2-96\2007 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Кляшторного В.С., при секретарі Горовой О.П., з участю позивачки ОСОБА_1, її представника - адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника - адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, 3-і особи: П'ята Запорізька державна нотаріальна контора, Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання заповітів недійсними,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, 3-і особи: П'ята Запорізька державна нотаріальна контора, Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання заповітів недійсними.
В заяві позивачка зазначила, що у 1935 році її дід - ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з бабою позивачки - ОСОБА_6.
У 1945 році ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка під забудівлю жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 в період шлюбу з ОСОБА_6 побудували жилий будинок за вказаною адресою.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.05.1962 року зазначений жилий будинок був поділений у зв'язку з поділом майна подружжя. ОСОБА_5 було виділено 14\25 частин жилого будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 - 11\25 частин спірного жилого будинку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.1966 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано.
02.03.1966 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 11\25 частин жилого будинку АДРЕСА_1. Спадщину після її смерті фактично прийняв її син, батько позивачки - ОСОБА_8, який на час смерті ОСОБА_6 був прописаний у вказаному будинку. Однак, право власності на спадщину у встановленому законом порядку не оформив. ОСОБА_5 на час смерті ОСОБА_6 до кола спадкоємців не входив, так як був розлучений з нею.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року дід позивачки ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась
спадщина на 14\25 частин жилого будинку АДРЕСА_1.
Спадкоємцями після його смерті стали: його дружина ОСОБА_7 та діти:
ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_11. Дружина померлого - ОСОБА_7 не оформлювала право власності на
спадкове майно, так як визнавала право на спадщину за дітьми померлого. Всі спадкоємці
крім ОСОБА_8 відмовились від прийняття спадщини, а ОСОБА_8
фактично вступив у володіння спадковим майном.
ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 померла.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер батько позивачки - ОСОБА_8, спадкоємицею після його смерті стала позивачка - ОСОБА_1.
Після смерті батька позивачка прийняла спадщину та оформила нотаріально право власності на спадщину. Нотаріус перевіряла, кому належить будинок, коло спадкоємців, але ніяких даних про те, що ОСОБА_7 склала заповіт на ОСОБА_3 або що він є власником
2
частини будинку встановлено не було.29.08.1997 року їй було видано свідоцтво про право власності на жилий будинок. АДРЕСА_1.
Як вказує позивачка, відповідач ОСОБА_3 вселився в спірний жилий будинок АДРЕСА_1 в квітні 1994 року та проживав в будинку в якості квартиранта до червня 1994 року. До смерті ОСОБА_7 та після її смерті ОСОБА_3 в спірному будинку не мешкав, з"явився в будинку лише у 1997 році, стверджуючи, що він власник частини будинку. Позивачка, яка на той час мала свідоцтво про право власності на будинок, звернулась до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю.
Під час розгляду в суді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні будинком, відповідач надав суду заповіт від 18.01.1979 року, посвідчений нотаріусом Четвертої Запорізької нотаріальної контори, згідно якому, ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_7, та заповіт від 22.03.1994 року, посвідчений нотаріусом П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори, згідно якому ОСОБА_7 заповіла все належне їй майно ОСОБА_3.
Позивачка вважає зазначені заповіти недійсними з наступних підстав.
Заповіт від 18.01.1979 року, згідно якому ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_6 не був підписаний самім ОСОБА_5, крім того в заповіті не зазначено місце та час складення заповіту. Таким чином, позивачка вважає за можливе визнати цей заповіт недійсним.
Заповіт від 22.03.1994 року, згідно якому ОСОБА_7 заповіла все належне їй майно ОСОБА_3 також не підписаний заповідачем ОСОБА_7, з посиланням на те, що ОСОБА_7 нібито була неграмотною. Заповіт від імені ОСОБА_7 підписав ОСОБА_12. Однак ця обставина не відповідає дійсності. ОСОБА_7 була грамотною, сама читала та писала, про що свідчать її підписи при отриманні пенсії та свідчення свідків.
У зв'язку з зазначеними обставинами, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсними вказаних вище заповітів від 18.01.1979 року та від 22.03.1994 року.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та підтвердили зазначені в заяві обставини, наполягали на задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав. При цьому відповідач ОСОБА_3 суду пояснив, що у 1991 році він оселився в половині будинку АДРЕСА_1 як квартирант. В одній половині будинку жив ОСОБА_8, в другій ОСОБА_7 Він допомагав ОСОБА_7 по господарству, а вона обіцяла скласти заповіт на його ім."я. У 1994 році він привіз до дому нотаріуса, нотаріус побесідував з ОСОБА_7 Підписати заповіт вона не могла, у зв'язку з тим, що була неграмотною, тому заповіт був підписаний іншою особою - водієм автомобіля, на якому привезли нотаріуса. З кінця 1994 року він навчався в школі міліції та знаходився на казарменому положенні, про смерть ОСОБА_7 дізнався пізніше, коли повернувся. Він заколотив двері та вікна будинку, проживав за іншою адресою. Через півроку він приїхав з сім'єю до спірного будинку та проживав там до 2006 року. В 1995-1997 році він пристроїв коридор, розширив кухню, поставив паркан. Під час його тимчасової відсутності судом було постановлено рішення про визнання його втратившим право користування жилим приміщенням та виселення. Його речі викинули та у вересні 2006 року його виселили з будинку, вважає, що за заповітом йому належить 14\25 частин спірного жилого будинку та вважає, що підстав для визнання заповіту недійсним немає.
В судовому засіданні 17.01.2007 року представник 3-ї особи - П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори - Кисельова В.В. заперечувала проти позову. При цьому надала суду для огляду оригінали реєстрів заповітів. Суду пояснила, що у 1994 року був оформлений виклик нотаріуса до будинку ОСОБА_7 При виїзді нотаріус перевіряє дієздатність особи, з'ясовує наміри особи. В даному випадку ОСОБА_7 була неграмотною, тому заповіт було підписано іншою особою - ОСОБА_12. Особа ОСОБА_12 була встановлена, дієздатність його перевірено. Заповіт було оформлено належним чином та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій.
3
Четверта Запорізька державна нотаріальна контора свого представника до суду не направляла, надіслала письмову заяву про розгляд справи без їх участі.
Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що вказані у позові обставини відповідають дійсності.
У 1935 році дід позивачки - ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з бабою позивачки - ОСОБА_6. У 1945 році ОСОБА_5 була виділена земельна ділянка під забудівлю жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_5 в період шлюбу з ОСОБА_6 побудували жилий будинок за вказаною адресою.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.05.1962 року зазначений жилий будинок був поділений у зв'язку з поділом майна подружжя, ОСОБА_5 було виділено 14\25 частин жилого будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 - 11\25 частин спірного жилого будинку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.1966 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано.
02.03.1966 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на 11\25 частин жилого будинку АДРЕСА_1. Спадщину після її смерті фактично прийняв її син, батько позивачки - ОСОБА_8, який на час смерті ОСОБА_6 був прописаний у вказаному будинку. Однак право власності на спадщину у встановленому законом порядку не оформив. ОСОБА_5 на час смерті ОСОБА_6 до кола спадкоємців не входив, так як був розлучений з нею.
1993 року дід позивачки ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 14\25 частин жилого будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями після його смерті стали: його дружина ОСОБА_7 та діти: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_11. Дружина померлого - ОСОБА_7 не оформлювала право власності на спадкове майно, так як визнавала право на спадщину за дітьми померлого. Всі спадкоємці крім ОСОБА_8 відмовились від прийняття спадщини, а ОСОБА_8 фактично вступив у володіння спадковим майном.
1994 року ОСОБА_7 померла. ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер батько позивачки -ОСОБА_8, спадкоємицею після його смерті стала позивачка - ОСОБА_1. 29.08.1997 року їй було видано свідоцтво про право власності на жилий будинок. АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_3 вселився в спірний жилий будинок АДРЕСА_1 в квітні 1994 року та проживав в будинку в якості квартиранта незначний період - до червня 1994 року. З того часу до смерті ОСОБА_7 та після її смерті ОСОБА_3 в спірному будинку не мешкав, з"явився в будинку лише у 1997 році, стверджуючи, що він власник частини будинку. Позивачка не мала відомостей про наявність заповітів, вказаних у позові, оскільки під час оформлення права власності на спадщину таких даних у нотаріальній конторі не було. Про наявність заповітів позивачці стало відомо вже під час розгляду в суді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні будинком, коли відповідач надав суду заповіт від 18.01.1979 року, посвідчений нотаріусом Четвертої Запорізької нотаріальної контори, згідно якому ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_7, та заповіт від 22.03.1994 року, посвідчений нотаріусом П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори, згідно якому ОСОБА_7 заповіла все належне їй майно ОСОБА_3.
Згідно ст. 541 ЦК України (в редакції 1963 року) заповіт повинен був бути складений в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.
4
Як вказала позивачка, заповіт від 18.01.1979 року, згідно якому ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_6 не був підписаний самим ОСОБА_5, крім того в заповіті не зазначено місце та час складення заповіту.
Але під час судового розгляду було встановлено, що не був підписаний лише другий екземпляр заповіту, який за інструкцією не повинен підписуватись. Доказів, що не перший екземпляр заповіту не підписувався ОСОБА_5 суду не надано. Фотокопія першого екземпляру заповіту свідчить про наявність підпису заповідача. Помилка в написанні прізвища спадкоємця (ІНФОРМАЦІЯ_5 замість ОСОБА_5) не являється підставою для визнання цього заповіту недійсним. Інших підстав для визнання недійсним заповіту від 18.01.1979 року, згідно якому ОСОБА_5 заповів все належне йому майно ОСОБА_6 суд не знаходить. Таким чином, у частині цих вимог суд вважає за необхідне позивачці відмовити.
Заповіт від 22.03.1994 року, згідно якому ОСОБА_7 заповіла все належне їй майно ОСОБА_3, також не підписаний заповідачем ОСОБА_7, з посиланням на те, що ОСОБА_7 нібито була неграмотною, тому заповіт від її імені підписав ОСОБА_12. Однак, ця обставина оспорювалась в суді. Позивачка пояснила, що ОСОБА_7 сама читала газети, могла підписуватись під документами, про що свідчать її підписи при отриманні пенсії. Допитані в ході судового розгляду свідки: ОСОБА_13, яка працювала ІНФОРМАЦІЯ_6 з 1973 по 1981 рік, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, , ОСОБА_22 підтвердили в судовому засіданні, що ОСОБА_7 при житті була грамотною, вміла читати та писати, сама підписувалась, а також підтвердили той факт, що при житті ОСОБА_7 про заповіт нікому не казала, мала намір будинок залишити онукам.
Згідно ст. 8 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 року, нотаріуси, які здійснюють нотаріальні дії, зобов'язані дотримуватись тайни цих дій.
Загальні правила здійснення нотаріальних дій - дотримання тайни заповіту відносяться не тільки до самого змісту нотаріальної дії, а і до факту його здійснення чи звернення за його здійсненням.
Згідно п. 77 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій від 19.01.1976 року (яка діяла на момент укладання заповіту), особа, на користь якої заповідається майно, не вправі бути присутньою при складенні заповіту.
В даному випадку, при складанні заповіту 22.03.1994 року ці норми діючого законодавства були порушені. ОСОБА_3, який був квартирантом, сам привіз нотаріуса додому до ОСОБА_7 При цьому він особисто був присутній в приміщенні під час складання заповіту, що підтверджується свідченнями ОСОБА_12 Особу ОСОБА_12 було посвідчено за посвідченням водія, а в книзі реєстрації нотаріальних дій зазначено, що його особу посвідчено за паспортом, місце проживання ОСОБА_12 зазначено - АДРЕСА_1, що не відповідає дійсності.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що він працював в таксі, у 1994 році ОСОБА_3 попросив його відвезти нотаріуса, а потім попросив підписати заповіт за ОСОБА_7. Він надав нотаріусу посвідчення водія. Нотаріус пояснила, що баба неграмотна і просила підписати за неї заповіт. Заповіт він підписав у присутності нотаріуса та ОСОБА_3. Паспорт нотаріусу він не давав, а тому його паспортні дані в реєстр не заносились.
На думку суду, ОСОБА_3, який не тільки привіз нотаріуса, але і був присутній при складанні заповіту, мав змогу впливати на волевиявлення ОСОБА_7 Остання не підписувала заповіт, хоча могла це зробити. За таких обставин суд вважає, що складання заповіту було здійснено з суттєвими порушеннями закону.
Також викликає сумнів у суду той факт, що ОСОБА_3 з'явився у будинку тільки після смерті ОСОБА_7, заповіт нікому не показував і не оформляв за собою право власності на частину будинку.
Згідно ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), угода, яка не відповідає нормам закону, є недійсною.
У даному випадку суд вважає вимоги позивачки щодо визнання недійсним заповіту від
22.03.1994 року законними та обґрунтованими, а тому позов в цій частині підлягає
задоволенню.
5
Керуючись ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст. 8 Закону України "Про нотаріат", п. 77 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України від 19.01.1976 року, ст.ст. 10,11, 209,212,214,215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, складений на ім."я ОСОБА_3 від 22.03.1994 року, посвідчений П'ятою Запорізькою нотаріальною конторою.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя В.С. Кляшторний