АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-Ц-5298 / 2011 р Головуючий 1 інстанції Вергун І.В.

Категорія: соціальні виплати Доповідач: Даниленко В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2011 року        м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів:        Малінської С.М., Швецової Л.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії та інвалідом 3-ї групи, у зв’язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ «Про статус та соціаль­ний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він, як інвалід війни 3-ї групи має право на одноразову щорічну грошову допомогу до 5-го травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Однак, протягом 2007-2009 років щорічна допомога на оздоровлення та грошова допомога до 5-го травня ви­плачувалися йому в заниженому розмірі.

Посилаючись на вказані обставини, а також на відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області у перерахунку зазначених соціальних виплат, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов’язати останнього усунути зазначені порушення, здійснивши відповідний перерахунок та виплату йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки від­повідно до вимог ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з кратного розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати, та щорічної одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком, на момент виплати за тіж самі роки.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 500 грн. у рахунок відшкодування мо­ральної шкоди, завданої йому бездіяльністю останнього.

Відповідач заявлений до нього позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов’язано відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харків­ської області здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки відповідно до положень ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти заявлених позивачем вимог судом першої інстанції відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права ставиться питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні заявленого позову в повному обсязі за його безпідставністю.

При цьому в обгрунтування свої скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи рі­шення у справі, безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги, зобов’язавши відповідача здійснити перера­хунок виплаченої тому щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки нарахування та виплата останньому цієї со­ціальної допомоги здійснювалася в суворій відповідності до приписів відповідних постанов Кабінету Міністрів України, що регулюють зазначені питання.

Позивач рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не оскаржив і письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Ураховуючи положення Закону України від 2 грудня 2010 року № 2748 -VI «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності з 30 грудня 2010 року, апеляційна скарга прийнята до розгляду

судом апеляційної інстанції та розглядається судовою колегією судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (п.п.1, 2 ч.І ст. 197 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення у відповідності до ст. 195 КАС України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Управління праці та соціаль­ного захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області підлягає частковому задоволенню, а рішеня суду першої інстанції, ухвалене по справі, частковій зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду.

Підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права (п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України).

Як встановлено судом, і ця обставина сторонами спору не заперечується, позивач ОСОБА_1 є учасни­ком ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії та інвалідом 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв’язку з чим має право на виплату щорічної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі: Закон) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення (ч. 5 ст. 48 Закону).

Зі змісту Закону № 796-ХІІ вбачається, що на Кабінет Міністрів України не покладався обов’язок по змен­шенню сум допомоги, встановлених Законом.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 48 Закону № 796-ХІІ.

Проте, як встановлено судом, усупереч вимогам вказаного Закону, який пов’язує розмір цих соціальних ви­плат із мінімальною заробітною платою, у 2008-2009 роках відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 та від 12 липня 2005 року № 562, тобто в меншому розмірі ніж передбачено Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх поса­дові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нор­мативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, суд першої інстанції вірно врахував те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

При цьому, приймаючи рішення у справі по суті виниклого спору, суд вірно зазначив про те, що розмір ви­плат, передбачений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи» визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи», а ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які пост­раждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щоріч­на допомога на оздоровлення у розмірі 4-х мінімальних заробітних плат.

У зв’язку з наведеним висновки суду першої інстанції у частині, що стосується необхідності здійснення ви­плат позивачеві разової грошової допомоги на оздоровлення за 2008-2009 роки за правилами статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є правильними і такими, що ґрунтується на законі.

Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що дію положень статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у роз­мірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Судом встановлено, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги на оздоровлення у червні 2007 року в розмірі 90 грн. 00 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562.

Зупинення дії положень статті 48 Закону У країни «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституцій­ним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007.

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції У країни та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконс­титуційність.

На момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів у червні 2007 року, положення Закону України «Про Держа­вний бюджет України на 2007 рік» були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України, як зазначалося вище, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року не може бути визнане цілком законним і обгрунтованим, а тому судова колегія вважає за необхідне, задовольнити частково апеляційну скаргу відповідача та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України змінити це судове рішення, скасувавши його в частині, що стосується задоволенння вимог позивача про перерахунок та виплату йому щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік у відповідності з ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи», та постановивши в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову в їх задоволенні.

На підставі викладеного та керуючись абз. 15 п. 1 розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 160, 167, 195, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. 207, 210-212, 254 КАС України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області - задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року - змінити, скасувавши це судове рішення в частині, що стосується задоволення заявлених позивачем вимог про перерахунок та виплату йому щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та відмовивши у задоволенні цих позовних вимог в зазначеній частині за їх безпідставністю.

У решті рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: