АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-Ц-2669 / 2010 р. Головуючий: 1 інстанції ОСОБА_1.

Категорія: пенсійні Доповідач:        Даниленко В.М

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2010 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі: Головуючого: судді - Малінської С.М.,

Суддів:        Даниленка В.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі : Соколовій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скар­гою Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Чер- вонозаводського районного суду м. Харкова від 10 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2009 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що вона відноситься до категорії громадян «діти війни» та має право на щомісяч­ну доплату (підвищення) до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі Закону України від 18 листопада 2004 року N 2195-ІУ «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, не зважаючи на це, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводсько­му районі м. Харкова (де вона перебуває на обліку), такий перерахунок пенсії не проводить і підвищену пенсію їй не виплачує.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка ОСОБА_2 просила суд зобов’язати відповіда­ча здійснити відповідний перерахунок виплачуваної їй пенсії за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року та забезпечити виплату виниклої заборгованості за цей період.

Відповідач заявлений позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 липня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд зобов’язав Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова здійснити перерахунок виплачуваної позивачці пенсії з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пен­сії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне стра­хування», та провести відповідні виплати за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Хар­кова з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права ставиться питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення по справі нового рі­шення про відмову в задоволенні заявленого позову за його безпідставністю.

Перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення з урахуванням поло­жень частини 1 Закону України від 18.02.2010 року № 1991-У1 «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуа­льного права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи виниклий правовий спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спір­них правовідносин та закон їх регулюючий.

Згідно з Положенням «Про Пенсійний фонд України» Пенсійний фонд України є центральним ор­ганом виконавчої влади, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Прези­дента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та зако­нів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Як встановлено по справі, позивачка ОСОБА_2 перебуває на пенсійному обліку у відповідача, отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дити­ни війни.

Згідно зі ст. 6 Закону України від 18 листопада 2004 року N 2195-1V «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на ЗО % від мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою при­ведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 За­кону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, у подальшому Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-1V «Про внесення змін до За­кону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6-у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погод­женням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

ОСОБА_3 був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.

Конституційний Суд України в Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас вре­гульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо пов­ного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову по­чала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як ви­значив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погод­женням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році фактично не настали, позивачка не вправі претендувати на таке підвищення в цьому році.

Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується лише особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни,

гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 За­кону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 За­кону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі поло­ження, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, із 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік» як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв’язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою - статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього Рішення ві­дновлено право громадян, маючих статус дітей війни, на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин, враховуючи наведене вище судова колегія вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи виниклий між сторонами спір та задовольняючи заявлений позов частково, правомірно ви­ходив із того, що Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України від 18 листопада 2004 року N 2195-ІУ «Про соціа­льний захист дітей війни» і здійснити позивачці відповідні нарахування (за той періоду часу, коли дія цієї норми не була призупинена та була відновлена), але на порушення зазначеної статті таких нараху­вань не проводило, чим порушило законні права позивачки.

При цьому суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги заперечення відповідача щодо невре- гульованості механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та визнав, що обчислення розрахунку підвищення до пенсії необхідно проводити з визначеного ч.І ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії, то ці доводи апелянта в даному випадку судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки зазначена обставина не є підставою для невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, так як реалізація позивач­кою свого права на підвищення пенсії, яке базується на Законі України, не може бути поставлена в залеж­ність від бюджетних асигнувань.

Інші доводи апеляційної скарги, наведені в її обґрунтування, є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого правового спору, не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправиль­не застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317,

319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харко­ва - відхилити.

Постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 липня 2009 року - залишити без

змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: