справа № 22ц-1241/2009рік головуючий у 1 інстанції – Хома М.В.
категорія – спори про приватну власність (5) доповідач – Гірський Б.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Ткач О.І.
суддів - Гірського Б.О., Бахметової В.Х.
при секретарі - Жовняревич Т.М.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 серпня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, Тернопільського будівельно-монтажного управління "Промбуд", виконкому Тернопільської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" про визнання частково недійсним договору про дольову участь у будівництві квартири, рішення виконкому Тернопільської міської ради, свідоцтва про право власності на квартиру, реєстраційного напису інвентар бюро та визнання права власності на Ѕ частини квартири, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25.08.2009 року позов задоволено частково.
"Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та реєстровий напис на документі про право приватної власності, видане Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 04.06.2003 року.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири по АДРЕСА_2
В решті позовних вимог – відмовлено".
Додатковим рішенням цього ж суду від 03.11.2009 року внесено уточнення в рішення від 25.08.2009 року та визнано недійсним видане Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 04.06.2003 року свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та реєстровий напис на документі про право приватної власності в частині визнання права власності на дану квартиру за ОСОБА_5
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_5 в користь ОСОБА_4 635 грн. понесених судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять рішення суду від 25.08.2009 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні пред’явленого ОСОБА_4 позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши за матеріалами справи приведені в скарзі доводи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в грудні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
Позивач вказав, що з 1985 року по 2007 рік перебував з відповідачкою ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.
З 1999 року виїхав на заробітки за кордон, де перебуває по теперішній час, періодично приїжджаючи на Україну.
В 2002 році вони, як подружжя, придбали квартиру по АДРЕСА_2, згідно договору на дольову участь у будівництві житла.
Для придбання квартири гроші пересилав на ім'я дружини ОСОБА_1
Після розірвання шлюбу, йому стало відомо, що власниками квартири по АДРЕСА_2 є його бувша дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_5, а його самого права власності позбавлено.
Вважаючи, що спірна квартира придбана за час шлюбу з ОСОБА_1 і є їх спільною сумісною власністю, просив визнати за ним право власності на її Ѕ частини, визнавши недійсним свідоцтво про право власності на дану квартиру в частині визнання права власності за їх дочкою ОСОБА_5, яка не могла бути стороною договору на дольову участь у її будівництві, в зв’язку з неповноліттям на момент укладення і дії даного договору та укладенням такого договору без його, як батька, на це письмової згоди.
Відповідно до ст.ст. 22, 28 КпШС України, в редакції 1969 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном… В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними…
Згідно ст. 13 ЦК України, в редакції 1963 року, який також діяв на той час, неповнолітні віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників...
Суд першої інстанції задовольняючи вимоги ОСОБА_4 виходив з того, що нажита за час шлюбу спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4, оскільки договір про дольову участь у її будівництві в частині сторони договору – ОСОБА_5 є недійсним, так як укладений останньою в період неповноліття, без письмової згоди батька і відповідно в тій частині є недійсним свідоцтво про право власності на дану квартиру.
Такий висновок є обґрунтованим.
Так, з матеріалів справи вбачається, що подружжя ОСОБА_5 перебувало у зареєстрованому шлюбі з 1985 року по вересень 2007 року.
Позивач ОСОБА_4 з 1999 року перебуває на заробітках за межами України, періодично приїжджаючи на Україну.
В 2003 року право власності на спірну квартиру по АДРЕСА_2 оформлено на ОСОБА_1 та ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво №14 від 04.06.2003 року, яке зареєстровано в БТІ за №1243.
Підставою для видачі вказаного свідоцтва послужив договір на дольову участь в будівництві спірної квартири від 22.01.2002 року, сторонами якого є ОСОБА_1 – бувша дружина позивача та його неповнолітня на той час дочка – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначений письмовий договір в частині неповнолітньої дочки був укладений без згоди батька – ОСОБА_4, про що свідчить відсутність його підпису.
Тому, суд першої інстанції дав вірну оцінку договору на дольову участь за участю неповнолітньої особи, оскільки нормами ЦК України, як в старій так і діючій редакції передбачено, що неповнолітня особа вправі вчиняти угоду щодо нерухомого майна лише за письмовою згодою батьків, чого в даному випадку дотримано не було.
Також з матеріалів справи вбачається, що кошти, внесені за спірну квартиру по даному договору, згідно представлених сторонами доказів, є спільними коштами подружжя ОСОБА_4 і відповідно дана квартира є їх спільним сумісним майном, яке підлягає поділу. Зворотне відповідачкою ОСОБА_1 не доведено.
Тому, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Щодо посилань апелянтів на пропуск позивачем ОСОБА_4 строку позовної давності, то дані посилання є необґрунтовані, оскільки останній про порушене право взнав з часу розірвання шлюбу – 2007 р.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області, -
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25.08.2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржена протягом двох місяців в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий: Судді: