СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

01 червня 2007 року

Справа № 2-22/18725-2006А

                    

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

секретар судового засідання                                        

за участю представників сторін:

позивача: Русанов Геннадій Вікторович, довіреність №02-14/01 від 02.01.07;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства "Сімеїз" та Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя  Яковлєв С.В.) від 26.02.2007 року у справі № 2-22/18725-2006А

за позовом           Комунального підприємства "Сімеїз" (вул. Горького, 50,Ялта,98600)

до           Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим (вул. Васильєва, 16,Ялта,98600)

    

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Комунальне підприємство "Сімеїз" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим №000282601/0 від 20.02.2004 року, №000282601/0 від 20.02.2004 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 70250,00 грн., №0003251501 та №0003241501 від 22.07.2005 року, №000026261/0 та №0000272601/0 від 20.02.2004 року, №00038814502 від 18.07.2005 року, №000911702/0 та №000092702/0 від 29.01.2005 року, а також рішення №25 від 18.04.2005 року та №24-30 від 18.04.2005 року.

                    Заявою від 26.02.2007 року позивач змінив позовні вимоги та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим №000282601/0, №000026261/0 та №0000272601/0 від 20.02.2004 року, №000282601/0 від 20.02.2004 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 70250,00 грн., №0003251501 та №0003241501 від 22.07.2005 року, а також рішення №25 від 18.04.2005 року та №24-30 від 18.04.2005 року.

                    Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 26.02.2007 року у справі № 2-22/18725-2006А позов задоволено частково. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим №000282601/0 від 20.02.2004 року про визначення податкового зобов’язання з податку на землю в сумі 40921,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 20461,00 грн. та №0003251501 від 22.07.2005 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 0,02 грн. за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання. У частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №000026261/0 від 20.02.2004 року, №00038814502 від 18.07.2005 року, №000911702/0 та № 000092702/0 від 29.01.2005 року провадження у справі закрито. В решті у позові відмовлено.

                    Постанова суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що, по-перше, відповідачем не було надано доказів, що підтверджують право власності або право постійного користування земельною ділянкою, по-друге, оскільки сума податкового зобов’язання не була узгоджена у встановленому порядку, тому не було підстав для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату цього зобов’язання. В інший частині постанова суду мотивована тим, що позивачем не були підтверджені позовні вимоги належними доказами, що стало підставою для відмови у їх задоволенні. В решті провадження у справі було закрито у зв’язку з частковою відмовою позивача від позовних вимог.

                    Не погодившись з постановою господарського суду першої інстанції,  Комунальне підприємство "Сімеїз" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, позов задовольнити у повному обсязі.

                    Не погодившись з постановою господарського суду першої інстанції,  Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати у частині скасування податкового повідомлення-рішення №000282601/0 від 20.02.2004 року, у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині відмовити, в решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

                    Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції під час вирішення спору неправильно застосував норми матеріального права та порушив вимоги процесуального права.

                    У судовому засіданні 29.05.2007 року представник позивача підтримав вимоги власної апеляційної скарги, проти скарги податкової інспекції заперечував, представник податкової інспекції у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

                    Після оголошеної перерви 01.06.2007 року представники сторін не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Судова колегія вважає можливим закінчити розгляд спору за відсутністю представників сторін.

                    Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила наступне.

                    Державною податковою інспекцією у місті Ялта Автономної Республіки Крим у період з 14.01.2004 року до 19.02.2004 року було проведено позапланову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Комунального підприємства "Сімеїз" за період з 01.11.2002 року до 31.12.2003 року. По результатах перевірки був складений акт №365/26-20 від 19.02.2004 року.

                    Перевіркою були встановлені наступні порушення:

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” –заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток за перший квартал 2007 року в сумі 750,00 грн.;

- порушення вимог норм Положення про ведення касових операції в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України від 19.02.2001 року № 72;

- статей 2, 5, 7, 14, 15 Закону України „Про плату за землю” –неподання розрахунку земельного податку та несплата сум податку на землю, в результаті чого донараховано податку в сумі 40921,00 грн.

                    На підставі акту №365/26-20 від 19.02.2004 року податковою інспекцією  20.02.2004 року були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

-          №0000272601/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1050,00 грн., у тому числі, 750,00 грн. - за основним платежем, 300,00 грн. - за штрафними санкціями;

-          №0000292601/0 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 76030,00 грн.;

-          №000282601/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на землю в сумі 40921,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 20461,00 грн.

                    Крім того податковою інспекцією 18.04.2005 року були прийняті рішення №25 про стягнення коштів та продаж активів платника податків у рахунок погашення податкового боргу та №24-30 про стягнення податкового боргу з рахунку платника податків.

                    Державна податкова інспекція у місті Ялта Автономної Республіки Крим в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції під час визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №000282601/0 від 20.02.2004 року про визначення податкового зобов’язання з податку на землю в сумі 40921,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 20461,00 грн. неправильно застосував норми матеріального права. Так, податковий орган вважає, що оскільки земельні ділянки були передані позивачу, але правовстановлюючі документи оформлені не були, та використовувались у господарській діяльності тому позивач був зобов’язаний надавати до податкової інспекції розрахунок земельного податку та сплачувати податок на землю.

                    Позивач не згоден з постановою суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим №0000272601/0 від 20.02.2004 року, №000282601/0 від 20.02.2004 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 70250,00 грн., а також рішення №25 від 18.04.2005 року та №24-30 від 18.04.2005 року.

                    Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тому судова колегія вважає за необхідне переглянути постанову суду першої інстанції у межах зазначених у апеляційних скаргах.

                    Вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача,  обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

                    Так, податковим повідомленням-рішенням №000282601/0 від 20.04.2004 року позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з податку на землю в сумі 40921,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 20461,00 грн.

                    Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України „Про плату за землю” власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

                    Статтею 5 зазначеного Закону встановлено, що  об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

                    Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

                    Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Згідно з частиною 1 статті 124 Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

                    Відповідно до вимог частини 1 статті 125 Кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно з частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

                    Матеріалами справи підтверджено, що 12.12.2002 року на 8 сесії 24 скликання Сімеїзської селищної ради прийнято рішення №36, відповідно до якого на позивача покладені обов'язки щодо оформлення права власності за селищною радою на об'єкти комунальної власності з подальшою їх передачею на баланс позивача. Надані сторонами документи свідчать про те, що де-яки об'єкти комунальній власності , а саме : госпзона МГА, промзона Ленгес, нежитлові приміщення по вул. Радянській, майдан біля входу на набережну смт. Сімеїз та набережну смт. Сімеїз, набережна смт. Берегове, алея по вул. Радянській, набережна смт. Понізовка, були передані на баланс позивача відповідно до актів приймання - передачі.

                    Проте, як свідчать матеріали справи, а саме лист виконавчого комітету Сімеїзської селищної ради від 29.01.2007 року та листи Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 01.10.2004 року та 29.01.2007 року, Сімеїзською селищною радою будь-яких рішень про надання позивачу земельних ділянок не приймалось, а інформація про наявність правовстановлюючих документів на землю у Комунального підприємства "Сімеїз" у земельному кадастрі відсутня.

                    Відповідно до статті 13 Закону України „Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який згідно з пунктом 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 12.01.1993 року, включає дані реєстрації права власності, право користування землею та договорів оренди землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

                    Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

                    Оскільки податковою інспекцією не було надано доказів наявності у власності чи користуванні позивача земельних ділянок, тому судова колегія вважає, що Комунальне підприємство "Сімеїз" не є платником податку на землю, тому не зобов’язано надавати до податкових органів розрахунки земельного податку та сплачувати податок на землю. У зв’язку з викладеним податкове повідомлення-рішення №000282601/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на землю в сумі 40921,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 20461,00 грн. підлягає скасуванню.

                    Податковим повідомленням-рішенням №0000272601/0 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1050,00 грн., у тому числі, 750,00 грн. - за основним платежем, 300,00 грн. - за штрафними санкціями.

                    В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд неправомірно відмовив у задоволенні вимог щодо визнання вказаного вище повідомлення-рішення, оскільки відповідно до даних податкової декларації з податку на прибуток за звітний 2003 рік збитки підприємства склали 21500,00 грн.

                    Проте, судова колегія вважає необґрунтованими вимоги позивача, тому що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

                    При цьому позивачем в обґрунтування власних вимог не були надані докази використання бензину марки А-92, А-95, А-98 під час роботи автомобілів ГАЗ-53 та УАЗ-452 "Д", яки за технічними характеристиками  працюють на бензині марки А-76, А-80 відповідно.

                    Згідно з підпунктом „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

                    Оскільки перевіркою було встановлено завищення валових витрат підприємства, що призвело до заниження суми податкового зобов’язання з податку на прибуток, тому податковий орган правомірно визначив платнику податку суму податкового зобов’язання та застосував штрафні санкції на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону.

                    Таким чином, не вбачається підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №0000272601/0 від 20.02.2004 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1050,00 грн.

                    З матеріалів справи також вбачається, що податковим повідомленням-рішенням №0000292601/0 від 20.02.2004 року до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 76030,00 грн. на підставі пункту 2.17 Положення про ведення касових операції в національній валюті в Україні. Позивачем зазначене повідомлення-рішення оскаржувалось в частині застосування штрафних санкцій в сумі 70250,00 грн. за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки.

                    В акті перевірки зазначено, що позивачем у касу підприємства була отримана від Сафронова А.Н. за договорами позики у якості тимчасової безвідсоткової фінансової допомоги готівка на загальну суму 14050,00 грн. При цьому у порушення пункту 2.2 Положення сума коштів, отримана від Сафронова А.Н. оприбуткована не була.

                    Згідно з видатковими касовими ордерами від 19.09.2003 року №137 на суму 1000,00 грн. та від 23.09.2003 року №146 на суму 14050,00 грн. була здійснена виплата Сафронову А.Н. як повернення фінансової допомоги.

                    Перевіркою було встановлено, що Сафронов А.Н. здійснював оплату за вивіз відходів товариству з обмеженою відповідальністю „Комбинат”. За перевіряємий період Сафроновим А.Н. було пред’явлено до бухгалтерії підприємства 14 квитанцій до прибуткових ордерів товариству з обмеженою відповідальністю „Комбинат” на загальну суму 15050,00 грн. При цьому під час перевірки було встановлено, що фактично до каси підприємства готівкові кошти не надходили, оскільки Сафронов А.Н. оплатив послуги товариства з обмеженою відповідальністю „Комбинат” за власні кошти, а вже після цього уклав з підприємством договори позики, у зв’язку з чим йому були видані кошти з каси підприємства.

                    Позивач в апеляційній скарзі посилається на висновок судово-бухгалтерської експертизи №552 від 25.05.2004 року, у якому експерт дійшов висновку про відсутність порушення з боку позивача вимог Положення про ведення касових операції в національній валюті в Україні.

При цьому експерт робить висновок, що оскільки авансовий звіт не складався при сплаті за вивіз відходів товариством з обмеженою відповідальністю „Комбинат”, тому не може бути ні оприбуткованих, ні виданих під звіт коштів.

                    Проте, судова колегія з висновком експерта погодитись не може у зв’язку з наступним.

                    Відповідно до пункту 2.10 зазначеного Положення уся готівка, що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися в їх касах.

                    Пунктом 2.17 Положення встановлено, що до підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки.

                    Оскільки факт неоприбуткування готівкових коштів від Сафронова А.Н. в сумі 14050,00 грн. висновок експерта не спростовує та знайшов підтвердження під час здійснення перевірки та під час розгляду спору, тому до позивача повинні застосовуватись штрафні санкції на підставі пункту 2.17 Положення.

                    Пунктом 1 Указу Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

                    Таким чином судова колегія вважає правомірним застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 70250,00 грн. податковим повідомленням-рішенням №0000292601/0 від 20.02.2004 року.

                    В апеляційній скарзі позивач також зазначає про неправомірність прийняття податковою інспекцією рішень від 18.04.2005 року №25 про стягнення коштів та продаж активів платника податків у рахунок погашення податкового боргу та №24-30 про стягнення податкового боргу з рахунку платника податків. Позивач обґрунтовує власну думку тим, що суми які стягуються не є узгодженими.

                    Проте, як свідчать матеріали справи суми, які стягуються є податковим боргом підприємства, а відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

                    Оскільки сума податкового боргу позивачем сплачена не була, тому відповідно до вимог підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий орган здійснив за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.

                    Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішень Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим від 18.04.2005 року  №25 та №24-30.

                    Враховуючи викладене, судова колегія вважає апеляційні скарги Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим та Комунального підприємства "Сімеїз" такими, що не підлягають задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що прийнята відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права.

                    Керуючись статтею 195, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

                    1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Сімеїз" залишити без задоволення.

                    2. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

          2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.02.2007 року у справі № 2-22/18725-2006А залишити без змін.

                    Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення.

                    Ухвалу може бути оскаржено протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                            

Судді