Справа №22ц-2075/09 Суддя першої інстанції Вострікова Л.В.
Категорія 06 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.М., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Голубкиній О.О.,
за участю: позивача ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2009 р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області (далі – Вознесенська міськрада) про визнання права власності на самочинну забудову,
В С Т А Н О В И Л А:
6 квітня 2009 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Вознесенської міськради про визнання права власності на самочинну забудову.
Зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону, виданого 5 липня 1977 р. державним нотаріусом 2-ї Вознесенської державної нотаріальної контори, та договору дарування, посвідченого 15 липня 1978 р. тим же нотаріусом, йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1.
Рішенням Вознесенської міськради від 21 вересня 1993 р. йому в приватну власність передана земельна ділянка, площею 0,0730 га, для обслуговування вказаного будинку, а 25 грудня 1993 р. він отримав Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.
В наступні роки він самовільно, без дозволу відповідних органів та без належно затвердженого проекту збудував на вказаній земельній ділянці наступні споруди: сіни а-1, сіни а1-1, сіни аП-1, гараж Б-1, вбиральню В-1, душ Д-1, сарай З-1, а також за рахунок внутрішнього перепланування та добудов збільшив житлову і загальну площу житлового будинку, яка тепер становить 56, 2 кв. м і 88, 4 кв. м.
Посилаючись на те, що вказане самочинне будівництво проведено ним з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, не порушує права інших осіб і не змінює цільового призначенням земельної ділянки, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок в нових розмірах і вказані самовільно зведені споруди.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2009 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що відповідно до ч. 3 ст. 375 та ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб; при додержанні забудовником архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,0730 га, переданої йому для обслуговування вказаного будинку.
За період проживання в указаному будинку позивач самочинно збудував указані вище споруди та збільшив загальну і житлову полощу зазначеного будинку.
Відповідно до ст. 301 Закону України ,,Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 р.(з наступними змінами) та ст. 18 Закону України ,,Про основи містобудування" від 16 листопада 1992 р. (з наступними змінами) будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р., прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що хоча відділ архітектури і містобудування Вознесенської міської ради, Вознесенська районна санітарно-епідеміологічна станція, Державна екологічна інспекція та Вознесенський РВ ГУМНС України в Миколаївській області надали погодження на оформлення проведеного позивачем самочинного будівництва, однак такі погодження носять формальний характер, надані без проведення необхідних в таких випадках досліджень зазначених об’єктів і при відсутності проектної документації на них.
Крім того, відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р., ця інспекція здійснює державний нагляду і контроль у сфері архітектури та будівництва. Однак позивач до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва не звертався.
До того ж, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_4, сусід позивача, який проживає по АДРЕСА_1, проти позову заперечує, оскільки вважає, що сарай З-1 зведено на його земельній ділянці, чим порушено його право власності.
Окрім того, сіни а-1, сіни а1-1, сіни аП-1, гараж Б-1, вбиральня В-1, душ Д-1, сарай З-1, про визнання права власності на які ставить позивач питання в своєму позові, відповідно до ст. ст. 178, 379-383 ЦК України, не можуть бути самостійними об’єктами цивільного обороту. А питання про перепланування будинку не вирішується за правилами ст. ст. 375-376 ЦК України, на що посилався позивач.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів своїх вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. В зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 червня 2009 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: