Справа №22ц-1989/09 Суддя першої інстанції Коваль В.І.
Категорія 06 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.М., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,
за участю: позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 та прокурора Чабану Д.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні у місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Заводського району м. Миколаєва (далі - Прокурор) в інтересах Миколаївської міської ради на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради (далі - Адміністрація Заводського району), про визнання права власності на самочинну забудову,
В С Т А Н О В И Л А:
15 квітня 2008 р. позивачі звернулись до суду з позовом до Адміністрації Заводського району про визнання за ними права власності на самочинне будівництво.
Вони вказували, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 27 квітня 2004 р. Адміністрацією Заводського району, їм на праві спільної сумісної власності належить нежитлова будівля (хозблок - літ. Пд., Щ-2) у АДРЕСА_1.
В подальшому позивачі біля вказаної споруди самочинно збудували нові приміщення: склад – літ. Ю-1, площею 31,8 кв. м; холодильник – літ. Я-1, площею 4,1 кв. м та навіс – літ. Э біля вказаних побудов.
Посилаючись на те, що самочинне будівництво проведено ними з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, не порушує права інших осіб і не змінює цільового призначенням земельної ділянки, позивачі просили суд визнати за ними право власності на вказані самочинні забудови.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2008 р. позов повністю задоволено.
Прокурор, в поданій на підставі ч. 2 ст. 45 ЦПК України апеляційній скарзі, діючи в інтересах Миколаївської міської ради та посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, просив указане рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін , дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне самовільне будівництво відповідає встановленим будівельним, технічним, санітарним та інших нормам і правилам, а також не порушує права інших осіб. А тому місцевий суд вважав можливим визнати за позивачем права власності на цю нерухомість.
Між тим, з такими висновками місцевого суду погодитися не можна, оскільки він дійшов до них внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та порушивши вимоги процесуального права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. З ст. 376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).
В обох випадках таке будівництво повинно відповідати архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, а також при умові використання забудовником земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Крім того, ст. ст. 181, 182 ЦК України, ст. 40 ЗК України та Законом України ,,Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 р. встановлено, що земельна ділянка є нерухомістю, яка може бути передана громадянинові органом державної влади у власність, чи в оренду. А тому право власності чи користування таким нерухомим майном виникає лише після обов'язкової державної реєстрації.
Отже, в даному випадку право передачі земельної ділянки у власність чи користування позивача належить до компетенції Миколаївської міської ради, яка, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ЦПК України, місцевим судом взагалі не була залучена до участі у справі. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого 27 квітня 2004 р. Адміністрацією Заводського району, позивачам на праві спільної сумісної власності належить нежитлова будівля (хозблок - літ. Пд., Щ-2) у АДРЕСА_1.
В подальшому позивачі біля вказаної споруди самочинно збудували нові приміщення: склад – літ. Ю-1, площею 31,8 кв. м; холодильник – літ. Я-1, площею 4,1 кв. м та навіс – літ. Э біля вказаних побудов.
Однак, 2 вересня 2005 р. Заводський РВ ГУМНС України в м. Миколаєві та 3 лютого 2006 р. Миколаївська міська санітарно-епідеміологічна станція письмово вказали, що погодження вказаного самочинного будівництва можливе лише після додаткового виконання позивачами низки протипожежних та техногенних заходів, а також узгодження проекту реконструкції з органами держсаннагляду.
Крім того, відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р., ця інспекція здійснює державний нагляду і контроль у сфері архітектури та будівництва. Однак, до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва позивач не звертався і дозволу не отримав.
Проте, задовольняючи позов, місцевий суд не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та вказані вимоги матеріального і процесуального права, а тому не перевірив чи дотримались позивачі архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правилам при проведенні самочинного будівництва, та чи отримали вони у користування земельну ділянку, на якій розміщені вказані споруди. Хоча це має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно до п.1 ч. 1 ст. 309 та п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та її вирішення без залучення до участі у справі Миколаївської обласної ради, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування оскарженого рішення з передачею справи на новий судовий розгляд.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 311, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва, подану в інтересах Миколаївської міської ради, задовольнити,
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2008 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: