Справа № 2а – 2620/09/05/2018
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2009 року суддя Київського районного суду м. Харкова Єфіменко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкова про зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну державну допомогу «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 до 31.12.2007 року та зобов’язати відповідача нарахувати на користь позивача недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2 733 гр. 30 коп., вказуючи, що вона є пенсіонером за віком та має статус «Дитина війни». Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2007 років не виплачувалася доплата до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.
Позивач в судове засідання не з’явилась, просила справу розглянути за своєї відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, просив справу розглядати за його відсутності, надав до суду заперечення, згідно яких позовні вимоги не визнав, вказав, що, дійсно, позивач має статус «Дитина війни». Вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», правомірним через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплати особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснювати ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Зазначає про необгрунтованність доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач пропустила строк звернення до суду з адміністративним позовом, визначений ст.. 99 КАС України.
Суд, дослідивши докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_1 народилась 08 березня 1940 року (а.с.7).
Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. А тому позивач є дитиною війни.
Крім того, відповідач також не заперечує проти того, що позивач є «Дитиною війни» в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
А тому позивач є дитиною війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення позивача зі штампом «Дитина війни» (а.с.8).
Крім того, відповідач також не заперечує проти того, що позивач є «Дитиною війни» в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Виходячи з того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.. 6 зазначеного Закону.
Однак згідно довідки УПФУ Київського району м. Харкова в 2006-2007 роках такі надбавки позивачу не виплачувалися.
Згідно ст.. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до ст.. 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесені зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.
Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені ним виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 3.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаними є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
А тому не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо виплати доплати до пенсії за 2006 рік.
Відповідач протягом 2006 року діяв у відповідності з чинним законодавством та не мав правових підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року «Про Державний бюджет на 2006 рік».
Відповідно до п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 29, 36, ч.2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 49 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 9.07.07 року п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
П.5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції про розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з для ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V втратило чинність 9 липня 2007 року.
Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційного Суду України, УПФУ в Київському районі м. Харкова повинно було нарахувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 9.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 9.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.
Судом встановлено, що в 2007 році позивачу підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не виплачувалося.
Відповідач не заперечує, що позивач має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би зазначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
А тому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відчутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд застосовує ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова.
А тому саме до повноважень Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова відноситься нарахування у розмірі, встановленому законодавством, та виплата підвищення до пенсії позивачу.
Суд не уповноважений визначити конкретний розмір підвищення до пенсії позивача у грошовому вимірі, оскільки не може виконувати функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
На підставі викладеного безпідставними є посилання відповідача на невизначеність на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Ст. 22 Конституції України зазначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. Згідно ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та і інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний статус дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дитини війни, серед яких їм надане право на отримання 30% доплати до пенсії.
Крім того, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань не може бути прийнята судом до уваги.
Держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати.
Порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тривало з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року і припинилося 1.01.2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Про порушення своїх прав позивач дізнався лише 9.07.2007 року після висвітлення рішення Конституційного Суду України від 9.07.2007 року, а тому суд вважає поважною причину пропуску строку для звернення до суду із позовом.
Вище приведені обставини та факти у їх сукупності, надають суду можливість зробити висновок про те, що в ході судового розгляду справи представником відповідача – УПФУ Київського району м. Харкова не обґрунтовані та недоведені обставини, на які він посилався, як на підстави своїх заперечень.
Відтак, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача та зобов’язує УПФУ у Київському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
На підставі ч. 3 ст.. 94 КАС України суд стягує з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 гр. 70 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.. 22, 46, 152 ч.2 Конституції України, ст. ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 року, Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.ст. 29, 36, ч.2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 49 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справ про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 9.07.07 року, ст.. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про Держаний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року, Положенням «Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 1.03.2001 року, ст.ст. 3, 6, 9, 10, 11, 94, 99, ч.3 ст. 122, 160, 161, 163, 167, 186 КАС України, суд, –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду за захистом порушених прав
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В іншій частині позову – відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 гр. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі протягом 10 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови заяви про її апеляційне оскарження, а далі шляхом подачі протягом наступних 20 днів апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду.
Суддя –