АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 22-ц-4351/2010 р.                                Головуючий: 1 інстанції

                                                       ОСОБА_1

Категорія: аліментні                                        Доповідач: Даниленко В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2010 року        м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судці - Малінської С.М.,

Суддів:                Даниленка В.М., Швецової Л.А.,

при секретарі:         Білицькій Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Змїївського районного суду Харківської області від 19 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2009 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що з відповідачем по справі ОСОБА_2 вони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано в установленому порядку 11.10.1995 року.

Від вказаного шлюбу вони мають сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який вже досяг повноліття, але є студентом вищого навчального закладу - навчається на другому курсі денного відділення Харківської національної академії міського господарства, в зв’язку з чим потребує матеріальної допомоги.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що колишній її чоловік працює й має достатній заробіток, до цього щомісячно сплачував аліменти на сина до досягнення ним повноліття й на теперішній час має можливість надавати йому матеріальну допомогу, позивачка ОСОБА_3 просила суд на підставі ст. 199 СК України стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання їхнього повнолітнього сина - ОСОБА_4 в розмірі 500 грн. щомісячно до закінчення ним навчання.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 підтримали заявлені нею позовні вимоги й наполягали на їх задоволення в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 заявлені до нього позовні вимоги не визнав і просив суд відмовити в їх задоволенні.

При цьому не заперечуючи свого обов’язку утримувати повнолітнього сина в зв'язку з навчанням останнього, відповідач вказував на те, що на теперішній час він, нажаль позбавлений такої можливості, оскільки середньомісячний його заробіток за останній квартал складає всього 550 грн., а на його утриманні знаходяться малолітня донька Дарина, ІНФОРМАЦІЯ_2, дружина ОСОБА_5, яка не працює та не має власних доходів, а також непрацездатна матір ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Залучена судом до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_5 - дружина відповідача також просила суд відмовити в задоволенні заявленого позову, посилаючись на те, що вона сама не працює, оскільки здійснює догляд за малолітньою донькою, супроводжує її до школи, розташованої у районному центрі, та назад. При цьому іншого доходу вона не має, а незначний заробіток її чоловіка є єдиним джерелом існування їхньої сім'ї.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 19 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.

Суд стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_3 аліменти на утримання їхнього повнолітнього сина ОСОБА_4, який продовжує навчання, в розмірі 150 грн. щомісячно, починаючи з 27 листопада 2009 року й до досягнення останнім 23 років чи припинення ним навчання.

При цьому суд стягнув з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 51 грн., а також 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, не взяв до уваги, що на час звернення позивачки до суду з вищезазначеним позовом їхній повнолітній син отримував стипендію, яка за своїм розміром перевищувала заробіток відповідача, на утриманні якого знаходяться непрацююча з поважних причин дружина, малолітня донька та престаріла матір, яка також потребує матеріальної допомоги.

Крім того, апелянт вказує й на те, що до цього часу з нього на користь позивачки стягують по 150 грн. щомісячно в рахунок погашення заборгованості по аліментах за минулий період, а тому стягнення з нього ще 150 грн. щомісячно фактично призведе до зубожіння його родини.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

В даному ж випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не відповідає цим вимогам.

Як встановлено по справі, позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_3 В.1. перебували в зареєстрованому шлюбі до 11.10.1995 року й мають спільну дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення проживає з матір’ю.

Згідно довідки Харківської національної академії міського господарства повнолітній ОСОБА_4 є студентом 2-го курсу цього навчального закладу та навчається на факультеті «Електропостачання і освітлення міст» за денною формою навчання на бюджетній основі (а.с. 7).

Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання, передбачений ст. 199 Сімейного кодексу України.

Відповідно до цієї правової норми, в разі, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Як роз’яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № З «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Тобто, обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання, не є безумовним, а залежить від певних обставин, у тому числі й від наявності у батьків самої можливості надавати матеріальну допомогу дитині.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення аліментів з батька чи матері на утримання повнолітньої дитини, суд відповідно до ст.ст. 182, 200 того ж кодексу повинен враховувати наступні обставини:

-стан здоров’я та матеріальне становище дитини;

-стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;

-наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків;

-інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається ж з матеріалів справи, вирішуючи цивільно - правовий спір по суті заявлених позовних вимог та приймаючи рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання його повнолітнього сина, районний суд у даному випадку не в повній мірі керувався зазначеними нормами закону та керівними роз’ясненнями Верховного Суду, й не приділив необхідної уваги тим фактам, що позивачка ОСОБА_3, на утриманні якої знаходиться їхній повнолітній син ОСОБА_7, забезпечена постійним місцем роботи й заробітком, який значно перевищує прожитковий мінімум, на час звернення її до суду син отримував стипендію за місцем навчання, розмір якої був більший ніж заробіток батька, на утриманні якого знаходяться малолітня дитина від нового шлюбу, непрацююча з поважних причин дружина та непрацездатна мати похилого віку, яка також потребує допомоги, в тому числі й матеріальної.

Крім того, як з’ясовано в суді апеляційної інстанції, відповідач по справі страждає хронічними захворюваннями, в зв’язку з чим вимушений був залишити роботу водія у приватній фірмі й на час розгляду справи апеляційним судом взагалі є безробітним, що стороною позивача визнається й не заперечується.

При цьому будь-які докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 має інші види заробітку чи додаткові доходи, а тому фінансово спроможний надавати необхідну матеріальну допомогу своєму синові - студенту, в матеріалах цивільної справи відсутні й таких доказів позивачкою до суду апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Зміївського районного суду Харківської області від 19 березня 2010 року не може бути визнане законним і обґрунтованим, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. З, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених ОСОБА_3 позовних вимог за їх безпідставністю.

При цьому судова колегія вважає доцільним зазначити, що прийняте апеляційним судом у справі рішення будь-яким чином не позбавляє позивачку ОСОБА_3 права на звернення в подальшому до суду з аналогічним позовом про стягнення з колишнього чоловіка аліментів на утримання їхнього повнолітнього сина при зміні матеріального становища відповідача в кращу сторону та наявності відповідних доказів на підтвердження об’єктивної можливості останнього надавати таку допомогу.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 199, 200, 182 СК України, ст.ст. 303, 304, 307, п.п. З, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Зміївського районного суд Харківської області від 19 березня 2010 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.

       Головуючий:

       Судді: