Справа №22ц-2790/09 Суддя першої інстанції Кваша С.В.
Категорія 06 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 листопада 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.М., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В.,
за участю: представника позивачки ОСОБА_2 та прокурора Брезіцького В.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Заводського району м. Миколаєва (далі - Прокурор) в інтересах Миколаївської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Миколаївської міської ради (далі - Миколаївський міськвиконком) про визнання права власності на самочинну забудову,
В С Т А Н О В И Л А:
21 січня 2008 р. ОСОБА_3 пред'явила у суді позов до Миколаївського міськвиконкому про визнання права власності на самочинне будівництво.
Зазначала, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2006 р. вона стала власником двох кімнат у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, загальною площею 46,2 кв. м і жилою – 31,3 кв. м.
Рішенням Миколаївського міськвиконкому від 23 жовтня 2007 р. указана квартира переведена в нежиле приміщення під розміщення магазину промислових товарів.
В подальшому позивачка провела перепланування та реконструкцію указаної нерухомості, в результаті чого утворилось приміщення, яке складається з двох суміжних кімнат, кухні та туалету, загальною площею 97,4 кв. м, а основна – 84,6 кв. м.
Посилаючись на те, що самочинне будівництво проведено нею з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, не порушує права інших осіб і не змінює цільового призначенням земельної ділянки, позивачка просила суд визнати за нею право власності на вказані самочинні забудови.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2008 р. позов повністю задоволено. Додатковим рішенням того ж суду від 14 травня 2008 р. за позивачкою визнано право власності на магазин промислових товарів по АДРЕСА_1, загальною площею 95,9 кв. м. і основною 84,1 кв. м.
Прокурор, в поданій на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України апеляційній скарзі, діючи в інтересах Миколаївської міської ради та посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, просив указане рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне самочинне будівництво відповідає встановленим будівельним, технічним, санітарним та інших нормам і правилам, а також не порушує права інших осіб. А тому місцевий суд вважав можливим визнати за позивачем права власності на цю нерухомість.
Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки він дійшов до них внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та порушивши вимоги процесуального права.
Так, відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом не передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Судом установлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2006 р. позивачка стала власником двох кімнат у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, загальною площею 46,2 кв. м і жилою – 31,3 кв. м.
Рішенням Миколаївського міськвиконкому від 23 жовтня 2007 р. указана квартира переведена в нежиле приміщення під розміщення магазину промислових товарів.
В подальшому позивачка провела перепланування та реконструкцію указаної нерухомості, в результаті чого утворилось приміщення, яке складається з двох суміжних кімнат, кухні та туалету, загальною площею 97,4 кв. м, а основна – 84,6 кв. м.
Тобто в цьому разі не може йти мова про визнання права власності на новостворене майно, як об'єкт самочинного будівництва, оскільки ця нерухомість вже знаходиться у власності позивачки й реконструкція не змінює її статусу як власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України та ст. 152 ЖК України власник може на свій розсуд здійснювати ремонт та зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно з підп. 6 п. б ч. 1 ст. 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до законодавства спорів із питань містобудування належить до повноважень виконавчих органів.
Переобладнання і прийняття в експлуатацію переобладнаних квартир проводиться з дозволу і за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, а не за рішенням суду.
Отже, місцевий суд встановивши зазначені обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, помилково вважаючи, що спірні правовідносини регламентуються ст. ст. 375, 376 ЦК України.
Крім того, в даному випадку право передачі земельної ділянки, на якій розміщений вказаний магазин, у власність чи користування позивачки належить до компетенції Миколаївської міської ради, яка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ЦПК України, місцевим судом взагалі не була залучена до участі у справі. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи.
До того ж, суд першої інстанції порушив підсудність справи. Так, відповідно до ст. 114 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються в суді за місцемзнаходження цього майна. Спірна нерухомість розташована в Центральному районі м. Миколаєва. Отже, розгляд справи Заводським районним судом проведено з порушенням правил виключної підсудності.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 та пунктів 4, 6 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, її вирішення без залучення до участі у справі Миколаївської міської ради та порушення правил виключної підсудності, є обов'язковими та безумовними підставами для скасування оскарженого рішення з передачею справи на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва, подану в інтересах Миколаївської міської ради, задовольнити,
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2008 р. і додаткове рішення того ж суду від 14 травня 2008 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: