|
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
|
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
|
"10" серпня 2006 р. |
Справа № 25/18-06-116А |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Судді-доповідача: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,
при секретарі - Волощук О. О.,
за участю представників:
від позивача -СПД -фізичної особи -ОСОБА_1 - не з'явився,
від відповідача -Одеської міської ради - не з'явився,
від відповідача -Приморської райадміністрації Одеської міської ради -Чикова Г.В.,
від 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради -Олійніченко Т.А.,
від скаржника - особи, яка не приймала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, - ОСОБА_2 -ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційні скарги фізичної особи ОСОБА_2 (м. Одеса) та Приморської райадміністрації Одеської міської ради (м. Одеса)
на постанову господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р.
у справі № 25/18-06-116А
за позовом СПД -фізичної особи -ОСОБА_1, м. Одеса
до Одеської міської ради, м. Одеса та Приморської райадміністрації Одеської міської ради, м. Одеса
3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача -Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, м. Одеса
про скасування рішень,
ВСТАНОВИЛА:
26.12.2005 р. (вх. №14598) СПД -фізичною особою -ОСОБА_1 у господарському суді Одеської області пред'явлено адміністративний позов до Одеської міської ради про скасування рішень Одеської міської ради №№1301-ХХІУ, 2040-ХХІУ від 11.07.2003 р. і 17.12.2003 р. про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р., у частині реалізації Приморською райадміністрацією об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3-7, т.1). Свої вимоги вона мотивувала наступним.
11.07.2003 р. і 17.12.2003 р. Одеською міською радою були прийнятті два рішення №№1301-ХХІУ, 2040-ХХІУ про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р. -сараїв, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Про зазначені рішення позивач узнав тільки 04.10.2005 р.. Відповідач вищезазначеними рішеннями позбавив позивача можливості входу у магазин, так як один з сараїв, вказаних у рішенні, розташований на місці входу у магазин, що належить позивачу на праві власності. Позивачем, після проведеного міжвідомчою комісією міськвиконкому обстеження земельної ділянки, передбаченого для будівництва салону -магазину, були витрачені значні грошові кошти і зібрані усі необхідні документи для будівництва салону -магазину, а саме: отримана згода Одеського міського управління земельних ресурсів на розробку проекту відводу земельної ділянки; виготовлений і узгоджений робочий проект салону -магазину; розроблений і узгоджений в УАГ архітектурно -планувальна будівля і паспорт на проектування об'єкту, в якому вказано „дві добудови -трьох і двоповерхові, запроектовані між існуючими домами ІНФОРМАЦІЯ_1, а одноповерхова прибудова -житлового будинку ІНФОРМАЦІЯ_2. Трьохповерхова частина будівлі салону -магазину з офісами запроектована по лінії забудови АДРЕСА_2, з входом з неї, інші входи -з двору жилого дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1”; отриманий експертний висновок про відповідність проектної документації нормативним актам за питаннями охорони праці; паспорт відділки і пофарбування фасаду салону -магазину, що проектується, з офісними приміщеннями з фотофіксацією земельної ділянки, на якій запроектований салон -магазин. Згідно даної фотофіксації видно, що у дворі дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1 ніяких сараїв немає. На момент винесення відповідачем рішень сараїв, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, не існувало. Даний факт підтверджується наступними документами: актом МЕП-51 Приморського району м. Одеси від 28.10.2001 р. комісійного обстеження двору дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1, з якого витікає, що у дворі дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1 знаходиться пустир, завалений сміттям. З лівого боку до дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1 прилигає безхазяйний порушений сарай. Інших будівель немає. Актом обстеження земельної ділянки міжвідомчою комісією міськвиконкому від 27.09.2001 р., в якому комісією міськвиконкому зафіксовано, що у дворі дому ІНФОРМАЦІЯ_3розташовані зруйновані господарські прибудови і ніяких сараїв немає. У довідці ОБТІ та РОН від 03.03.2003 р. вказується, що по вул. АДРЕСА_1 право власності на службові приміщення не значиться. Схематичним планом кварталу ІНФОРМАЦІЯ_4, з якого видно, що у 1975 р. у дворі дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1 були внесені три нежилих приміщення позначені літ. „Г”, „В”, „Б”, одно з яких позначене літ. „В”, є виходом з магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, що належить позивачу на праві власності. На підставі вищевикладеного позивач робить висновок, що ніяких сараїв по вул. АДРЕСА_1 не існує, але, у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржених рішень про реалізацію Приморською райадміністрацією неіснуючих сараїв, позивач не може реалізовувати своє право власності у повному обсязі, а також почати будівництво салону -магазину спланованого на земельній ділянці площею 250 кв.м., розташованих по АДРЕСА_2 (у дворі дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1). В обґрунтування свого позову позивач послався на ст. 316 ЦК України. Позивач також просив суд зобов'язати відповідача - Одеську міську раду надати суду для огляду оригінали рішень №№1301-ХХІУ, 2040-ХХІУ від 11.07.2003 р. і 17.12.2003 р. про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р.
11.01.2006 р. позивач надав суду доповнення до адміністративного позову (а.с. 21-23, т.1), в якому просив зобов'язати Одеську міську раду надати суду для огляду оригінали рішень №№1301-ХХІУ, 2040-ХХІУ „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р.” від 11.07.2003 р. і 17.12.2003 р. та скасувати рішення Одеської міської ради №№1301-ХХІУ, 2040-ХХІУ „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р.” від 11.07.2003 р. і 17.12.2003 р., у частині реалізації Приморською райадміністрацією нежилих будівель, розташованих у дворі дому ІНФОРМАЦІЯ_3по вул. АДРЕСА_1, з тих же підстав, що були вказані ним у позові.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2006 р. (а.с. 142-143, т.1) до участі з цієї справи залучено Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, як 3-ю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.02.2006 р. (а.с. 84, т.2) до участі з цієї справи залучено Приморську райдержадміністрацію м. Одеси, як другого відповідача.
Постановою господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено, а саме скасовано рішення Одеської міської ради №1301-ХХІУ від 11.07.2003 р. „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003 р.”, у частині, що стосується відчуження нежитлового приміщення загальною площею 22 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, зазначене у переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеса, що підлягають відчуженню у 2003 р. за №159; скасовано рішення Одеської міської ради №2040-ХХІУ від 17.12.2003 р. „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р.”, у частині, що стосується відчуження нежитлового приміщення сараю загальною площею 24,6 кв.м., розташованого у АДРЕСА_1, зазначене у переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеса, та підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р. за №64; стягнено з Державного бюджету України на користь позивача 6,80 грн. держмита та видано позивачу довідку на повернення надмірно сплаченого держмита у сумі 78,20 грн. (а.с. 179-184, т.3). Таке рішення суд обґрунтував наступним. Документи, зазначені у позові та наявні у матеріалах справи, свідчать про відсутність на території подвір'я, розташованого у АДРЕСА_1, вихід, на яке є із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, сараїв загальною площею 26,4 кв.м., нежитлового приміщення загальною площею 22 кв.м., зазначених в оспорюваних рішеннях, а додані до матеріалів справи Приморською райдержадміністрацією приватизаційні документи містять відомості, починаючи з квітня 2003 р., та обмежені технічними паспортами підсобних приміщень, договорами купівлі-продажу з фізичними особами, заявами фізичних осіб на їх придбання, при цьому доказів та підстав набуття у визначеному законодавством порядку Приморською райдержадміністрацією права комунальної власності на оспорювані об'єкти останній суду не надав та не довів. У Приморської райдержадміністрації відсутні правові підстави на оформлення приватизації на об'єкти, докази існування яких та докази наявності права власності на які в момент винесення оспорюваних рішень в матеріалах справи відсутні. Крім того, суд зазначив, що витрати на оплату ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн., згідно КАС України, не відносяться до складу судових витрат, тому поверненню позивачеві не підлягають. В обґрунтування свого рішення суд послався на ст.ст. 15,16 ЦК України від 16.01.2003 р., ч.1 ст. 2, ч.ч.1,2 ст. 32 ЗУ „Про власність”, ч.ч.1,2 ст. 60 ЗУ „Про місцеве самоврядування” та п.1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 р..
Не погоджуючись із вищезазначеною судовою постановою, 12.05.2006 р. (вх. №1347) ОСОБА_2 , яка не приймала участі у справі, звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову та провадження по справі припинити, з тих підстав, що суд зобов'язаний був залучити ОСОБА_2 до участі у справі, в якості відповідача, так як розглядався спір про рішення міськради, на підставі яких вона стала власником сараїв (нежилих приміщень). Право власності ОСОБА_2 підтверджено договорами купівлі-продажу сараїв від 10.10.2003 р. і 08.07.2004 р., технічними паспортами ОМБТІ, свідоцтвами про реєстрацію права власності та іншими документами. Наявне рішення апеляційного суду Одеської області від 04.10.2005 р., яке вступило в законну силу, яким ОСОБА_1 відмовлено у позові про визнання договорів недійсними і, відповідно, про законність рішень міськради в частині приватизації сараїв. Рішення міськради ніяких прав або інтересів ОСОБА_1 не порушували, так як у неї не було прав на об'єкти, що підлягали приватизації.
Не погоджуючись із вищезазначеною судовою постановою, 12.05.2006 р. (вх. №1348) Приморська райадміністрація Одеської міськради теж звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, з тих підстав, що посилання позивача на те, що їй стало відомо про оскаржені рішення 04.10.2005 р. не відповідають дійсності, оскільки вона у травні 2004 р. вже зверталася в якості позивача до Приморського райсуду з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, в трьох з яких продавцем сараїв по вул. АДРЕСА_1 виступала Приморська райадміністрація на підставі розпоряджень Приморської райадміністрації №№1361,1362,3513, в яких чітко вказано, що розпорядження прийняті на підставі оскаржених у цій справі рішень Одеської міськради. Посилання на вказані рішення є також і в самих договорах, що оскаржувалися ОСОБА_1. Таким чином, місцевий суд, на думку скаржника, не обґрунтовано не врахував ч.1 ст. 100 КАС України, хоч Приморська райадміністрація на цьому і наполягала. Місцевим судом не залучено до участі у справі, в якості 3-х осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача, сторін за договорами купівлі-продажу: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04.10.2005 р., яке вступило в законну силу, ОСОБА_1 відмовлено у позові про визнання договорів не дійсними. Сараї не перешкоджають ОСОБА_1 у користуванні її майном. Місцевий суд не врахував рішення Одеського апеляційного суду, який, вивчивши матеріали справи, подані докази позивачем і відповідачами (договори купівлі-продажу нежитлових приміщень, дані про вартість сараїв, фотокартки), встановив, що об'єкти договорів купівлі-продажу -сараї, які розташовані по вул. АДРЕСА_1, існують в натурі. Місцевий суд при прийнятті оскарженої постанови вийшов за межі позовних вимог. У зв'язку з тим, що позивач не ставив під сумнів право власності Одеської міської ради на сараї, що розташовані по вул. АДРЕСА_1, Приморська райадміністрація не надавала суду докази (а саме, рішення виконкому Кагановічської райради депутатів трудящих м. Одеси від 30.09.1948 р. №263) з цього питання, а саме про належність спірних сараїв до комунальної власності. Цей документ не був наданий, так як належність сараїв до комунальної власності була аксіомою. Спірні сараї зареєстровані в ОМБТІ як комунальна власність міськради. Суд сам вказує, що у подвір'ї наявний сарай, який безхазяйно утримується. З фотографій видно, що сараї у дворі реально існують. Якщо сараї не існують, наголошує скаржник, то навіщо ОСОБА_1 вимагала визнання не дійсними договорів купівлі-продажу їх у Приморському райсуді. Акт МЕП-51 від 28.10.2001 р. не відповідає дійсності, що підтверджує акт МВК від 27.09.2001 р., схематичний план кварталу ІНФОРМАЦІЯ_4, складений у 1975 р., документи БТІ та акти державних виконавців.
Розгляд вищезазначених апеляційних скарг було призначено на 08.06.2006р., про що сторони, 3-я особа та ОСОБА_2 були належним чином повідомлені.
Представники позивача та 3-ї особи у судове засідання 08.06.2006р. не з'явились. З поштового відділення надійшло повідомлення про не можливість вручення ухвали суду позивачу, оскільки адресат вибув, тобто не знаходиться за зазначеною у позові адресою.
У зв'язку з нез'явленням позивача та 3-ї особи, розгляд справи було відкладено на 25.07.2006р. о 10:30, про що сторони, 3-я особа та ОСОБА_2 були належним чином повідомлені. Крім того, суд, відповідно до ст.39 КАС України, зобов'язав скаржників повідомити позивача (місцезнаходження якого не відомо) про день, час та місце розгляду справи через газету ”Чорноморські новини” та надати суду докази такого повідомлення.
Представник Одеської міської ради в судове засідання 25.07.2006р. не з'явився і судова колегія, враховуючи думку представника позивача та інших представників учасників процесу, які з'явились в судове засідання, відклала розгляд справи на 10.08.2006р., про що всі учасники процесу були повідомлені належним чином.
09.08.2006р. до суду надійшли письмові заперечення позивача на апеляційні скарги, в який він просив суд залишити скарги без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.
В той же день від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з виїздом його представника за межі Одеської області та необхідністю часу для підшукання іншого представника.
Представник позивача та відповідача -Одеської міської ради в судове засідання 10.08.2006р. не з'явились.
Судова колегія, обговоривши в судовому засіданні 10.08.2006р. вищезазначене клопотання та враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення відхилити його та розглянути справу за відсутністю Одеської міської ради та позивача, оскільки: по-перше, у матеріалах справи достатньо документів, які висвітлюють позицію позивача та Одеської міської ради; по-друге, від'їзд представника позивача (доказів від'їзду якого позивач не надав) не є підставою для відкладення розгляду справи; по-третє, строки розгляду справи закінчуються, в тому числі з вини позивача, якій не з'являвся в судове засідання - 08.06.2006р., а, по-четверте, неприбуття в судове засідання сторін, відповідно до ст.196 КАС України, не є підставою для відкладення і не перешкоджає розгляду справи.
Представник скаржника - ОСОБА_2 в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.
Представник скаржника - Приморської райадміністрації Одеської міської ради в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав свою скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.
Представник Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав апеляційну скаргу Приморської райадміністрації Одеської міської ради і просив її задовольнити.
Відповідно ч.3 ст. 160 КАС України, оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, запереченнями на них, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, відповідність викладеним у постанові висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що сараї та не житлові приміщення, розташовані за адресою АДРЕСА_1, які підлягали відчуженню згідно оскаржених позивачем рішень Одеської міської ради реально не існують і Приморська райадміністрація не довела правових підстав набуття нею права комунальної власності на ці приміщення і відповідно права на їх приватизацію, а тому вони не могли бути об'єктом відчуження.
Проте, з таким висновком погодитись не можна, виходячи з такого.
Факт наявності (існування) вищезазначених сараїв та не житлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, на момент укладення договорів купівлі - продажу цих об'єктів і відповідно прийняття Одеською міськрадою оскаржених рішень, встановлено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04.10.2005р. у справі №22-221-2005р. (а.с. 20, т.№ 2), якій дійшов висновку, що зазначені об'єкти реально існували, хоча і були у незадовільному стані (частина частково зруйнована, а частина знаходиться в стані реконструкції), і відмовив у визнанні недійсними договорів купівлі -продажу, за якими здійснювалось відчуження цих об'єктів.
Зазначене судове рішення набуло законної сили і встановлені ним фактичні обставини, відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, не підлягають доказуванню та мають приюдиційне значення для вирішення цього спору.
Місцевий суд, розглядаючи справу по суті, взагалі не дав оцінки зазначеному судовому рішенню та встановленим ним фактам, тобто припустився неповноти дослідження доказів, які мають важливе значення для вирішення спору.
Викладене свідчить, що зазначені позивачем у позові і місцевим судом у постанові доводи щодо відсутності зазначених об'єктів не можуть прийматись до уваги і спростовуються вищезазначеним рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04.10.2005р..
Судова колегія критично оцінює акт МЕП-51 від 28.10.2001 р. щодо відсутності зазначених об'єктів та не приймає його до уваги як належний та достатній доказ, оскільки цей акт суперечить вищевикладеним фактичним обставинам, що підтверджується вищенаведеними доказами, а також актом МВК від 27.09.2001 р., схематичним планом кварталу ІНФОРМАЦІЯ_4, складеним у 1975 р., документами БТІ та актами державних виконавців.
Щодо висновків місцевого суду щодо недоведеності Приморською райадміністрацією правових підстав набуття нею права комунальної власності на ці приміщення і відповідно права на їх приватизацію, судова колегія встановила таке.
Дійсно, Приморська райадміністрація не мала права власності на ці об'єкти, оскільки вони належали, до їх відчуження, до комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Цей факт (право комунальної власності) також підвереджується вищезазначеним рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04.10.2005р. та не підлягає доказуванню. Більш того, відповідно до Закону України „Про власність”, ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім того, відповідно до приписів чинного законодавства, яке регламентує розмежування права державної та комунальної власності, до комунальної власності відноситься житловий фонд та інші приміщення, розташований на території громади, якщо за іншими особами не закріплене (не визнане) на нього право власності.
Позивач не довів, що міська рада не є власником зазначеного в оспорюваних ним рішеннях майна і не оспорював цього права в судовому порядку.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що вищезазначені об'єкти належали на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеса.
Відповідно до Конституції України, Законів України „Про власність” та „Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальні громади, яким належить комунальне майно, мають право як власники розпоряджуватись ним на свій розсуд через відповідні органи місцевого самоврядування, в тому числі міські ради, які, в свою чергу, мають право доручити здійснювати відчуження цих об'єктів створеним ними органам.
З викладеного вбачається, що Одеська міська рада, приймаючи оскаржені позивачем рішення щодо відчуження вищезазначених сараїв та нежитлових приміщень, діяла відповідно до наданих їй чинним законодавством прав і повноважень та в межах її компетенції.
Хоча це і виходить за межі спору, однак, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи також вбачається, що Одеська міська рада надала право на відчуження цих об'єктів Приморській райадміністрації, тобто адміністрація діяла в межах наданих їй повноважень.
З викладеного вбачається, що наведені у позові і постанові місцевого суду доводи не відповідають фактичним обставинам справи і спростовуються вищенаведеними доказами та встановленими фактами.
Можливість оскарження та визнання незаконним (недійсним) в судовому порядку рішень (актів) органів місцевого самоврядування передбачена ст.ст.15,16 і 21 ЦК України та ст.20 ГК України. Такі спори, відповідно до ст.17 КАС України, повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Підставами для визнання правових актів органів місцевого самоврядування незаконними (недійсним) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт. Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України, обов'язковою умовою визнання правових актів незаконними є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При цьому, відповідно до п.2 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” (з наступними змінами), якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення, тобто прав та охоронюваних інтересів позивача, не встановлено, то у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Місцевий суд, у порушення вищезазначених приписів не встановив та не обґрунтував у рішенні, які саме права та інтереси позивача порушують спірні акти, хоча ця обставина повинна була встановлюватись в першу чергу, а вже потім необхідно надавати оцінку акту щодо відповідності його нормам права та компетенції відповідача приймати цей акт.
Судова колегія, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, дійшла висновку, що оспорювані позивачем рішення стосувались лише реалізації об'єктів комунальної власності і ніяким чином не порушують прав позивача.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржені позивачем рішення були прийняті Одеської міською радою відповідно до наданих їй чинним законодавством прав і повноважень та в межах її компетенції і будь-яким чином не порушують прав та охоронюваних інтересів позивача, а тому правових (об'єктивних) підстав для звернення позивача до суду з цим позовом і для задоволення зазначеного позову немає.
Місцевий суд не дав належної оцінки зазначеним обставинам і дійшов до помилкового висновку щодо обґрунтованості вимог позивача.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Приморської райадміністрації підлягає задоволенню в повному обсязі, а апеляційна скарга ОСОБА_2 - частковому задоволенню (оскільки правових підстав для припинення провадження у справі, як то просив цей скаржник, не знаходить), постанова місцевого суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.15,16 і 21 ЦК України, ст.20 ГК України, ст.ст. 195,196,198,202,205,207,211 та 254 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Приморської райадміністрації Одеської міської ради - задовольнити повністю, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Одеської області від 07.04.2006 р. у справі №25/18-06-116А -скасувати.
3. Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі -ОСОБА_1 (м. Одеса) у позові до Одеської міської ради та Приморської райадміністрації Одеської міської ради, 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача -Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про скасування рішення Одеської міської ради №1301-ХХІУ від 11.07.2003 р. „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003 р.”, у частині, що стосується відчуження нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_1, та рішення Одеської міської ради №2040-ХХІУ від 17.12.2003 р. „Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади, які розташовані у Приморському районі м. Одеса і підлягають відчуженню у 2003-2004 р.р.”, у частині, що стосується відчуження нежитлового приміщення (сараю), розташованого у АДРЕСА_1, -відмовити.
Постанова, згідно ст.254 КАС України, набуває законної сили з дня її оголошення і може, згідно ст.211 КАС України, бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Суддя-доповідач: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.