АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-98/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєв О.В.
Суддя-доповідач: Крилова О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Бабак А.М.
Спас О.В.
при секретарі Семенчик О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, сектора громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб Хортицького РВ, третя особа – ДКП «ВРЕЖО №8», про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, третя особа – ДКП «ВРЕЖО №8», про вселення, -
ВСТАНОВИЛА :
У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, сектора громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб Хортицького РВ, третя особа – ДКП «ВРЕЖО №8», про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1, та зняття з реєстрації.
В позові зазначала, що 30.03.2006 року рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя їй було відмовлено у визнанні відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням, та цим же рішенням їх було вселено у спірну квартиру. Проте після набрання рішенням законної сили вони не вселилися, виконавчий лист не отримували, та оскільки розходи по спірній квартирі не оплачували, то вважає, що з 30.03.2006 року втратили право користування вказаним житловим приміщенням.
У березні 2009 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа – ДКП «ВРЕЖО №8», про вселення в квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що крім спірного не мають іншого житла, вимушено мешкають у зйомній квартирі, відповідач встановивши металеві двері, ключів їм не надала
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.
Вселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 звернулася до суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, провадження в частині зустрічного позову закрити.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела факт наявності у відповідачів іншого житла у власності або користуванні на законних підставах. Проте, основний позов заявлено на підставі ст. 71 ЖК і предметом доказування в справі було не наявність або відсутність житла у відповідачів, а причини їх тривалого( понад 6 місяців) не проживання у спірній квартирі.
Одночасно судом зазначено, що позивачі не відмовилися від спірного житла та не проживають в квартирі з поважних причин.
Разом з тим судом взагалі не зазначено, які саме причини не проживання відповідачів за спірною адресою визнані судом поважними.
Як видно з матеріалів справи спірна квартира складається з трьох кімнат, у яких проживає лише позивачка. Жодних причин, які перешкоджали б відповідачам вирішувати питання про вселення, обмін, зміну умов договору найму тощо не встановлено.
Посилання апелянтів на те, що позивачкою були встановлені металеві двері, які унеможливлювали їх вселення безпідставні.
Адже з березня 2006 року відповідачі були вселені у спірну квартиру рішенням суду, але не зверталися ані за добровільним ані за примусовим виконанням такого рішення.
Жодних поважних причин, які перешкоджали б їм протягом такого тривалого часу звернутися до ДВС для виконання рішення про вселення – відповідачами не зазначено.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України у постанові №2 від 12.4.1985р. „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 2 вiд 10.03.89, N 13 від 25.12.92,N 15 від 25.05.98 ), у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Наявність рішення суду про право громадянина користуватися жилим приміщенням не є перешкодою до розгляду і задоволення позову про визнання його таким, що втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.
Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
За матеріалами справи та поясненнями відповідачів, вони не оспорюють той факт що не проживають у спірному приміщенні і не вселялися в нього після ухвалення в 2006 році рішення про їх вселення. До суду з новим позовом про вселення вони звернулися лише після того, як позивачка ОСОБА_3 після спливу майже трирічного строку знов звернулася до суду з позовом про визнання їх такими, що втратили право користування спірним житлом.
Суд першої інстанції виходячи, як зазначено у рішенні суду, з засад справедливості послався на те, що у відповідачів відсутнє інше житло і не доведено, що вони мають житло у власності або користуванні. Проте суд не врахував, що у відповідності зі ст. 61 ч. 1 ЦПК обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
Відповідач ОСОБА_4 зазначив, що він має на праві власності житло в м. Пологи , там же в м. Пологи проживають відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Вони мають там сім’ї, місце роботи, проживають тривалий час. Так, відповідач ОСОБА_5 пояснив, що проживає у м. Пологи, де оселився з 1998р. Всі відповідачі зазначили, що проживають за договорами найму, хоча і не можуть надати відповідні докази, за їх поясненнями проживають у родичів.. За таких обставин, їх послання на те, що вони лишилися без даху над головою не відповідають фактичним обставинам справи і жодних підстав для визнання поважними причин їх тривалої відсутності на спірній жилплощі судова колегія не вбачає.
Відповідачі не вчинили жодних дій, які б свідчили про їх зацікавленість у спірному житлі, так, вони не звертались за примусовим виконанням рішення про їх вселення, не сплачували квартирну плату та комунальні послуги, не підшукували варіанти обміну житла або визначення порядку користування ним.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна вважити законним, обґрунтованим та переконливим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловою площею у спірній квартирі.
Вирішуючи питання про часткове задоволення позову, судова колегія виходить з того, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаний або оспорюваних прав , свобод чи інтересів (ст. 3 ЦПК). Вимагаючи в позові зобов’язати третю особу – відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб, зняти відповідачів з реєстрації по вул.. Рубана 14 кв 112, позивачка не зазначила, що цим відділом порушені її права і є підстави для примусового покладення на них такого обов’язку. Крім того, зазначений відділ не залучений до справи у якості відповідача, отже не може бути зобов’язаний рішенням суду до вчинення будь-яких дій.
Посилання апелянта на те, що зустрічний позов про вселення не може розглядатися судом і провадження в цій частині має бути закрито, є безпідставними. З зустрічного позову вбачається, що на час розгляду справи можливість примусового виконання рішення суду від 30 березня 2006 року втрачена, а в позові зазначені нові обставини, які нібито перешкоджали вселенню відповідачів після 30 березня 2006 року. Тож в цій частині провадження не може бути закрито, проте зустрічний позов не підлягає задоволенню, як такий, що не доведений та не ґрунтується на законі.
Керуючись ст.ст. 309, 314. 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 листопада 2009 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про вселення – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :