АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
справа № 22-ц/2690/4217/2012 головуючий у 1-й інстанції: Бабко В.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного су ду м. Києва в складі:
головуючого: ГоловачоваЯ.В.
суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.
при секретарі: Охневській Т.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та процентів за договорами позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року,
встановила:
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та відповідачами 15 січня 2008 року, 28 березня 2008 року та 1 жовтня 2008 року укладені договори позики на загальну суму 50000 доларів США.
Оскільки відповідачі взятих на себе зобов'язань за договорами позики належним чином не виконали, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму неповер- нутої позики за договорами позики в розмірі 23860,96 доларів США, що за курсом НБУ становить 190260 грн. 14 коп. та проценти за користування позикою в розмірі 10421,28 доларів США, що за курсом НБУ становить 83096 грн. 16 коп., а всього: 273356 грн. 30 коп.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики в сумі 273356 грн. 30 коп. та судові витрати в розмірі 1700 грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України її неявка не перешкоджає розглядові справи.
ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що спір судом вирішений правильно.
Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в цих межах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 15 січня 2007 року ОСОБА_1 за договором позики передав у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які останні
зобов'язувались повернути до 15 квітня 2007 року зі сплатою щомісячних відсотків за користу-вання позикою у розмірі 2,5% від суми позики.
28 березня 2007 року ОСОБА_1 за договором позики передав у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які останні зобов'язались повер- нути до 28 жовтня 2007 року зі сплатою 2,5% щомісячно за користування позикою.
1 жовтня 2008 року за договором позики ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_6, ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 7000 євро, які останні зобов'язались повернути до 15 жо-втня 2008 року в сумі 10000 доларів США, а також проценти за користування грошовими кош-тами виходячи із 2,5% на місяць.
На підтвердження отримання вказаних сум грошових коштів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надали ОСОБА_1 відповідні розписки.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачі належним чином взятих на себе зобов'язань за договорами позики не ви-конали, на них слід покласти обов'язок повернути суму позики та сплатити проценти за корис-тування позикою у солідарному порядку. При цьому, суд першої інстанції повністю погодивсяіз розрахунком заборгованості наданим позивачем, відповідно до якого сума неповернутих ко-штів з урахуванням нарахованих процентів за договорами позики становить 273356 грн. 30 коп.
Однак з таким висновком суду повністю погодитись не можна.
Згідно з вимогами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикода-вець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визна-чені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позичальникові таку ж сумугрошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його
умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує пe-редання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, як-
що інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встано-
влюється договором, (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частина перша статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повер-
нути піззикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими
ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані
йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як убачається із матеріалів справи, за умовами укладеного між сторонами договору по-
зики від 15 січня 2007 року, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7
грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які останні зобов'язувались повернути до 15 квітня
2007 року зі сплатою щомісячних відсотків за користування позикою у розмірі 2,5% від суми
позики.
Таким чином, за умовами цього договору відповідачі повинні були повернути позивачу
20000 доларів США та сплатити проценти за користування позикою в сумі 1500 доларів США
(20000 х 2,5% х 3 місяці = 1500), а всього 21500 доларів США.
За умовами укладеного договору позики від 28 березня 2007 року, ОСОБА_1 пе-редав у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 20000 доларів США, які останні зобов'язались повернути до 28 жовтня 2007 року зі сплатою 2,5% щомісячно за корис-тування позикою.
Отже, за умовами цього договору відповідачі повинні були повернути позивачу 20000 доларів США та сплатити проценти за користування позикою в сумі 3500 доларів США (20000 х 2,5% х 7 місяців = 3500), а всього 23500 доларів США.
За умовами укладеного договору позики від 1 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 пе-редав у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 7000 євро, які останні зо-бов'язались повернути до 15 жовтня 2008 року в сумі 10000 доларів США зі сплатою 2,5% на місяць.
Отже, за умовами цього договору відповідачі повинні були повернути позивачу 10000
доларів США та сплатити проценти за користування позикою в сумі 125 доларів США (10000 х
2,5% х 0,5 місяця = 125), а всього 10125 доларів США.
Таким чином, за трьома договорами позики відповідачі мали повернути позивачу 55125
»арів США (21500 + 23500 + 10125 = 55125).
Установлено, що відповідачами за договорами позики повернуті позивачу наступні гро- шові кошти:
15 лютого 2007 року - 500 доларів США;
28 березня 2007 року - 500 доларів США;
9 травня 2007 року - 1000 доларів США;
15 травня 2007 року - 500 доларів США;
15 червня 2007 року - 500 доларів США;
23 серпня 2007 року - 1000 доларів США;
11 вересня 2007 року - 1000 доларів США;
29 вересня 2007 року - 1000 доларів США;
23 листопада 2007 року - 9200 доларів США;
30 січня 2008 року - 2000 доларів США;
15 лютого 2008 року - 15000 доларів США;
I грудня 2009 року - 3717,47 доларів США;
4 грудня 2009 року - 4099,38 доларів США;
II грудня 2009 року - 869,56 доларів США;
18 лютого 2010 року - 5000 доларів США;
30 квітня 2010 року - 8100 доларів США.
Таким чином, за укладеними договорами позики відповідачами повернуті позивачу грошові кошти в сумі 53986,41 доларів США.
Вказана сума повернутих коштів сторонами не заперечувалась.
Оскільки за трьома договорами позики відповідачі мали повернути позивачу 55125 доларів США, при цьому повернули 53986,41 доларів США, то сума заборгованості за договорами позики становить 1138,59 доларів США (55125 - 53986,41 = 1138,59), що за курсом НБУ станом на 31 травня 2012 року (час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) становить 9100 грн. 18 коп.
Доказів того, що дія укладених між сторонами договорів позики після закінчення його строку була продовжена на тих же умовах, зокрема, що стосується розміру процентів, які підлягають сплаті відповідачами, не подано і на такі обставини ніхто, в тому числі позивач не посилався.
Виходячи з наведеного, положень ст.ст. 530, 598, 1048 ЦК України після закінчення строку дії відповідного договору позики (15 квітня 2007 року; 28 жовтня 2007 року; 15 жовтня
2008 року) у відповідачів припинився обов'язок по виплаті позивачу процентів по відповідному договору позики незалежно від виконання ними зобов'язання в частині повернення самої позики.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача процентів за договорами позики після закінчення строку їх дії відсутні.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, розмір заборгованості за договорами позики, що стягнута солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 зменшенню з 273356 грн. 30 коп. до 9100 грн. 18 коп.
Крім того, підлягає виключенню з резолютивної частини рішення посилання на статтю 625 ЦК України як норму матеріального права на підставі якої вирішено справу, оскільки за змістом ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому вимог про стягнення інфляційний втрат на трьох процентів річних за невиконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України позивачем не заявлялось.
З урахуванням положень ч. 5 ст. 88 ЦПК України апеляційний суд змінює і розподіл судових витрат.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року змінити, змен-шити розмір заборгованості, що стягнута солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з 273356 грн. 30 коп. до 9100 грн. 18
коп., судових витрат з 1820 грн. до 60 грн. 61 коп.
Виключити із мотивувальної частини рішення посилання на статтю 625 ЦК України як
норму матеріального права на підставі якої вирішено справу.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 грудня 2011 року
залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене
в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримі-нальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до
цього суду касаційної скарги.
Головуючий :
Судді: