Номер провадження: 22-ц/785/5480/18

Номер справи місцевого суду: 520/1193/18

Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2018 року м. Одеса

Справа № 520/1193/18

Провадження №22-ц/785/5480/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Калараш А.А.,

суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

позивач та законний представник позивача - ОСОБА_3, діюча в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4,

відповідач - Київський відділ поліції у м.Одеса Головного управління національної поліції в Одеській області,

відповідач - Головного управління національної поліції в Одеській області

розглянувши у порядку, передбаченому ст. 369 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Коваленко О.Б. 17 квітня 2018 року в м. Одесі,

встановив:

У січні 2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, діюча в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, звернулися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади.

Позивачі посилалися на те, що СВ Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження №12015160480001306 від 21 березня 2015 року.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2018 року у справі №520/5252/15 визнано бездіяльність слідчого СВ Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області.

Станом на час подання позову вказане кримінальне провадження не закінчене. У зв'язку з бездіяльністю слідчого строк досудового розслідування порушений, права позивачів не захищені та не поновлені.

Позивачі просили стягнути з рахунків головного управління національної поліції в Одеській області код ЄДРПОУ 40108740, на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 гривень.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2018 року у справі №520/1193/18 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, не вірно тлумачив закон, який підлягає застосуванню, не залучив до участі у справі ДКСУ та проігнорував Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в частині списання коштів з рахунків державного органу.

Відзив представника ГУНП в Одеській області на апеляційну скаргу мотивований тим, що відповідно до закону та правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанову №6-440цс16 від 25.05.2016 року, шкода, завдана фізичній особі бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України, незалежно від вини цієї особи. А кошти повинні стягуватися за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Тому Державне казначейство України, яке є розпорядником державних коштів, повинно бути другим відповідачем по даній справі.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до малозначних.

Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не заявив позовні вимоги про стягнення шкоди до Державного казначейства України, тому суд розглянув справу на підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступного.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу) - правова позиція Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у цивільній справі № 6-440цс16.

Судом встановлено, що СВ Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження відомості про яке внесено в ЄРДР №12015160480001306 від 21.03.2015 року, заявник ОСОБА_3 Відомості про кримінальний злочин за заявою ОСОБА_3 внесено до ЄРДР №12015160480001306 за ознаками ч. 1, ст. 190 КК України, за містом вчиненого злочину: особа яка вчинила злочин - ОСОБА_7, шахрайським шляхом заволодів частиною домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 /а.с. 4/.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 30.01.2018 року скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо розгляду клопотання від 19.01.2018 року за № Є-136 у досудовому кримінальному провадження №12015160480001306 задоволено, визнано бездіяльність слідчого та зобов'язано слідчого, який здійснює досудове розслідування, розглянути клопотання ОСОБА_3 від 19.01.2018 року за №Є-136 в порядку та у спосіб, визначений КПК України /а.с. 8/.

31.01.2018 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 в інтересах малолітньої ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до Головного управління національної поліції в Одеській області про стягнення на свою користь моральної шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» /а.с.1-3/.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою.

Положеннями Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом необхідно притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Казначейство здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету для відшкодування (компенсації) - шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень та інше.

Казначейство здійснює безспірне списання кошті державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1)шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2)шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачі не зверталися з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади, до Державного казначейства України.

Згідно вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 13 ч. 3 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Залучення до участі у справі співвідповідача та заміна неналежного відповідача регулюється ст. 51 ЦПК України , якою визначено: ч. 1 - суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

ч.2- якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

ч.3 - після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

ч.4 - про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

ч.5 - відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачі протягом всього часу розгляду справи не бажали залучати до участі у справі належного відповідача Державне казначейство України.

Тому посилання апеляційної скарги на неправильне застосування та тлумачення нормативних актів є безпідставними.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Положеннями п.5 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2. ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз'яснення, яке міститься у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом,у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Ні позовні вимоги, ні матеріали справи, ні апеляційна скарга не містять доказів на підтвердження наявності моральної шкоди позивачів, як того вимагає вищевказаний закон.

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, оскільки постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Керуючись ст. ст. 274, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2»г» ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 11.09.2018 року.

Судді апеляційного суду

Одеської області: А.А. Калараш

С.О.Погорєлова

О.М. Таварткіладзе