Справа № 2 – 3
2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2009 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області
в складі:
головуючої Шемети Т. М.
при секретарі Коломієць В.О.
з участю адвоката ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмільнику справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що у виконання ухвали господарського суду Вінницької області від 16 квітня 2003 року, з метою забезпечення позову було накладено арешт на належне йому майно, а саме: - агрегат по переробці зернових культур АПК-300, 1992 року випуску; Шкаф для перемішування і прожарки зерна гречки; Шнек для перемішування зерна гречки; Шліфувальна машина для зерна ячменю, пшениці; Сито для агрегату по переробці зернових культур АПК-300 в кількості 19 штук. Всього було описано майна на загальну суму 9 200 грн. Те, що вказане майно належить йому, підтверджуєься актом опису та арешту майна від 23 березня 2003 року, причому саме відповідач вказав на це майно як на таке, що належить йому. Шкаф для перемішування і прожарки зерна гречки та Шнек для перемішування зерна гречки він купив в ЗАТ «Миколаївсільпроект», що підтверджується накладною № 169 від 16 січня 2001 року та податковою накладною № 70 від 16 січня 2001 року, паспортом-інструкцією по експлуатації. Сито для агрегату по переробці зернових культур АПК-300 в кількості 9 штук він придбав в квітні-травні в м. Харкові на заводі ім.. Фрунзе, інші 10 сит були в комплекті до агрегату по переробці зернових культур АПК-300, 1992 року випуску, який він купив у фізичної особи в листопаді-грудні 1998 року в м. Києві. Після купівлі він його привіз та зберігав 3-4 місяці ( до весни 1999 року) в ОСОБА_5 в м. Хмільнику по провул. Пархоменка,15, перевезення відбувалося автомобілем «КАМАЗ» фірми «Осіріс», що можуть підтвердити свідки ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7. Все це майно він використовував для зайняття підприємницькою діяльністю, воно було предметом поділу спільного майна подружжя, що підтверджується відповідним договором та актом опису спільного майна подружжя. Після накладення арешту на вказане майно, яке на той час перебувало в СМП ТОВ «Хмільницькому райсількомунгоспі» за адресою м. Хмільник, вул.. Лисенка,15 воно було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_8 та ОСОБА_9. 1 лютого 2005 року було скасовано накладення арешту на майно і коли він 21 грудня 2005 року звернувся до відділу ДВС із заявою про повернення майна, виявилося, що майно відсутнє, що підтверджується актом державного виконавця від 28 грудня 2005 року. Відповідно до пояснень осіб, відповідальних за зберігання, майно самовільно перевіз ОСОБА_4 на садибу до своїх батьків в м. Хмільник, вул.. Тургенєва,85, а потім на територію коопзаготпрому по вул.. Привокзальній,4 в м. Хмільнику. Відповідач в добровільному порядку не бажає повернути майно, а тому він змушений звертатися до суду з вказаним позовом та просить визнати за ним право власності на вищезазначене майно та витребувати його з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_4, стягнувши з нього також понесені судові витрати при зверненні до суду.
Відповідач ОСОБА_4 О В. заявлені вимоги не визнав повністю та показав, що вони з позивачем займалися спільною господарською діяльністю, на вказаному майні переробляли гречку, в тому числі і їх спільну, і ту, що він продавав позивачеві. Майно, про яке йдеться використовувалося не тільки позивачем, а й іншими особами. Кому належить це майно, він не може вказати, так як не знає цього, а забрав він його з СМП ТОВ «Хмільницький райсількомунгосп» тому, що майно тривалий час перебувало там, за оренду приміщення ніхто не розраховувався, а тому він змушений був його забрати. На даний час майно так і стоїть в приміщенні по вул.. Привокзальній,2, він його не використовує, підприємницькою діяльністю не займається, досі воно вже фактично є неприродним для використання за призначенням.
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_8 показав, що він був присутній при акті опису і арешту майна ОСОБА_3, був і сам ОСОБА_10, на цій крупорушці працювали в нього люди, він орендував приміщення в райсількомунгоспі, а тому він вважав, що вона належить ОСОБА_3, ніяких документів вони не оглядали. Він ще хотів її придбати, про що вони з ОСОБА_3 склали відповідний договір, підписали його, але в нього не було всіх грошей відразу і тому договір вони фактично не виконали, хоча він надавав його державному виконавцю під час опису і арешту майна. Описане арештоване майно було передано йому і ОСОБА_9 на зберігання. На його думку, і позивачеві, і відповідачеві слід спокійно сісти підрахувати хто скільки кому винен грошей, так як між ними на той час були господарські взаємовідносини і мирно вирішити цю справу.
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_9 суду пояснив, що він був назначений відповідальним за зберігання крупорушки, коли її описали та арештували, вона була закрита, ніяких документів на майно вони тоді не оглядали. До нього звернувся директор Райсільгоспкомунгоспу, що ОСОБА_3 не сплачує вже пів-року за оренду того приміщення, де зберігалась крупорушка, стали люди приїжджати і говорити, що то крупорушка їхня. Він звернувся до державного виконавця, розповів всю ситуацію, він сказав, що якщо є куди перевезти крупорушку в інше місце, то щоб це зробити. Тоді він разом з Гненним перевезли крупорушку на вулицю Тургенєва в м. Хмільнику на подвір’я до батьків ОСОБА_4, з якими він раніше домовився, що крупорушка постоїть в них. Потім йому стало відомо, що крупорушку забрав ОСОБА_4 і завіз в приміщення на вул.. Привокзальній. Чия то крупорушка, йому не відомо, бо багато хто пред’являв на неї права, так як ОСОБА_3 був винен багатьом людям гроші. Позивачеві і відповідачеві слід було давно добровільно вирішити свої проблеми і не відволікати людей від роботи.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, приходить до наступних висновків:
Акт опису і арешту майна приватного підприємця ОСОБА_3 (а.с.5-6) не може бути доказом права власності ОСОБА_3 на описане майно, оскільки ОСОБА_7 сам по собі не є документом, який підтверджує власність, а лише документом, який фіксує наявність майна, яке перебуває в користуванні чи розпорядженні тієї чи іншої особи.
Наданий позивачем в підтвердження права власності Договір поділу спільного майна подружжя від 12 грудня ( а.с. 219) та акт опису майна від 10 грудня 2000 року ( а.с. 220) не є належними доказами підтвердження права власності на майно, яке є предметом розгляду даної цивільної справи, оскільки в вказаних документах не зазначено майно, яке є предметом даного спору, а пояснення позивача що крупорушка(за № 25 в ОСОБА_7 опису майна) та полотна решітні (за № 21 в акті опису мана), зернодробилка (за № 18,19 в акті опису майна) і є саме тим майном, про яке йдеться в справі, тільки назви написані по-іншому, нічим не підтверджено та не може братися до уваги.
Позивач вказав, що агрегат по переробці зернових культур АПК-300, 1992 року випуску, вартістю 3 500 грн. він купив у фізичної особи в листопаді-грудні 1998 року в м. Києві та з ним в комплект входило 10 сит, вартістю 570 грн. за одиницю. Суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних доказів права власності на вказане майно, так як, відповідно до ст. 44 ЦК України( в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення угоди, угоди між фізичними особами на суму понад 100 грн. повинні укладатися в письмовій формі. Оскільки позивач не надав такого підтвердження, то, відповідно до ст. 46 ЦК України ( в редакції 1963 року), в разі виникнення спору, позбавляє права посилатися для підтвердження такої угоди на показання свідків. Таким чином, оскільки, відповідно до ст.ст. 57 – 60 ЦПК України докази повинні бути належними та допустимими, показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо того, що приблизно взимку 2008 року ОСОБА_3 з м. Києва привозив крупорушку, не можуть вважатися доказом права власності позивача на агрегат по переробці зернових культур АПК-300, 1992 року випуску.
Позивач вказав, що Шкаф для перемішування і прожарки зерна гречки та Шнек для перемішування зерна гречки він купив в ЗАТ «Миколаївсільпроект», що підтверджується накладною № 169 від 16 січня 2001 року та податковою накладною № 70 від 16 січня 2001 року, паспортом-інструкцією по експлуатації, копії яких він додав до матеріалів справи. Дослідивши надані позивачем документи, суд приходить до наступних висновків: згідно накладної № 169 від 16 січня 2001 року( а.с. 217) та податкової накладної № 70 від 16 січня 2001 року(а.с.218), ОСОБА_3 придбав «Термообработка, компл., 1 шт., вартість з ПДВ 4 780 грн. 00 коп.». В паспорті інструкції по експлуатації «Термічна обробка зерна» ( а.с. 211 – 215) в розділі 8 «Комплект поставки» не зазначено, що в цей комплект входить шкаф для перемішування і прожарки зерна гречки та Шнек для перемішування зерна гречки. Окрім того, вказаний паспорт не мітить індивідуальних ознак устаткування як от номер придбаної термообробки ( розділ 9 Паспорту інструкції), який також відсутній і в накладних. Вищевикладене в сукупності дає підстави вважати, що надані позивачем документи не є доказом належності йому на праві власності Шкафа для перемішування і прожарки зерна гречки та Шнека для перемішування зерна гречки.
Позивач вказує, що Сито для агрегату по переробці зернових культур АПК-300 в кількості 9 штук він придбав в квітні-травні в м. Харкові на заводі ім.. Фрунзе, однак не надав жодного підтверджуючого документу для цього, хоча, згідно ст. 44 ЦК України( в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення угоди, угоди державних.. громадян з громадянами повинні укладатися в письмовій формі. Будь-яких письмових документів, які б підтверджували наявність договору купівлі-продажу сит, позивачем не надано.
Таким чином, позовні вимоги про визнання права власності на майно є безпідставними та необґрунтованими. Оскільки, відповідно до ст. 387 ЦК України, саме власник (а не будь-хто інший) має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, наявність прав власності з боку позивача на майно, що є предметом розгляду, не доведена, а, отже, в задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 41 – 45 ЦК України (в редакції 1963 року), ст.ст. 316 – 318, 387, 392 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212 - 215, 223, 256, 294 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення рішення, якщо не подано заяву про апеляційне оскарження. Якщо подано заяву про апеляційне оскарження, однак не подано апеляційну скаргу в 20-денний строк після подання заяви на апеляційне оскарження, рішення суду набирає чинності після закінчення цього строку.
Рішення можна оскаржити до апеляційного суду Вінницької області через Хмільницький міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча :