КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 11.06.2007                                                                                           № 42/20

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Капацин  Н.В.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача: Черноволов В.А. (дов.№007/272 від 16.01.2007)

від відповідача : Музиченко Н.М.(дов. б/н від 19.02.2007)                               

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.02.2007

 у справі № 42/20  

 за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

 до                                                   Житлово-будівельний кооператив "Індикатор-1"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 95875,02 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2007 у справі №42/20 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу „Індикатор-1”  (далі-відповідач) на користь Акціонерної  енергопостачальної компанії „Київенерго”  (далі-позивач) 9012,86грн. основного боргу, 1006,84грн. інфляційних нарахувань, 813,17грн. трьох процентів річних, 449,16грн.  пені, 112,82грн. державного мита та 11,09грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,  в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач не виконав своїх договірних зобов’язань та не оплатив у повному обсязі   спожиту   теплову енергію, заборгувавши позивачеві 9012,86грн., а позивачем  розмір заявлених до стягнення  сум здійснено без урахування  фактичних платежів, проведених відповідачем.

Посилаючись на те, що рішення  суду прийняте з порушенням норм матеріального  та процесуального права, без з’ясування  обставин, які мають значення для  розгляду справи,  позивач   звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити вищезазначене рішення, позовні вимоги задовольнити  в повному обсязі та відшкодувати  витрати пов’язані зі сплатою державного мита за  подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги,  позивач   посилається на  те, що  суд  при прийнятті рішення помилково  та безпідставно послався на те, що позивач, при здійсненні розрахунку суми заборгованості відповідача, не врахував  проведену відповідачем оплату, яка підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями, оскільки  матеріали справи містять довідки про нарахування  та сплату  відповідачем коштів за  спожиту  теплову енергію, з яких вбачається  факт зарахування позивачем платежів, відповідно до призначення платежу, яке зазначено у платіжних дорученнях наданих відповідачем на підставу своїх заперечень. Таким чином, судом  здійснено подвійне зарахування  суми  оплати відповідачем коштів  за  спожиту ним теплову енергію, що призвело до безпідставного звільнення останнього від обов’язку оплати  спожитої теплової енергії за договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2007   було відновлено  строк подання апеляційної скарги, скаргу позивача прийнято до розгляду, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.05.2007.

У зв’язку з  неявкою у судове засідання   представника позивача, в порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України)  розгляд апеляційної скарги було відкладено на 11.06.2007.

Представники сторін в судове засідання 11.06.2007 з’явилися. Позивач підтримав доводи, які були викладені в апеляційній скарзі. Відповідач проти доводів викладених у апеляційній скарзі заперечив у   повному обсязі та просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2007  залишити без змін, посилаючись на повне з’ясування судом  всіх обставин справи.

          Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:          

Між позивачем та відповідачем  01.07.2000 було укладено  договір  на постачання  теплової енергії  у  гарячій воді  №820002 (далі-договір), відповідно  до умов якого  позивач зобов’язувався   постачати відповідачеві  теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб   опалення, а відповідач  зобов’язувався   сплачувати вартість  спожитої теплової енергії.

Облік споживання відповідачем  теплової енергії за договором  передбачено проводити  по приладах обліку та розрахунковим способом (підпункт 5.1 пункту 5 договору).   

Відповідно до   пункту 8 договору     його дія  припиняється 31.12.2000, та  договір вважається пролонгованим на кожний наступний   рік,  якщо  за місяць  до закінчення строку його дії про  його  припинення не буде   письмово заявлено однією із сторін.

Доказів припинення  договору у встановленому порядку суду не надано.

На виконання вищезазначених умов договору,  у період  -  листопад 2003 – жовтень 2006 року,    позивачем було  поставлено відповідачеві  теплову енергію на  загальну суму 234545,35грн, що підтверджується   особовими картками (табуляграмами), довідками  про  обсяг споживання теплової енергії та не заперечується відповідачем.

Проте,  відповідач  розрахувався  за отриману  теплову енергію частково, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до  приписів статті 193 Господарського кодексу України (далі-ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, аналогічна норма закріплена статтею  526 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України).

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами  виходячи з того, хто посилається на певні  обставини, як на підставу своїх вимог та заперечень,  це стосується і відповідача, який повинен був  довести  факт належного виконання своїх зобов’язань  перед позивачем та  факт відсутності  заборгованості на час розгляду справи.

Відповідно до  розрахунку наданого позивачем, відповідачем оплачено спожиту  теплову енергію  частково, у розмірі 162356,41грн. Проте, матеріалами справи спростовується  нарахована позивачем сума заборгованості  відповідача  перед позивачем, оскільки  розрахунок здійснено без  урахування  фактичних платежів, проведених позивачем на підставі  платіжних доручень №179 від 22.12.2003; №7 від 30.01.2004, №23 від 23.02.2004; №52 від 20.04.2004; №82 від 22.06.2004;  №113 від 27.09.2004 №146 від 30.11.2004;  №145 від 30.11.2004;  №144 від 11.10.2005; №181 від 28.12.2005;  №17 від 04.02.2005;  №157 від 19.12.2005;  №53 від 11.05.2006; №64 від 05.06.2006;  №42 від 17.04.2006; №24 від 02.03.2006;  №3 від 26.01.2006 №78 від 20.07.2006 №121 від 06.10.2006, які підтверджують факт  оплати  відповідачем  отриманої теплової енергії на загальну суму  199820,52 грн.

Поданим  відповідачем  розрахунком, проведеним на підставі вищезазначених платіжних доручень та даних про розмір відшкодування  наданих населенню пільг та субсидій, що підтверджується  наданими відповідачем доказами та відповідають розрахунку позивача, стверджується факт оплати відповідачем спожитої протягом  позовного періоду  теплової енергії у загальному розмірі 225532,49грн.

При цьому, судова колегія критично оцінює посилання   позивача      на подвійне зарахування  судом  суми оплати  відповідачем коштів  за спожиту  ним теплову енергію за договором, оскільки   з наданої суду довідки  про  нарахування та сплату відповідачем коштів за спожиту теплову енергію (ар.сп. 5-8) дійсно вбачається зарахування  позивачем  платежів здійснених відповідно до вищезазначених платіжних доручень,  проте, при здійсненні розрахунку суми основного боргу         (ар.сп. 4) позивачем   не враховано  всі платежі здійснені відповідачем.

Оскільки доказів оплати  у повному обсязі  використаної  теплової енергії  за договором відповідачем суду  не надано, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції  щодо  обґрунтованості вимог про стягнення  боргу в сумі 9012,86грн. (234545,35грн.-225532,49грн.).

Відповідно до підпункту  3.5 пункту  3 додатку №4  до договору,   за несвоєчасне  виконання   умов договору щодо оплати   отриманої теплової енергії, відповідач зобов’язувався  сплатити позивачеві пеню, яка нараховується  на суму  боргу на початок  місяця, у розмірі 0,5%  за кожний день прострочення до моменту його  повного погашення, але не більше  суми обумовленої  чинним законодавством.

Статтями 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань “ (далі-Закон) передбачено, що  розмір   пені, що нараховується за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань  за договором  обчислюється від суми  простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України,  що діяла у період, за який сплачується пеня.  Оскільки розмір пені встановлений договором   більший ніж  найвища межа встановлена Законом, застосуються положення статей 1,3 Закону.

Відповідно до   приписів  частини другої  статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора  зобов’язаний сплатити  суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується  факт заборгованості  відповідача перед позивачем  у розмірі 9012,86грн.,  судова колегія погоджується з висновком  суду першої інстанції щодо часткового задоволення  позовних вимог в частині  стягнення  неустойки у  сумі 449,16грн, інфляційних нарахувань у сумі 1006,84грн, трьох процентів річних у сумі 813,37грн., з урахуванням  фактичного розміру  заборгованості.

У зв’язку з вищезазначеним,   судова колегія  дійшла  висновку, що апеляційна скарга  Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” не підлягає задоволенню.

        Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва  від 20.02.2007 у справі  №42/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №42/20 повернути до Господарського суду  міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 11.06.07 (відправлено)