає законної сили з дня її винесення.

СУДДЯ                                                                                                 Л.М. Якимчук