Справа №22ц-2126/09 Суддя першої інстанції Костюченко Г.С.
Категорія 52 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Завтура О.С.,
за участю: позивачки ОСОБА_2 та представника відповідача Кошевої А.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2009 р. за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства ,,Науково-виробничий комплекс газотурбобудування ,,Зоря” - ,,Машпроект” (далі – ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект”) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
3 березня 2009 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позивачка вказувала, що з 30 жовтня 1969 р. працювала у відповідача на різних посадах, а з 30 червня 1999 р. – на посаді юрисконсульта першої категорії. Наказом від 4 лютого 2009 р. була звільнено з цієї посади у зв’язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки, на її думку, воно було проведене з суттєвими порушеннями трудового законодавства, позивачка, після неодноразових уточнень позовних вимог, просила поновити її на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу та 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2009 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невірну оцінку зібраних доказів та неправильне застосування норм матеріального права, просила оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення позову.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що звільнення позивачки з роботи проведено з додержанням норм трудового законодавства України.
Між тим, з таким висновком місцевого суду погодитися не можна, оскільки він, всупереч вимогам ст. 212 ЦПК України, дійшов до нього без належної оцінки наявних у справі доказів, що мають значення для справи, та, як наслідок, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. У зв’язку з чим, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Так, законодавство про працю України гарантує правовий захист працівників від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Зокрема:
- відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, реорганізації підприємства, чи скорочення чисельності або штату працівників.
- крім того, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України ,,Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999 р. (з наступними змінами) (далі – Закон) та ст. 494 КЗпП України, у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
- до того ж, Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06 листопада 1992 р. ,,Про практику розгляду судами трудових спорів" (з наступними змінами) роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
- в усіх випадках звільнення за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
З матеріалів справи вбачається, що з 30 жовтня 1969 р. позивачка працювала у відповідача на різних посадах, а з 22 червня 1977 р. юрисконсультом. 30 червня 1999р. їй присвоєна кваліфікація юрисконсульта першої категорії. За довголітню сумлінну та плідну працю, наказом генерального директора ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект” від 28 травня 2004 р. вона нагороджена знаком ,,Заслужений ветеран”.
Підставою для звільнення позивачки став наказ начальника юридичного відділу підприємства від 9 вересня 2008 р. ,,Про скорочення чисельності штату працівників”, за яким передбачалось скорочення з 1 грудня 2008 р. посади юрисконсульта першої категорії. В цей же день позивачка ознайомилась з цим наказом і письмово вказала на його незаконність.
3 листопада 2008 р. адміністрація відповідача направила подання про надання згоди на звільнення позивачки комітету профспілки, який на своєму засіданні 12 листопада 2008 р., у присутності начальника юридичного відділу та позивачки, дав згоду на її звільнення.
Наказом від 4 лютого 2009 р. позивачку було звільнено з займаної посади у зв’язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Разом з тим, змістовний аналіз посадової інструкції начальника юридичного відділу, затвердженої генеральним директором ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект” 31 травня 2007 р., та ,,Порядку здійснення роботи по створенню нових підрозділів, введенню нових посад і скорочення чисельності працівників ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект”, затверджений генеральними директором цього підприємства 10 листопада 2004 р., вказують на те, що начальник юридичного відділу не наділений правом видання наказів про скорочення штату або чисельності працівників, оскільки такі повноваження належать лише генеральному директору, а за його дорученням – директору по роботі з персоналом, тай то у випадках, передбачених наказом від 8 квітня 2002 р.
Крім того, відповідачем не надано доказів виконання вимог ст. 22 вказаного Закону, оскільки він не інформував первинну профспілкову організацію про наступне звільнення працівника юридичного відділу за три місяці до намічуваного звільнення, про причини такого звільнення і терміни його проведення. Також не проводились консультації з профспілками про заходи щодо запобіганню звільненню чи пом'якшення його несприятливих наслідків.
До того ж, згідно ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Водночас ч. 8 ст. 43 цього ж Кодексу беззастережно встановлено, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Отримавши згоду комітету профспілки на звільнення позивачки 12 листопада 2008 р., відповідач звільнив її тільки 4 лютого 2009 р., тобто з порушенням указаного строку. Доводи відповідача, з якими помилково погодився місцевий суд, про те, що таку згоду було отримано 09 січня 2009 р. є необґрунтованими, оскільки згода на звільнення позивачки була надана на засіданні комітету профспілки в присутності начальника юридичного відділу та позивачки.
31 грудня 2008 р. державний інспектор правці територіальної державної інспекції праці у Миколаївській області за зверненням позивачки перевірив процедуру її звільнення і дійшов висновку, що в цьому випадку відповідачем порушені вимоги ст. 42 та частин 2, 3 ст. 492 КЗпП України. В зв’язку з чим, направив припис про усунення таких порушень до 30 січня 2009 р., який відповідач виконав лише частково.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що в період з 1 січня 2009 р. і до 25 червня 2009 р. відповідач прийняв на роботу до юридичного відділу 4-х осіб на посади, що відповідають кваліфікації позивачки, однак її заява від 15 квітня 2009р. про поворотне прийняття на роботу була залишена без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивачки проведено з порушенням порядку та умов, визначених законодавством про працю України. А тому вона підлягає поновленню на роботі з виплатою втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до вимог ст. 235 КЗпП.
3гідно довідок про заробіток позивачки за останні календарні місяці роботи, що передували звільненню її середньоденний заробіток складає 102 грн. 3 коп. Час її вимушеного прогулу на день вирішення справи апеляційним судом склав 8 місяців 4 дні, з яких робочими були 168 днів.
Тому, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1995 р. (з наступними змінами) , втрачений нею середній заробіток за цей час складає 17186 грн. 40 коп.
Оскільки порушення трудових прав позивачки спричинило їй моральні страждання, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП вона має право на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи тривалість неправомірних дій відповідача, характер заподіяної шкоди, та обсяг перенесених нею страждань, використовуючи роз’яснення, викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року ,,Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами), судова колегія дійшла висновку, що достатнім розміром такого відшкодування буде 1000 грн.
Наслідком ухвалення нового рішення про задоволення позову, відповідно до ст. 88 ЦПК України, є присудження відповідачеві обов’язку сплати в доход держави 188 грн. 86 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2009 р. скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити. Поновити її на роботі на посаді юрисконсульта першої категорії ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект”.
Стягнути з ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект” на користь ОСОБА_2 17186 грн. 40 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу, без утримання прибуткового податку та інших обов’язкових платежів, та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також стягнути з ДП НВКГ ,,Зоря” - ,,Машпроект” в доход держави 188 грн. 86 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: