Справа № 22-ц - 4290\2008 р.

 Категорія: виселення.

Головуючий 1 інст -.Харченко А.М.

доповідач - Ларенко В.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2008 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого    -    судді Міненкової Н.О.
суддів     -     Ларенка В.І., Гальянової І.Г.,

при секретарі   -     Григоренко К.Ю.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м.   Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 9 липня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3

до ОСОБА_4, треті особи - служба у справах неповнолітніх Московської районної в м. Харкові ради; Московський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківської області (сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб) - про визнання права користування квартирою, встановлення порядку користування квартирою, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення,

встановила:

23 січня 2008 року позивачка ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи - служба у справах неповнолітніх Московської районної в м. Харкові ради, Московський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківської області (сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб) про визнання за ними права проживання та користування квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, як на час перебування в шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, так і після розірвання шлюбу; встановлення порядку проживання та користування квартирою, виділивши жилу кімнату площею 12, 9 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог вона зазначала, що ОСОБА_2 перебуває в шлюбі з відповідачем ОСОБА_4. з 1998 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3. З моменту укладення шлюбу вони та їх дочка проживають в цієї квартирі, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4. на підставі договору

дарування та свідоцтва про право на спадщину. Відповідач вважає, що вони не мають права на проживання в квартирі, чиніть їм перешкоду.

15.05.2008 року відповідач ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про виселення з квартири, посилаючись на те, що 25 березня 2008 року шлюб між ними розірваний, але ОСОБА_2 продовжує мешкати в квартирі, відмовляється звільнити квартиру, однак до шлюбу вона мешкала та зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 у своєї матері.

4 червня 2008 року ухвалою суду обидва позови були об'єднані в одне провадження.

В судовому засіданні сторони підтримали свої позови, проти зустрічних позовів заперечували.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 9 липня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою, встановлення порядку користування квартирою відмовлено, а позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення задоволений, ОСОБА_2 виселена з квартири на постійне проживання за місцем її реєстрації за адресою АДРЕСА_2.

Не погоджуючись із таким рішенням районного суду ОСОБА_2 в апеляційної скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити в позові ОСОБА_4.  та задовольнити її позов. При цьому посилається на те, що суд порушив норми матеріального та процесуального права:

•   -     суд при ухваленні рішення керувався лише ч.1 статті 405 Цивільного кодексу України та не застосував вимоги Житлового кодексу, тобто ч.1 та ч. 4 ст. 156, яки передбачають що члени сім'ї  власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним, користуються жилим приміщенням нарівні з власником; припинення сімейних відносин із власником не позбавляє членів сім'ї права користування займаним приміщенням. Тобто, вона з донькою мають право проживати у квартирі незалежно від того, чи між ними розірвано шлюб;

•   -     крім того, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 про виселення суд помилково керувався статтею 391 ЦК України, тоді як необхідно керуватися Житловим кодексом. Однак підстав передбачених законом для її виселення немає.

-     суд не взяв до уваги те, що у малолітньої ОСОБА_3 іншого житла немає.
Порушення судом норм матеріального та процесуального права призвело до

неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового рішення про задоволення її позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає що вона підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміни з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з квартири та відмовляючи в позові ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання права    користування    квартирою,     встановлення    порядку    користування

квартирою, районний суд виходив з того, що на підставі вимог ст. 391 ЦК

України ОСОБА_4 як власник квартири має право вимагати усунення

перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм

майном, а тому ОСОБА_2 зобов'язана звільнити житлове приміщення.

Проте зазначені мотиви не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За нормою цієї статті позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - колишнє подружжя, перебували у шлюбі з 19.09.1998 року. З цього часу сторони проживають в спірної квартирі. Шлюб розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 березня 2008 року.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 на праві власності за договором дарування від 09.11.2004 року (2\3 частині), та рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.04.2007 року (1\3 частині).

ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру як член сім'ї ОСОБА_4, який згодом стал власником квартири, при цьому угоду про порядок користування житловим приміщенням вони не укладали. 23 січня 2000 року в них народилася дочка ОСОБА_3. На час подачі позову сторони продовжували проживати в спірній квартирі. Угода про порядок користування спірною квартирою після розірвання шлюбу сторонами не укладалася. Сторони не заперечують цих фактів.

Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК) члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартирі), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування житловим приміщенням, до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що ОСОБА_2 та її дитина набули право користування спірною квартирою. Після розірвання шлюбу подружжями ОСОБА_2, вони не втратили це право. А тому з боку ОСОБА_2 і її дочки ОСОБА_3 немає протиправної поведінки, яка перешкоджає ОСОБА_4. здійснювати права користування та розпорядження ним. У зв'язку з чим позов ОСОБА_4 про виселення ОСОБА_2 з квартири задоволенню не підлягає.

Однак районний суд помилково вважав, що ОСОБА_2 і дочка ОСОБА_7 не придбали право користування спірною квартирою та ОСОБА_2 підлягає виселенню з цієї квартири.

Судова колегія вважає необхідним змінити рішення суду, скасувавши його в частині відмови в позові ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою, та задовольнити її позов в цій частині.

Рішення в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про виселення з квартири на постійне проживання за місцем її реєстрації за адресою АДРЕСА_2 - судова колегія також вважає за необхідним скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові в цієї частині.

Факт, що ОСОБА_2 зареєстрована за іншою адресою, не може бути у даному випадку підставою для її виселення зі спірної квартири.

В інший частині рішення суду першої інстанції, а саме про відмову в позові ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою необхідно залишити без змін.

Згідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, - оскаржуване рішення суду в зазначеній вище частині підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст.303, 304, 307, п.4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 9 липня 2008 року змінити, скасувати його в частині відмови в позові ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, - до ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1, - та задовольнити позов в цій частині.

Скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 9 липня 2008 року в частині задоволення позову  ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 на постійне проживання за місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, - та відмовити в позові в цієї частині.

В інший частині рішення районного суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржено в касаційному порядку на протязі двох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.