ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2009 р. Справа № 2-а-3758/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
Дмитришеної Руслани Миколаївни
при секретарі судового засідання: Подолян Наталії Вікторівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2
відповідача : Стахової Анжеліки Аркадіївни, Лисака Андрія Романовича, Кузьменка Володимира Омеляновича
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації
про: скасування наказу від 03.09.2009р. № 191 - к, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління освіти та науки Вінницької обласної державної адміністрації про скасування наказу від 03.08.2009 року № 191-к, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009 року скасовано наказ управління освіти та науки Вінницької облдержадміністрації від 26.12.2008 року №418-к та поновлено на роботі ОСОБА_2 Копію даної постанови позивачкою отримано 30 липня 2009 року, з наказом про поновлення на посаді вона була ознайомлена 31.07.2009 року, а вже 03.08.2009 року відповідно до наказу №191-к її звільнено з посади за прогул у період з 16 по 30 липня 2009 року. Позивачка вважає наказ від 03.08.2009 р. №191-к таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, без об’єктивного врахування всіх обставин та таким, що порушує її законні права та інтереси, а тому просить суд скасувати його. Крім того, позивачка вважає, що дії керівництва управління призвели до погіршення стану її здоров’я і, як наслідок, значних матеріальних витрат з її сторони, пов’язаних з лікуванням. Завдану їй моральну шкоду позивачка оцінила в розмірі 30 000 гривень. Тому вона просить суд також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 30 000 гривень та матеріальну шкоду в розмірі 2 600 гривень.
Позивачка в судових засіданнях позов підтримала у повному обсязі та просила суд задовольнити його, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях № 2813/01 від 16.09.2009р. (а.с. 35-38), відповідно до яких вони просять відмовити у його задоволені, мотивуючи свою позицію тим, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та не підлягають задоволенню. При звільненні ОСОБА_2 з роботи не було допущено жодних порушень законодавства. 16.07.2009 року рішення Київського апеляційного адміністративного суду виконано в добровільному порядку і, відповідно до наказу № 172-к від 16.07.2009 року ОСОБА_2 була поновлена на посаді. Про це був повідомлений колектив та надіслано відповідний лист на адресу ОСОБА_2 Однак, в цей день та наступні дні ОСОБА_2 до роботи не приступила, про що були складені відповідні акти працівниками управління.
Дії ОСОБА_2 щодо вчинення нею прогулів були свідомими, обдуманими у сподіванні, що їй, відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду, буде сплачена заробітна плата за весь період з моменту вступу в дію рішення незалежно від часу прибуття на роботу, а в матеріалах позовної заяви зроблені спроби сфабрикувати та сфальсифікувати факт хвороби. Оскільки при звільненні ОСОБА_2 не було допущено порушень діючого законодавства, не може йти мова про заподіяння їй моральної та матеріальної шкоди, а тому в позові слід відмовити в повному обсязі.
В ході судового розгляду в якості свідків судом допитано Івасюка Ігоря Дмитровича – начальника управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації; Дорош Олену Кирилівну – головного спеціаліста відділу загальної середньої та дошкільної освіти управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації; Кутову Валентину Петрівну – методиста навчально – методичного центру професійно – технічної освіти у Вінницькій області.
Зі слів свідків, в другій половині дня 15.07.2009 року начальник управління повідомив, що ОСОБА_2 поновлено на посаді провідного спеціаліста сектору вищої школи. Начальник відділу дав доручення підготувати робоче місце ОСОБА_2 з метою недопущення створення конфліктної ситуації. В період з 16.07.2009 року по 30.07.2009 року працівниками управління було складено акти про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці.
03.08.2009 року на засіданні профспілкового комітету розглядалось подання начальника управління на звільнення ОСОБА_2 з посади провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів в зв`язку з прогулом без поважних причин. Під час проведення засідання профкому ОСОБА_2 не надано жодного документу та пояснень з приводу відсутності її на робочому місці. Про наявність будь - яких документів на підтвердження поважності причин її відсутності на робочу місці вона також не повідомила при наданні пояснень начальнику управління.
Заслухавши пояснення позивачки та заперечення представників відповідача, показання свідків, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст. 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.98р. «Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») встановив, що особливістю правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок. Проте, найбільш соціально важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним поняттям «засади регулювання праці і зайнятості», визначається лише законом.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно нього (ст. 4 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України "Про державну службу".
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених даною статтею.
Як встановлено під час судового розгляду, відповідно до рішення Київського апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №2-а-691/09/0270 від 15.07.2009 року (а.с. 6-10), скасовано наказ управління освіти та науки Вінницької обласної державної адміністрації від 26.12.2008 року №418-к, поновлено ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти та науки Вінницької обласної державної адміністрації та стягнуто з управління освіти та науки Вінницької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 середній заробіток за вимушений прогул в розмірі 8879 гривень. Постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 1366 гривень допущена до негайного виконання.
На виконання вказаного рішення 16 липня 2009 року начальником управління освіти та науки Вінницької облдержадміністрації видано наказ №172-к (а.с. 11) про поновлення з 16.07.2009 року ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти та науки Вінницької обласної державної адміністрації.
Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що про видання зазначеного вище наказу позивачку було повідомлено листом, оскільки жодного доказу в підтвердження цієї обставини суду надано не було.
З даним наказом ОСОБА_2 ознайомлена 31 липня 2009 року, про що свідчить її підпис на зазначеному вище наказі. Однак, не погоджуючись з формулюванням, а саме - з датою поновлення, позивачка зазначила на наказі свої зауваження.
31 липня 2009 року начальником управління підписано інший наказ №186-к (а.с. 12), відповідно до якого скасовано пункт 2 наказу по управлінню освіти та науки облдержадміністрації від 16.07.2009р. №172-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_2.» та викладено його у наступній редакції: «Поновити з 01.01.2009 року ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності».
Згідно з вимогами частини п’ятої статті 235 Кодексу законів про працю України прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Виконання рішення вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов’язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення працівника (частина перша статті 77 Закону України «Про виконавче провадження»).
З аналізу наведених вище норм вбачається, що питання, пов’язане з фактом поновлення на роботі відповідно до рішення суду, вирішується в наступній послідовності: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 р. №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом протиправним.
Отже, поновлення на роботі відбувається не з дати винесення судом рішення про таке поновлення, а з дати звільнення працівника, яка, відповідно до цього рішення, визнається недійсною, а фактичним виконанням рішення суду про поновлення на посаді є момент допущення працівника до виконання попередніх обов’язків.
Суд вважає, що в даному випадку моментом допущення до роботи є ознайомлення позивачки з наказом про її поновлення. Враховуючи те, що відповідач самостійно скасував пункт 2 наказу від 16.07.2009р. №172-к про поновлення ОСОБА_2 з 16.07.2009 року на посаді, відповідно до наказу від 31.07.2009 року №186-к її було поновлено з 01.01.2009 року та із зазначеними вище наказами ОСОБА_2 ознайомлено 31 липня 2009 року, тобто моментом її фактичного допущення до виконання попередніх обов’язків є саме 31 липня 2009 року.
Як вбачається з оскаржуваного наказу від 03.08.2009 року №191-к (а.с. 13), 03 серпня 2009 року позивачку буо звільнено із займаної посади за прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, згідно п.4 статті 40 КЗпП України. Як вбачається із згаданого наказу та актів (а.с. 67-76) ОСОБА_2 була відсутня на роботі у період з 16 по 30 липня 2009 року, що і стало підставою для звільнення її з посади відповідно до п.4 статті 40 КЗпП України.
Під час судового розгляду даної адміністративної справи, а саме - в судовому засіданні 16 вересня 2009 року, представниками відповідача надано суду копію наказу від 15.09.2009 року №293-к (а.с. 27), відповідно до якого третій абзац наказу по управлінню освіти та науки від 03.08.2009 року №191-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2.» викладено у наступній редакції: «На виконання постанови суду видано відповідні накази по управлінню освіти і науки від 16.07.2009 р. №172-к та від 31.07.2009 р. №186-к, якими ОСОБА_2 поновлена з 01.01.2009 року на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності. Однак, з 16.07.2009 року по 24.07.2009 р. без поважних причин ОСОБА_2 була відсутня на роботі, про що складені відповідні акти».
Данні зміни були внесені в зв’язку з тим, що після звернення позивачки з даним позовом до суду, відповідачу стало відомо про те, що у період з 27 по 31 липня 2009 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні, про що свідчить виписка з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.с. 16).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене та те, що ОСОБА_2 була допущена до виконання попередніх обов’язків 31 липня 2009 року, суд прийшов до висновку, що її відсутність на робочому місці у період з 16 по 24 липня 2009 року не є прогулом, а тому відсутні законні підстави для звільнення позивачки із займаної посади відповідно до п.4 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Частиною 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і його скасування.
Встановивши обставини справи, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням положень статті 167 КАС України, суд прийшов до висновку, що позовну вимогу щодо скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 слід задовольнити, шляхом визнання протиправним та скасування наказу від 03.08.2009 року № 191-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2.»
Частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про поновлення ОСОБА_2 на роботі з 03.08.2009 року на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації.
Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З огляду на вказану норму суд прийшов до висновку про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у період з 03.08.2009 року по 29.12.2009 року включно.
Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
У статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень.
З приводу заподіяння моральної та матеріальної шкоди, позивач в позовній заяві зазначила, що звільнення призвело до постійного нервового напруження, яке спричинило різке погіршення стану здоров’я, захворювань серцевого характеру, загострення гіпертонічного кризу, поновлення проблем із хребтом, постійним безсонням. Крім того, у зв`язку із повторним звільненням, ОСОБА_2 знову втратила засоби для свого існування та своєї сім`ї, чим спричинено моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. та матеріальну шкоду, пов`язану з лікуванням, в розмірі 2 600 грн.
Однак, в ході розгляду справи позивачкою не надано суду будь-яких доказів в підтвердження факту завдання та існування моральної шкоди, не було визначено, з яких саме міркувань позивачка виходить, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 30 000 гривень, чому саме ця сума є відповідним відшкодуванням. Крім того, позивачкою не доведено причинно - наслідковий зв'язок між діями відповідача та її моральними стражданнями і різким погіршенням стану здоров`я.
Виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 256 КАС України постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплат заробітної плати у відносинах публічної служби, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню.
З огляду на зазначене вище суд прийшов до висновку, що постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та нарахування і виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Частиною 2 статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача і у справах про поновлення на публічній службі.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність прийняття ним наказу від 03.08.2009 року №191-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2В.»
Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації № 119 - к від 03.08.2009 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи.
Поновити ОСОБА_2 на роботі з 03.08.2009 року на посаді провідного спеціаліста сектору вищих навчальних закладів, науки та інтелектуальної власності управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації.
Зобов`язати управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у період з 03.08.2009 року по 29.12.2009 року включно.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та нарахування і виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 04.01.10
Головуючий суддя Поліщук Ірина Миколаївна
Судді: Аліменко Володимир Олександрович
Дмитришена Руслана Миколаївна