Справа № 2-1253/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАІНИ

14 жовтня 2009 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді         Пепеляшкова О.С.

при секретарі         Лапчинській О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Сілікат» про визнання наказів недійсним та поновлення на роботі, зобов’язання не чинити перешкод в здійсненні трудових обов’язків та вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом до ВАТ «Сілікат» звернулась ОСОБА_1, яка вказала, що після закінчення відпуски в установленому порядку вийшла на роботу на посаду головного бухгалтера, неодноразово просила керівництво ВАТ «Сілікат» допустити до виконання обов'язків, забезпечити передачу документації та провести аудит за період перебування у декретній відпустці, але до роботи позивач допущена не була, головою правління на позивача здійснювався моральний тиск, образи та фізичне насильство, принижувалась честь та гідність позивача, що призвело до погіршення її здоров’я та потягло лікування. Наслідком став наказ про переведення позивача без її згоди на посаду бухгалтера по транспортному цеху ВАТ «Сілікат» з 25.07.2008 року, а також звільнення 03.09.2008р. під час тимчасової непрацездатності позивача з порушенням вимог чинного законодавства України.

У зв’язку з викладеним позивач після останнього уточнення позову заявила вимоги про визнання наказів ВАТ «Сілікат»  № 40-к/а від 25.07.2008р. про переведення та № 62-К від 03.09.2008р. про звільнення з посади головного бухгалтера за прогул без поважних причин недійсними, поновлення її на посаді головного бухгалтера ВАТ «Сілікат», зобов’язання відповідача не чинити перешкод у виконанні посадових обов'язків головного бухгалтера та просила передати їй бухгалтерські документи за актом прийому-передачі, зобов'язати ВАТ «Сілікат» провести в установленому законом порядку аудиторську перевірку фінансово-бухгалтерської діяльності, як це за звичай робиться, стягнути 15 000 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, 2 145 грн. інфляційних втрат й 450 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, відшкодувати заподіяну моральну шкоду в сумі 50 000 грн., а також стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

В судовому засіданні позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали, посилаючись на викладені в позовні заяві обставини та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, посилаючись на те, що ніяких перешкод у виконанні посадових обов'язків ОСОБА_1 не чинилося, вона була забезпечена робочим місцем та необхідною оргтехнікою. Крім того позивач відмовилась надати документи, що підтверджують наявність вищої спеціальної освіти, які були відсутні в особовій справі, у зв’язку з чим ВАТ «Сілікат» було змушено перевести ОСОБА_1 на посаду бухгалтера по транспортному цеху зі збереженням окладу головного бухгалтера, з чим остання не погодилась, але порушень трудового законодавства не відбулось, оскільки за ОСОБА_1 був збережений оклад головного бухгалтера, режим роботи, обсяг функціональних обов'язків не змінилися. А 02.09.2008р. ОСОБА_1 без повідомлення керівництва була відсутня на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня у зв'язку з чим 03.09.2008 р. була звільнена з роботи за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що був виданий відповідний наказ № 62-К від 03.09.2008 р., а тому підстав для визнання наказів недійсними та поновлення на роботі позивача не має. Вимоги же ОСОБА_1 про стягнення індексації у зв’язку з інфляцією та 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України є безпідставними, оскільки спірними є саме трудові правовідносини; позивачкою не доведено спричинення моральної шкоди, а тому в цих вимогах слід також відмовити (та, крім іншого, листки непрацездатності, надані ОСОБА_1 в якості доказів за період з 17.06.2008р. по 28.06.2008р., з 02.07.2008р. по 18.07.2008р., оформлені з порушеннями Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності); вимоги щодо проведення аудиторської перевірки не ґрунтуються на законі.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані докази та вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.09.2004р. ОСОБА_1 наказом № 39/1 було прийнято на посаду головного бухгалтера ВАТ «Сілікат» (а.с. 35).

ОСОБА_1 13.06.2008р. приступила до виконання посадових обов’язків головного бухгалтера згідно наказу № 33/1-к у зв’язку з виходом з відпустки по догляду а дитиною, що підтверджується табелем обліку використаного робочого часу за червень 2008р. та встановлено перевіркою територіальної державної інспекції праці у Одеській області (а.с. 24-25).

Після виходу на роботу позивач неодноразово письмово зверталась до голови правління та спостережної ради ВАТ «Сілікат» з проханням провести аудиторську перевірку підприємства, передати їй всю бухгалтерську документацію згідно акту прийому-передачі та допустити до виконання службових обов’язків, на що їй було письмово повідомлено про відсутність перешкод виконання посадових обов’язків та забезпечення робочим місцем й наступну передачу всієї документації згідно акту прийому передачі, та про те, що аудиторську перевірку підприємства проводиться лише на розсуд адміністрації підприємства (а.с. 7-9, 11-12, 17-21, 29-30).

Як убачається з копій листків непрацездатності ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 17.06.2008р. по 28.06.2008р., з 02.07.2008р. по 18.07.2008р. (а.с. 10, 13-14).

Наказом від 25.07.2008р. по ВАТ «Сілікат» головного бухгалтера ОСОБА_1 переведено на посаду бухгалтера по транспортному цеху ВАТ «Сілікат» із збереженням окладу головного бухгалтеру, проти чого ОСОБА_1 заперечувала згідно письмової відмітки на копії наказу (а.с .22).

З 02.09.2008р. по 19.09.2008р. позивач ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у зв’язку з доглядом за дитиною, що підтверджується копією листка непрацездатності (а.с. 32).

А наказом від 03.09.2008р. за № 62-к по ВАТ «Сілікат» ОСОБА_1 було звільнено з посади головного бухгалтера за вчинений прогул без поважних причин, а саме – відсутність на роботі з 08-00 до 11-00 годин та з 12-45 по 16-45 годин, проти чого ОСОБА_1 письмово заперечувала на копії наказу (а.с. 34).

Відповідно до положень ч.1 та 2 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж  підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд доходить до висновку про те, що ВАТ «Сілікат» здійснило переведення ОСОБА_2 на іншу роботу без попередньої згоди останньої, чим порушило вимоги ст. 32 КЗпП України. Судом не приймаються до уваги заперечення позивача про те, що це не є істотною зміною умов праці, оскільки позивача було переведено на іншу посаду.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності – ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України № 455 від 13.11.2001 року (далі - Інструкція) тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється – пункти 1.1, 1.2 Інструкції.

Судом безперечно встановлено (що також не заперечувалось представником відповідача) обставину звільнення ОСОБА_1 з роботи під час тимчасової непрацездатності, що відповідно до положень ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається, а тому наказ про звільнення є незаконним та позивач на підставі вищевикладеного підлягає поновленню на роботі на посаді головного бухгалтера ВАТ «Сілікат».

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу – ч.2 ст. 235 КЗпП України.

Згідно пункту 8 Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденний заробіток позивача за останні два місяця роботи, що передували звільненню, враховуючи, що, в липні 2008 року було 23 робочих дня, в серпні – 20, склав: (1 300,23+1 503,98)/43 = 65,22 гривень. З огляду на те, що за період з 03.09.2008 року сплило 282 робочих дня (вересень 2008 року – 20 робочих днів, жовтень – 23, листопад – 20, грудень – 23, січень 2009 року – 20, лютий – 20, березень – 21, квітень – 22, травень – 18, червень – 20, липень – 23, серпень – 20, вересень – 22, жовтень - 10 робочих днів), стягненню на користь позивача за цей час підлягає сума (282 робочих днів Х 65,22 гривень) в розмірі 18 392,04 гривень. Разом с тим, відповідно до положень статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, та позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 15 000 гривень.

Крім матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача по переведенню на іншу роботу та звільнення ОСОБА_2 також зазнала втрати нематеріального стану у зв’язку із необхідністю прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, працювала на підприємстві, проте отримала до себе негативне ставлення. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України власник або уповноважена особа повинен відшкодувати моральну шкоду у випадку, якщо з вини адміністрації були порушені законні права і інтереси працівника. З урахуванням характеру та об’єму, заподіяної позивачу моральної шкоди, суд вважає, що у порядку компенсації моральних страждань з відповідача необхідно стягнути 10 000 гривень. Суд критично ставиться до посилань ОСОБА_1 та її представника на те, що на позивача здійснювався моральний тиск, образи та фізичне насильство, принижувалась честь та гідність позивача, які призвели до погіршення здоров’я ОСОБА_1 та потягли лікування як таких, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Суд критично ставиться до вимог ОСОБА_1 про відшкодування індексу інфляції та стягнення 3 відсотків річних за прострочене грошове зобов’язання на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки вказані відносини регулюються спеціальними нормами права у відповідності до Закону України „Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати”, Постанови КМУ „Про затвердження Порядку проведення компенсацію громадян втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати” №1 від 21.02.2001 року, та відповідно ці вимоги на заявленій позивачем підставі задоволенню не підлягають.

Судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача про відсутність у ОСОБА_2 диплома про відповідну освіту, необхідну для обіймання посади головного бухгалтера, оскільки це не стосується предмету розгляду справи.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов’язання ВАТ «Сілікат» здійснити аудиторську перевірку фінансово-господарської діяльності як такі, що не ґрунтуються на законі.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов’язання не чинити їй перешкод у виконанні посадових обов'язків головного бухгалтера та передати їй бухгалтерські документи за актом прийому-передачі, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено фактів перешкоджання відповідачем ОСОБА_2 у виконанні роботи, а самі по собі звернення про допуск до роботи не свідчать про наявність відповідних протиправних дій з боку відповідача.

Судом не приймаються до уваги інші пояснення сторін як таки, що не мають правового значення для вирішення справи по суті.

На підставі викладеного та ст.ст. 32, 40, 235, 237-1 КЗпП України суд дійшов до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання наказів № 40-к/а від 25.07.2008р. та № 62-к від 03.09.2008р. відкритого акціонерного товариства «Сілікат» недійсними та поновлення позивача на посаді головного бухгалтера, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 15 000 грн. й відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

В силу статті 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого державного мита в сумі 51 грн. та витрат на ІТЗ в сумі 30 грн., на користь держави з відповідача підлягає стягненню 107,50 гривень державного мита (1 відсоток від суми стягнутої заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку та 8,50 гривень з позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди).

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись статтями 10, 11, 57, 60, 61, 81, 88, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

    Визнати накази № 40-к/а від 25.07.2008р. та № 62-к від 03.09.2008р. відкритого акціонерного товариства «Сілікат» недійсними.

    Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера відкритого акціонерного товариства «Сілікат».

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Сілікат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15 000 грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн., понесені судові витрати в сумі 81 грн., а всього стягнути – 25 081 грн.

    В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

    Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера відкритого акціонерного товариства «Сілікат».

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Сілікат» на користь Держави державне мито в розмірі 107,50 гривень.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд міста Одеси шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

    Суддя