У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого                                      Селівона О.Ф.,
суддів                                Лавренюка М.Ю., Пивовара В.Ф.

 

розглянула в судовому засіданні 22 березня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 19 жовтня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 13 січня 2006 року щодо ОСОБА_2

Цим вироком                         ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Макіївки Донецької області, раніше судимого:

- 1/17.12.2002 р. за ст. ст. 190 ч. 2, 358 ч. 2, 70, 75 КК України на 2 роки обмеження волі з іспитовим строком 1 рік;

- 2/14.08.2003 р. за ст. ст. 286 ч. 1, 70 КК України на 2 роки 6 місяців обмеження волі,  

 

визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ст. 15 - ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 209 КК України, і призначено йому покарання:

 

-    за ч. 4 ст. 190 КК України - 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

-         за ст. 15 - ч. 4 ст. 190 КК України - 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

-    за ч. 2 ст. 358 КК України - 2 роки позбавлення волі;

            -    за  ч. 2  ст. 209  КК  України - 7 років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю у сфері кредитів та фінансів на строк 2 роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

 

 

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2. призначено 7 років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю у сфері кредитів та фінансів на строк 2 роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

 

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного ОСОБА_2. покарання частково приєднано покарання за попереднім вироком щодо нього від 14 серпня 2003 року і остаточно призначено йому 7 років 3 місяці позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю у сфері кредитів та фінансів на строк 2 роки і з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

 

Прийнято рішення щодо цивільних позовів та речових доказів.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 13 січня 2006 року вирок щодо ОСОБА_2 змінено: виключено з вироку додаткове покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю у сфері кредитів та фінансів на строк 2 роки, пом′якшено призначене ОСОБА_2. покарання за ч. 2 ст. 209 КК України і постановлено вважати його засудженим за цим законом на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, і на підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточно на 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. В решті вирок залишено без зміни.

 

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.

 

Наприкінці лютого 2002 року ОСОБА_2. та ОСОБА_3., щодо якої на час розгляду справи судом першої інстанції вирок набрав законної сили, за попередньою змовою між собою підробили довідку про місця роботи ОСОБА_2 та його доходи, яку він в подальшому використовував шляхом подання в банківські установи для отримання споживчих кредитів.

 

23 березня 2002 року ОСОБА_2. повторно з метою отримання споживчого кредиту на придбання побутової техніки надав у філію ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Донецьку завідомо неправдиві відомості про місце свого проживання, місце роботи та розмір заробітку, відсутність кредитних зобов′язань перед іншими банками, і таким чином шляхом обману заволодів кредитними коштами банку в сумі 1350 грн., які не мав наміру повертати, і придбав на них телевізор.

 

У цей же день ОСОБА_2. розпорядився майном, отриманим злочинним шляхом, уклав договір позики і передав зазначений телевізор як предмет застави для забезпечення цього договору позики, за яким він отримав гроші в сумі 600 грн.ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2. повернув борг і забрав телевізор.

 

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2. знову уклав договір позики і передав цей телевізор як предмет застави для забезпечення цього договору, за яким отримав 600 грн., згодом телевізор не викупив, грошима розпорядився на власний розсуд, заходів для повернення кредиту не вжив.

 

За таких же обставин ОСОБА_2. протягом 2003 року 2 квітня шляхом обману заволодів кредитними коштами ДРУ КБ ІНФОРМАЦІЯ_7 в сумі 4107 грн., 6 квітня - кредитними коштами ІНФОРМАЦІЯ_8 в м. Макіївка Донецької області в сумі 4776 грн., 8 квітня - кредитними коштами ІНФОРМАЦІЯ_9 в сумі 1944 грн., 17 квітня - кредитними коштами ІНФОРМАЦІЯ_10 в сумі 3683 грн. 70 коп., 19 травня - кредитними коштами ІНФОРМАЦІЯ_8 в сумі 4825 грн. 80 коп., 4 червня - кредитними коштами ІНФОРМАЦІЯ_11 в сумі 3347 грн. 08 коп., 6 серпня - кредитними коштами ІНФОРМАЦІЯ_6 в сумі 6600 доларів США, що за курсом НБУ становить 35189 грн. 88 коп., і таким чином у період з березня 2002 року по серпень 2003 року ОСОБА_2. шляхом обману заволодів чужим майном на загальну суму 59223 грн. 46 коп., вчинивши шахрайство в особливо великих розмірах.

 

На отримані злочинним шляхом кошти ОСОБА_2. купляв побутову та оргтехніку і передавав її як предмет застави для забезпечення укладених договорів позики, а гроші, отримані за цими договорами, використовував на власний розсуд, не вживаючи заходів для повернення отриманих кредитів, і таким чином легалізував придбане злочинним шляхом майно.

 

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2. з метою заволодіння шляхом обману коштами банку в особливо великих розмірах надав у філію ІНФОРМАЦІЯ_3 для отримання кредиту на придбання житла в сумі 8000 доларів США, що за курсом НБУ становило 42662 грн. 40 коп., завідомо неправдиві відомості про місце свого проживання, місце роботи та розмір заробітку, відсутність кредитних зобов′язань перед іншими банками, але не довів свій умисел до кінця з незалежних від його волі причин, оскільки адміністрація банку установила факт подання ним завідомо неправдивих відомостей і відмовила в наданні кредиту.

 

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_2 змінити у зв′язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що дії ОСОБА_2 підлягають окремій кваліфікації за кожним епізодом заволодіння ним чужим майном шляхом обману, а не за ознакою продовжуваного шахрайства в особливо великих розмірах, тому просить перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 190 на ч. ч. 2, 3 ст. 190 КК України. Також зазначає, що за епізодами від 6 серпня та ІНФОРМАЦІЯ_5 не доведено відсутність у ОСОБА_2 наміру на повернення отриманих кредитів, тому склади шахрайства і замаху на шахрайство в його діях відсутні, і просить виправдати його за цими епізодами. Крім того, отримані кредитні кошти ОСОБА_2. використовував на власний розсуд, а не легалізував шляхом направлення у господарський обіг, що виключає його засудження за ст. 209 КК України. Просить застосувати ст. 69 КК України і пом′якшити призначене ОСОБА_2. покарання. Стверджує, що апеляційний суд, розглядаючи справу за її апеляцією, не перевірив викладені у ній доводи і не навів в ухвалі мотивів свого рішення.

 

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні необхідно відмовити.

 

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 358 КК України у касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 не оспорюються.

 

Дії ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190, ст. 15 - ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України кваліфіковано вірно.

 

Так, у період з березня 2002 року по серпень 2003 року він у різний час вчинив 9 тотожних діянь, спрямованих на реалізацію єдиного злочинного наміру по заволодінню шляхом обману коштами різних банків на загальну суму 59223 грн. 46 коп., що свідчить про вчинення ним продовжуваного шахрайства в особливо великих розмірах.

 

За епізодами від 6 серпня та ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2. надав відповідно в ІНФОРМАЦІЯ_6 і ІНФОРМАЦІЯ_3 неправдиві відомості з метою отримання кредитів на придбання одного і того ж житлового будинку. При цьому на момент звернення до цих банків він уже мав непогашені кредитні зобов′язання перед іншими банками на суму більше 27000 грн. за відсутності поточних доходів та достатнього майна забезпечення їх виконання. Таким чином, ОСОБА_2. усвідомлював відсутність у нього можливості повернення кредитів, що свідчить про його намір на заволодіння кредитними коштами банків.

 

На отримані шляхом шахрайства кошти ОСОБА_2. купляв побутову та оргтехніку і передавав її як предмет застави, тобто вчиняв угоди з майном, здобутим злочинним шляхом. При цьому обмежень щодо сфери, в якій можуть укладатися такі угоди, диспозиція ст. 209 КК України не містить.

 

З урахуванням змін, внесених до вироку апеляційним судом, призначене ОСОБА_2. покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів, його особі та конкретним обставинам справи і вважати його надмірно суворим підстав не вбачається, як і не вбачається підстав для застосування ст. 69 КК України і його пом′якшення.

 

Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляцією захисника ОСОБА_1, перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам касаційної скарги, і прийняв обґрунтоване рішення, навівши його докладні мотиви в своїй ухвалі, що відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

 

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для зміни або скасування постановлених у даній справі судових рішень, не виявлено.

 

Таким чином, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

 

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

 

 

у х в а л и л а :

 

 

у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_1 у кримінальній справі щодо ОСОБА_2 відмовити.

 

 

Судді:

 

Селівон О.Ф.                   Лавренюк М.Ю.                      Пивовар В.Ф.                    

 

 

                        З оригіналом згідно:

            Суддя Верховного Суду України                                   О.Ф. Селівон