АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 22-ц-8673\2011 року Г оловуючий 1 інстанції -ОСОБА_1

Категорія : визнання договору недійсним. доповідач - Ларенок В.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

З серпня 2011 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого-судді        - Ларенка В.І.

- суддів - Міненкової Н.О., Колтунової А.І.

при секретарі:        - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляцій­ними скаргами прокурора Харківської області; ОСОБА_3, ОСОБА_4 Світла­ни Володимирівни та її представника ОСОБА_5; Державного комітету України по водному господарству який представляє Харківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21 березня 2011 року по справі за позовом прокурора Харківської області в інтере­сах держави в особі Державного комітету України по водному господарству який представляє Харківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства - до ОСОБА_3 Воло­димира Олексійовича , ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Купян- ського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_6 - про ви­знання договорів дарування недійсними та повернення майна переданого за недійсним правочином,-

ВСТАНОВИЛА:

09.09.2010 року прокурор в інтересах держави в особі Державного комітету України по  водному господарству, який представляє Харківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства, звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4В, в якому просив ви­знати недійсними договори дарування від 22 вересня 2009 року, укладені між ОСОБА_3 та його дочкою ОСОБА_4, посвідчені приватним нотаріусом Куп’янського міського нотаріального округу і зареєстровані у реєстрі під № 4027 та № 4030 з моменту їх укладення та зобов’язати ОСОБА_4 повернути майно, зазначене у договорах дарування державі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 26 червня 2001 року між Держа­вою в особі Верховної Ради України (Дворічанська експлуатаційна дільниця зрошувальних сис­тем при Балаклійському управлінню зрошувальних систем) в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченим нотаріусом Дворічанської державної нотаріальної контори і зареєстрований у реєстрі під № 1240.

Згідно вказаного договору Держава продала а ОСОБА_3 купив 19\20 частин нежитлового приміщення будівлі контори з прибудовою нежилою площею 523,8 кв.м., що знаходиться за ад­ресою. Харківська область, селище Дворична, вул. Колгоспна , буд. 6 та розташоване на земель­ної ділянці Дворічанської селищної ради.

У зв’язку з тим, що при укладенні договору купівлі-продажу були допущені порушення вимог законодавства, прокурор в інтересах держави звертався у суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу та повернення сторін у первісний стан.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 11 червня 2010 року по­зов прокурора в інтересах держави задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу. В частині позовних вимог щодо повернення сторін по договору у первісний стан судом було відмовлено з огляду на те, що на день розгляду справи власником зазначених у позові при­міщень, (частина з яких була переведена з нежилих приміщень у жилі) була ОСОБА_4, до якої вимоги про повернення майна не заявлялося.

В позові вказується, що під час укладення договорів дарування ОСОБА_3 нотаріусу стве­рджував, що відчужувані квартира з господарськими будівлями та частина нежитлової будівлі не перебувають під арештом чи забороною, щодо вказаного майна не ведуться судові спори. Але це не відповідало фактичним обставинам, оскільки на момент укладення договорів дарування (22.09.2009 року) в провадженні Дворичанського районного суду Харківської області знаходи­лась цивільна справа про визнання договору купівлі-продажу недійсним, про що відповідачу ОСОБА_3 було відоме.

З урахуванням цього позивач вважає, що договори дарування від 22 вересня 2009 року укладені з порушенням чинного законодавства, порушують економічні інтереси держави, захист яких покладено на органи прокуратури статтею 121 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру», а тому просив визнати ці договори дарування недійсними та зобов’язати ОСОБА_4 повернути майно, зазначене у договорах.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 позов не визнали, зазначили, що 22 вересня 2009 року ОСОБА_4 прийняла в дар від ОСОБА_3 майно, про що були укладені відповідні договори да­рування. Просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на реальну мету укладення до­говорів дарування та відповідність їх вимогам закону.

Третя особа - приватний нотаріус в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу за його відсутності.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21 березня 2011 ро­ку позов задоволено частково. Суд визнав недійсними договори дарування. В інший частині по­зовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представник Сарн як В. С. просять скасу­вати рішення в частині визнання договорів дарування недійсними та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурору у повному обсязі. Наводять ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.

В апеляційних скаргах прокурор і представник Державного комітету У країни по водному господарству який представляє Харківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства просять змінити рішення суду, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позову про зобов’язання ОСОБА_4 повернути майно, та задовольнити позов прокурора у повно­му обсязі. Наводять ті ж доводи, що і в судовому засіданні суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої ін­станції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 не обгрунтована та не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги прокурора і пред­ставника Державного комітету України по водному господарству обґрунтовані та підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання договорів дарування квартири з господар­ськими будівлями та 3\ 10 часині нежитлової будівлі, укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, - суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення договорів дарування 22 вересня 2009 року відповідач ОСОБА_3 стверджував нотаріусу про те, що на момент укладення дого­ворів дарування відносно відчужуваного майна не ведуться судові спори, але це не відповідало фактичним обставинам справи, оскільки на момент укладення договорів дарування в проваджен­ні Дворічанського районного суду Харківської області вже знаходилась цивільна справа за позовом прокурора до ОСОБА_3 В О. та третьої особи ОСОБА_4 про визнання договору купівлі- продажу вказаного майна недійсним і про це достовірно знав ОСОБА_3 В О.

Судова колегія вважає, що дані висновки суду є правильними, оскільки вони зроблені від­повідно до зібраним доказам, вимогам ст.215ЦК України, ст.ст.10, 60, 212, 213 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора про зобов’язання ОСОБА_4 повернути державі майно, зазначене в договорах дарування , суд першої інстанції виходив з того, що це пи­тання вже ставилось прокурором при розгляді справи в Дворічанському районному суді Харків­ської області та рішенням суду від 11 червня 2010 року позов в цій частині залишений без задо­волення та рішення вступило в законну силу.

Однак судова колегія вважає дані висновки суду помилковими, які не відповідають обста­винам справи та вимогам ст. 213 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2001 року між Державою в особі Верховної Ради України (Дворічанська експлуатаційна дільниця зрошувальних систем при Балаклійському управлінню зрошувальних систем) в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено до-  говір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченим нотаріусом Дворічанської держав­ної нотаріальної контори і зареєстрований у реєстрі під № 1240.

Згідно вказаного договору Держава продала а ОСОБА_3 купив 19\20 частин нежитлового приміщення будівлі контори з прибудовою нежилою площею 523,8 кв.м., що знаходиться за ад­ресою: Харківська область, селище Дворична, вул. Колгоспна , буд. 6 та розташоване на земель­ної ділянці Дворічанської селищної ради.

У зв’язку з тим, що при укладенні договору купівлі-продажу були допущені порушення . вимог законодавства, прокурор в інтересах держави звертався у суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу та повернення сторін у первісний стан.

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 11 червня 2010 року по­зов прокурора в інтересах держави задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі- продажу на підставі ч.І ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року. В частині позовних вимог щодо повернення сторін по договору у первісний стан судом було відмовлено з огляду на те, що на день розгляду справи власником зазначених у позові приміщень, (частина з яких була переведена з нежилих приміщень у жилі) була ОСОБА_4, до якої вимоги про повернення майна не заявля­лися.

Ці обставини підтверджується рішенням Дворічанського районного суду Харківської обла­сті від 11 червня 2010 року (а.с. 14-16 том 1).

Крім того судом встановлено, що 22 вересня 2009 року були укладені між ОСОБА_3 та його дочкою ОСОБА_4 договори дарування вказаного майна, які посвідчені приватним нотаріу­сом Куп’янського міського нотаріального округу і зареєстровані у реєстрі під № 4027 та № 4030.

Також судом першої інстанції встановлено, що під час укладення договорів дарування 22 вересня 2009 року відповідач ОСОБА_3 стверджував нотаріусу про те, що на момент укладен­ня договорів дарування відносно відчужуваного майна не ведуться судові спори, але це не відпо­відало фактичним обставинам справи, оскільки на момент укладення договорів дарування в про­вадженні Дворічанського районного суду Харківської області вже знаходилась цивільна справа за позовом прокурора до ОСОБА_3 та до третьої особи ОСОБА_4 про визнання договору ку­півлі-продажу вказаного майна недійсним і про це достовірно знав ОСОБА_3. Ця обставина підтверджується матеріалами справи №2-266\09. Факт того, що ОСОБА_3 знав про існування такого цивільного позову на розгляді у Дворічанському районному суді також підтверджується Тім, що 25 серпня 2009 року суддею була винесена ухвала про відкриття провадження по даній справі та призначене попереднє судове засідання на 17 вересня 2009 року. На адресу відповідача ОСОБА_3 була направлена копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Відпові­дач ОСОБА_3 17 вересня 2009 року на адрес суду надав письмову заяву, в якій просив розгляд справи призначений на 17 вересня 2009 року перенести на інший день у зв’язку з хворобою (том 2 а.с.33). Але незважаючи на це, ОСОБА_3 через декілька днів, 22 вересня 2009 року уклав до­говори дарування вказаних приміщень.

Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін­шим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, моральним заса­дам. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Право власності набувається на підставах, що не забо­ронені законом, зокрема із право чинів і це передбачене ст. 328 ЦК України.

А тому суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення про задоволення по­зову про визнання договорів дарування незаконними.

Вказані доводи, викладені в апеляційної скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представни­ком були предметом розгляду суду першої інстанції та їм дана відповідна оцінка і висновків суду вони не спростовують. Той факт, що цільове призначення частини приміщення було змінено ( перевід з нежилих приміщень у жилі ) не може бути підставою для відмови в задоволенні позову прокурора. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, є не суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року, якій діяв на час укладення договору купівлі-продажу) Дворічанським районним судом Харківської області від 11 червня 2010 року визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна. Рішення набрало законної сили.

Згідно до ч.2 ст. 48 ЦК України в редакції 1963 року та ст. 216 ЦК України в редакції 2003 року , у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Однак, приймаючи 21 березня 2011 року оскаржуємо рішення Великобурлуцький район­ний суд Харківської області в порушення ст. 48 ЦК України відмовив в задоволенні позову про зобов’язання ОСОБА_4 повернути все одержане за угодами майно. Судова колегія вважає таке рішення помилковим, яке не відповідає обставинам справи та вимогам закону. ОСОБА_4 отри­мала безоплатно це майно, яке було незаконно отримано її батьком ОСОБА_3, а тому позов прокурора в цій частині підлягає задоволенню. ОСОБА_4 зобов’язана повернути державі отри­мане майно.

Та обставина, що рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 11 че­рвня 2010 року було відмовлено в задоволенні позову прокурора до ОСОБА_3 про зо­бов’язання повернути майно, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову прокурора до ОСОБА_4 про зобов’язання повернути майно. Судова колегія виходить при цьому з то­го, що на час прийняття рішення спірне майно належало на праві власності вже ОСОБА_4, а не ОСОБА_3 і позов до ОСОБА_4 не був заявлений.

А тому суд першої інстанції (Великобурлуцького району) помилково прийняв рішення про відмову в задоволенні позову прокурора до ОСОБА_4 про зобов’язання повернути майно, яке вона отримала по договорам дарування.

На підставі викладеного судова колегія вважає за необхідним скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову прокурора до ОСОБА_4 про зобов’язання повернути май­но, зазначене у договорах дарування та й прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 - відхилити.

Апеляційні скарги прокурора Харківської області, Державного комітету України по водному господарству який представляє Харківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства - задовольнити.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 21 березня 2011 року - змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Державного комітету України по водному господарству, який представляє Хар­ківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства, до ОСОБА_4 С В про зо­бов’язання повернути майно, зазначене у договорах дарування державі.

Задовольнити позов прокурора в цій частині.

Зобов’язати ОСОБА_4 повернути державі в особі Державного ко­мітету України по водному господарству, який представляє Харківське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства, майно, зазначене у договорах дарування від 22 ве­ресня 2009 року, укладеними між ОСОБА_3 та ОСОБА_4: чотирикімнатну квартиру загальною площею 118,7 кв.м., 1\2 ч. приміщення 2 (14,6 кв.м.), мехмастерню приміщення 15 (50,3 кв.м ), гараж приміщення 14(141,1 кв.м., госпо­дарські будівлі: блок складів (гаражі) літ. «Б», пожрезервуар літ. «Ж», огорожу №1-3, споруду №1; три виробничих приміщення 1,12,13 площею 117,6 кв.м., підсобні приміщення 1\2- 2, 1\2-3, 1\2-5, 7,10,11,16,17,18, 1 площею 79,3 кв.м., розташовані за адресою Харківська область, Дворі- чанський район, смт Дворічне, вулиця Колгоспна за №6.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошен­ня, та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: