Справа №22ц-2495/09 Суддя першої інстанції Кваша С.В.
Категорія 06 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.М., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В.,
за участю: представника відповідача Обухової Ю.В. та прокурора Брезіцького В.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Миколаївської області (далі - Прокурор) в інтересах Миколаївської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2007 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Миколаївської міської ради (далі – Миколаївський міськвиконком) про визнання права власності на самочинну забудову,
В С Т А Н О В И Л А:
23 листопада 2007 р. ОСОБА_3 пред’явив у суді позов до Миколаївського міськвиконкому про визнання права власності на самочинне будівництво.
Позивач вказував, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 5 липня 2006 р. Миколаївським міськвиконкомом, йому на праві власності належать нежитлові приміщення закусочної у АДРЕСА_1, загальної площею 443,3 кв. м.
2 листопада 2007 р. між ним, як приватним підприємцем, та Миколаївською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 263 кв., виділеної для обслуговування вказаних приміщень.
В подальшому позивач, за рахунок прибудов (літ. Б -3, літ. б) та реконструкцій, самочинно збільшив площу вказаної нерухомості. Після чого загальна площа приміщень збільшилась до 577,3 кв. м, основна - до 454,7 кв. м., а розмір загальної та основної площі офісу становить 101,6 кв. м.
Посилаючись на те, що самочинне будівництво проведено ним з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, не порушує права інших осіб і не змінює цільового призначенням земельної ділянки, позивач просив суд визнати за ним право власності на вказані самочинні забудови.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2007 р. 26 жовтня 2007 р. позов повністю задоволено.
Прокурор, в поданій на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України апеляційній скарзі, діючи в інтересах Миколаївської міської ради та посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, просив указане рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне самочинне будівництво відповідає встановленим будівельним, технічним, санітарним та інших нормам і правилам, а також не порушує права інших осіб. А тому місцевий суд вважав можливим визнати за позивачем права власності на цю нерухомість.
Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки він дійшов до них внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та порушивши вимоги процесуального права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. З ст. 376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).
В обох випадках таке будівництво повинно відповідати архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, а земельна ділянка повинна використовуватись забудовником за її цільовим призначенням.
Крім того, ст. ст. 181, 182 ЦК України, ст. 40 ЗК України та Законом України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 р. встановлено, що земельна ділянка є нерухомістю, яка може бути передана громадянинові органом державної влади у власність, чи в оренду. А тому право власності чи користування таким нерухомим майном виникає лише після обов'язкової державної реєстрації.
Отже, в даному випадку право передачі земельної ділянки у власність чи користування позивача належить до компетенції Миколаївської міської ради, яка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ЦПК України, місцевим судом взагалі не була залучена до участі у справі. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що за свідоцтвом про право власності, виданим 1 грудня 2005 р. Миколаївським міськвиконкомом, позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення закусочної у Центральному районі АДРЕСА_1, загальної площею 443,3 кв. м.
2 листопада 2007 р. між ним, як приватним підприємцем, та Миколаївською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 263 кв., виділеної для обслуговування вказаних приміщень.
В подальшому позивач за рахунок прибудов (літ. Б -3, літ. б) та реконструкцій, самочинно збільшив загальну площу вказаної нерухомості до 577,3 кв. м, основної - до 454,7 кв. м., а площа офісу становить 101,6 кв. м.
Центральний РВ ГУМНС України в м. Миколаєві 6 грудня 2007 р., а Миколаївська міська санітарно-епідеміологічна станція 11 грудня 2006 р. письмово вказали, що погодження вказаного самочинного будівництва можливе лише після додаткового виконання позивачем низки протипожежних та техногенних заходів, надання проекту реконструкції вказаної закусочної в органи держсаннагляду та погодження відкриття об’єкта з санепідемслужбою.
Крім того, відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р., ця інспекція здійснює державний нагляду і контроль у сфері архітектури та будівництва. Однак, до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва позивач не звертався і дозволу не отримав.
Проте, задовольняючи позов, місцевий суд не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та вказані вимоги матеріального і процесуального права, а тому не перевірив чи дотримався позивач архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правилам при проведенні самочинного будівництва, та чи використовує він земельну ділянку за її цільовим призначенням. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.
До того ж, суд першої інстанції порушив підсудність справи. Так, відповідно до ст. 114 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються в суді за місцемзнаходження цього майна. Спірна нерухомість розташована в Центральному районі м. Миколаєва. Отже, розгляд справи Заводським районним судом проведено з порушенням правил виключної підсудності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 та пунктів 4, 6 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, її вирішення без залучення до участі у справі Миколаївської обласної ради та порушення правил виключної підсудності, є обов'язковими та безумовними підставами для скасування оскарженого рішення з передачею справи на новий розгляд Центрального районного суду м. Миколаєва.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 311, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області, подану в інтересах Миколаївської міської ради, задовольнити,
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2007 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: